Номер провадження: 22-ц/813/5359/25
Справа № 512/794/24
Головуючий у першій інстанції Брюховецький О. Ю.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
02.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Тетіївської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Савранського районного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року у складі судді Брюховецького О.Ю.,
встановив:
У жовтні 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Тетіївської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідачки народився син ОСОБА_3 . Позивач виховує сина з 5 років самостійно. Мати у вихованні дитини участі не приймає, жодного разу його не провідала та не допомагала матеріально. ОСОБА_1 проживає однією сім'єю з ОСОБА_4 та разом виховують неповнолітнього ОСОБА_3 . Враховуючи, що рідна мати неповнолітнього ОСОБА_3 не проживає зі своїм сином, не бачиться з ним, не займається його вихованням та розвитком, не забезпечує матеріально, не проявляє заінтересованість в подальшій долі дитини, не цікавиться станом здоров'я, не турбується про фізичний та духовний розвиток дитини позивач просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Савранського районного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на даний момент, позивач виховує сина з 5 років самостійно. За весь цей час, мати хлопчика - ОСОБА_2 ні разу не відвідувала сина та не допомагала йому матеріально. Виховувати сина позивачу допомагала його дружина - ОСОБА_4 яка замінила хлопчику матір. За період навчання в ліцеї, рідна мати ОСОБА_5 - ОСОБА_2 ніколи не цікавилася життям дитини.
Скаржник зазначає, що під час розгляду справи, суд першої інстанції не врахував того факту, що відповідачка сама визнає, що батьківські обов'язки не виконувала і з сином не спілкувалася та не мала такого бажання. Крім того, судом не було враховано як доказ висновок про комплексну психолого - педагогічну оцінку розвитку особи від 21.01.2025 №ІРЦ-85693/2025/580346, виданий КУ «Інклюзивно - ресурсний центр» Тетіївської міської ради Київської області, в якому чітко зазначено, що хлопчик ОСОБА_6 має теплі та довірливі відносини з батьком. ОСОБА_5 пригадує дитячі моменти, коли чекав його приїздів, обіймав і чув слова любові. Зауважує, що батько є важливим емоційним ресурсом, навіть зараз, коли він мобілізований до війська. Під час рідкісних відпусток батька, відчуває радість, спокій і щастя. ОСОБА_5 називає ОСОБА_7 (дружину батька) мамою, вважає її своєю справжньою матір'ю. Натомість не називає мама ОСОБА_8 , біологічну матір, мамою та звертається до неї як до «тьоті». Це саме було підтверджене ОСОБА_9 мом в судовому засіданні, однак слова хлопчика судом не були прийняті до уваги. Те, що мати дитини ОСОБА_2 не проживає зі своїм сином, не бачиться з ним, не займається його розвитком, не забезпечує матеріально в суді також підтвердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , але не зрозуміло, чому суд не взяв їхніх показів до уваги.
Дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками є: ОСОБА_1 - батько, мати - ОСОБА_2 .
Згідно характеристики учня 9-Б класу Тетіїівського ліцею №4 Тетіївської міської ради Київської області ОСОБА_3 зарекомендував себе як здібний та комунікабельний учень. Навчається не в повну міру своїх сил, але докладає значної старанності. Батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (дружина батька) постійно контролюють належну увагу вихованню дитини, відвідують класні збори та співпрацюють з класним керівником. За період навчання в ліцеї ОСОБА_2 жодного разу не цікавилася життям та навчанням неповнолітнього ОСОБА_3 (а.с.7).
З декларації №0001-Р7КХ-3010 про вибір лікаря, який надає первинну допомогу ОСОБА_11 вбачається, що законним представником пацієнта ОСОБА_3 є ОСОБА_4 (а.с.8).
ОСОБА_1 має у власності будинок, розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 08.04.2021 (а.с.9 -10).
Матеріали справи містять копію свідоцтва про народження ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого Виконавчим комітетом Ольгопільської сільської ради Чечельницького району Вінницької області від 04.04.2013 (а.с.55).
Крім того, в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про народження ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданого Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області (а.с.56).
З висновку комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку ОСОБА_3 від 21.01.2025 вбачається, що батькам надана рекомендація про продовження роботи над підтримкою емоційного стану хлопця через залучення його до спільних сімейних активностей (а.с.69-73).
Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Тетіївської міської ради щодо розв'язання спору про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її неповнолітнього сина ОСОБА_3 від 13.02.2025, позивач та відповідачка з 2009 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у будинку батьків позивача у с.Ольгопіль Чечельницького району Вінницької області. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився спільний син ОСОБА_3 . У 2012 ОСОБА_1 поїхав працювати на роботу до м.Києва де працював вахтовим методом, водієм. ОСОБА_2 , у свою чергу, за місцем проживання вела домашнє господарство, доглядала дитину. В цей час, між батьками хлопчика стали виникати особистісні непорозуміння, які з часом поглиблювались. У 2013 році ОСОБА_2 народила другу дитину, у свідоцтві про народження якої ОСОБА_1 не записаний батьком. У 2015 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили відносини, умовно розділивши між собою дітей. При цьому, зі слів обох батьків, вони написали один одному відповідні розписки про відсутність будь-яких претензій один до одного. З того часу ОСОБА_3 проживає разом з батьком. Востаннє ОСОБА_2 зустрічалась з сином ОСОБА_3 у 2017 році, у с. Ольгопіль - приїздила до нього в школу.
Батько дитини ОСОБА_1 бажає позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , оскільки, вона близько 9 років не виконує батьківських обов?язків відносно сина та не цікавиться його життям, хлопчик її не пам?ятає та не бажає з нею спілкуватись. Також ОСОБА_1 повідомив, що на цей час, проходить військову службу в Збройних Силах України, що є небезпечним для його життя, а нинішня дружина ОСОБА_4 , яка здійснює обов?язки мами відносно ОСОБА_3 , бажає його усиновити, щоб бути законним представником хлопчика документально.
Мати дитини ОСОБА_2 , у своїх поясненнях зазначила, що визнає факт невиконання батьківських обов?язків відносно ОСОБА_5 протягом 9 років, однак не сподівалася, що буде підніматись питання про позбавлення її батьківських прав, оскільки між нею та ОСОБА_1 існували певні домовленості. Позовні вимоги не визнає, бажає змінити свою поведінку, налагодити стосунки із сином. Наразі слідкує за його сторінкою у соціальних мережах, відправляє месенджери, намагається зв'язатись по телефону, бажає спілкуватись з сином, однак поки що син на контакт не іде.
Опитаний, з усного дозволу матері дитини, неповнолітній ОСОБА_3 мало чого пригадує з минулого. Коли пішов до першого класу, то проживав уже із татом та мамою ОСОБА_4 . Рідна мати ОСОБА_2 приїжджала востаннє коли ОСОБА_3 був у другому класі. Виховує ОСОБА_3 мама ОСОБА_4 , йому з нею добре, але наразі вона не має законних прав стосовно нього, тому він бажає, щоб суд позбавив ОСОБА_2 батьківських, а ОСОБА_4 його усиновила.
У висновку психолого-педагогічної оцінки розвитку особи, складеного 21.01.2025 працівниками КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Тетіївської міської ради вказано, що ОСОБА_3 , вважає, ОСОБА_4 (дружину батька) своєю справжньою матір?ю, яка забезпечила йому справжню родину.
Біологічну маму ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не називає мамою, при цьому зазначає, що розуміє її статус, але не має з нею емоційного зв?язку через відсутність спілкування протягом багатьох років.
Працівниками Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради та КУ «Центр соціальних служб» проведено обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 та встановлено, що умови проживання дитини задовільні, базові потреби задовольняються, батьківський потенціал на належному рівні.
Згідно довідок виданих КНП «Савранська лікарня», ОСОБА_2 на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
ОСОБА_2 характеризується позитивно, виховує двох малолітніх дітей та здійснює догляд за батьком ОСОБА_14 - інвалідом І групи.
Крім того, з вищевказаного висновку орган опіки та піклування виконавчого комітету Тетіївської міської ради питання щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 відніс на розсуд суду (а.с.89-91).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що після звернення позивача і до надання вказаного висновку орган опіки і піклування не попереджав матір про її поведінку та наслідки, зокрема і крайні, які вона може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дитини, не оцінив обставини її неучасті у вихованні дитини, а виконав лише функцію констатації факту неучасті матері у житті дитини та залишив питання про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав на розсуд суду; неактивність або певна бездіяльність відповідачки як матері сама по собі не може вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав; особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері/батька особи, яку вони вважають «кращим батьком/матір'ю» для дитини не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків; у справі судом не встановлено будь-якої реальної загрози від відповідачки як матері благополуччю її сина.
Такі висновки відповідають обставинам справи.
Відповідно до часини 1 статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Відповідно до пункту 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального усвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.
Згідно з абзацу 2 пункту 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При розгляді судом спорів, зокрема щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч. 4 ст. 19 СК України).
Встановлено, що за наслідками аналізу ситуації щодо виховання дитини, орган опіки та піклування не знайшов виключних обставин для висновку про доцільність позбавлення матері батьківських прав.
Суд першої інстанції правильно надав оцінку таким обставинам та встановив, що відповідачка була присутня на комісії, де повідомила, що визнає факт невиконання батьківських обов'язків, однак не сподівалась, що буде підніматися питання стосовно позбавлення її батьківських прав, оскільки між нею та позивачем існували певні домовленості. Крім того, з вказаного висновку вбачається, що ОСОБА_2 бажає змінити свою поведінку та налагодити стосунки із сином.
У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім'ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).
Держава має позитивні зобов'язання сприяти возз'єднанню сім'ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v.NORWAY), № 37283/13, пункт 209).
ЄСПЛ у рішенні від 25 лютого 2020 року у справі «Ю. І. проти Росії» (Y.I. v. RUSSIA), заява № 68868/14,пункт 87, зазначив, що держава через її уповноважені органи до того, як ухвалює кардинальні рішення, які спрямовані на розділення сім'ї, має попереджати батька про його поведінку, зокрема щодо неучасті у житті дитини, та наслідки, які вона може мати для нього.
При вирішенні спору не встановлено реальної загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку якщо мати не буде позбавлена батьківських прав, доцільність вжиття такого крайнього заходу не встановлена.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховані пояснення свідків та думка дитини, не можуть бути підставою скасування рішення суду, оскільки з пояснень останніх не вбачається аргументів на користь застосування такого заходу, з чого і виходив суд, відмовляючи в задоволенні позову.
Існування довірливих та родинних стосунків з ОСОБА_4 не виключає можливість налагодження стосунків із біологічною матір'ю, яка заперечувала проти позбавлення її батьківських прав.
Встановлено, що у дитини є сталі, добрі та родинні стосунки із батьком, його дружиною, але існування таких не залежить від обсягу батьківських прав ОСОБА_2 , а тому необґрунтованими є доводи про неврахування таких обставин судом.
Доводи про те, що ОСОБА_2 не утримує дитину підставою для скасування рішення суду також бути не можуть, оскільки не заперечувалося, що між нею та ОСОБА_1 первісно існувала домовленість про те, що дитина буде проживати разом із ним, що передбачає її утримання. Доказів звернення з вимогами про стягнення аліментів не надано.
Посилання в апеляційній скарзі про неврахування судом висновків у справі №147/277/24 є безпідставним, оскільки фактичні обставини у справі не є релевантними цій справі, лише збіг часу - 5 років не є тією обставиною, яка вказує на можливість застосування висновків суду касаційної інстанції до виниклих правовідносин.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладені обставини, висновки суду відповідають обставинам справи, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Савранського районного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: