Дата документу 17.09.2025 Справа № 317/1113/24
Єдиний унікальний №317/1113/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/555/25 Доповідач в 2інст. ОСОБА_2
Категорія:ч.2 ст.121 КК України
17 вересня 2025року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 14.02.2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Мар'ївка Запорізького району Запорізької області, громадянина України, освіта середня, не одруженого, офіційно працевлаштованого на посаді фільтрувальника олійниці ТОВ «ВІК САН ОІЛ», має на утриманні малолітню дитину 2010 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України і призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років.
В порядку ст.100 КПК України вирішено доля речових доказів, -
19 листопада 2023 року, в період часу з 21 години 30 хвилин по 22 годину 00 хвилин, за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_7 та його співмешканкою ОСОБА_9 сталася сварка на ґрунті зловживання ОСОБА_9 алкоголем. Під час сварки ОСОБА_9 намагалася вхопити ОСОБА_7 за вуха та подряпати нігтями його обличчя. В свою чергу ОСОБА_7 , діючи умисно, на ґрунті виниклих особистих неприязних відносин, знаходячись в коридорі будинку, наніс ОСОБА_9 не менше трьох ударів відкритою долонею та кулаком правої руки в область обличчя, а також обома руками штовхнув ОСОБА_9 спереду-назад, в ділянку обох плечей, внаслідок чого остання втратила рівновагу та впала горілиць з висоти власного зросту на підлогу у коридорі будинку та вдарилася потиличною частиною голови, внаслідок чого, згідно висновку експерта № 61 від 16.02.2024, отримала тілесні ушкодження у вигляді внутрішньочерепної травми з крововиливами під м'які мозкові оболонки головного мозку (по конвекситальним поверхням лобних часток, по базальним поверхням лобних і скроневих часток та над мигдаликами мозочка по конвекситальній поверхні), крововиливами в м'які покривні тканини голови в правій скронево-потиличній області, синця по задній поверхні правого ліктьового суглобу, які в свою чергу є складовими комплексу тілесних ушкоджень у вигляді сумісної тупої травми тіла, який (комплекс) за критерієм небезпеки для життя має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_9 , та які, однак, розмежуванню за ступенем тяжкості як кожне окремо не підлягають.
Після цього ОСОБА_7 , не вчинивши дій для надання ОСОБА_9 кваліфікованої медичної допомоги, хоча мав можливість і повинен був це зробити, завантажив непритомну ОСОБА_9 у господарський візок та відвіз її до пустиря, що розташований між будинками № 44 і № 48 по вулиці Щасливій у селі Мар'ївка Запорізького району Запорізької області, де скинув ОСОБА_9 до покинутого колодязя, внаслідок чого потерпіла отримала тілесні ушкодження у вигляді: сумісної тупої травми тіла:
- внутрішньочерепної травми з крововиливами під м'які мозкові оболонки головного мозку (по конвекситальним поверхням лобних часток, по базальним поверхням лобних і скроневих часток та над мигдаликами мозочка по конвекситальній поверхні), крововиливами в м'які покривні тканини голови в правій скронево-потиличній області;
- закритої травми грудної клітини з крововиливами та розривами тканини обох легень по задній поверхні, множинними локальними (прямі) переломами ребер з ушкодженням пристінкової плеври; 1, 2, 10-12-го справа по лопатковій лінії, 10-11-го справа по біляхребтовій лінії та з 1-го по 12-те зліва по косій лінії від лопаткової до біляхребтової; множинними віддаленими (непрямі) переломами ребер з 5-го по 9-е справа та з 2-го по 9-е зліва по передньо-пахвовим лініям, повним косо-поперечним (згинальним) переломом 10-го грудного хребця, крововиливами під оболонки та в речовину спинного мозку на рівні перелому, крововиливами в м'які тканини грудної клітини навколо переломів та кровотечею в плевральні порожнини (права - 300 мл, ліва - 400 мл), синцями в проекції 8-9-го ребер справа по передньо-пахвовій лінії та по лівій бічній поверхні грудної клітини,
які є несумісними з життям в наслідок чого настала смерть потерпілої на місці події.
Тим самим вищевказаними діями ОСОБА_7 наніс потерпілій ОСОБА_9 умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, внаслідок якого настала смерть потерпілої.
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , не погоджуючись із вироком суду від 14 лютого 2025 року, яким його підзахисного засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до 8 років позбавлення волі, просить змінити вирок у частині правової кваліфікації та покарання, застосувавши ч. 1 ст. 119 КК України і звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.ст. 75, 76 КК України.
Захисник наполягає на тому, що суд першої інстанції дійшов передчасних та необґрунтованих висновків про наявність у діях ОСОБА_7 умислу на спричинення тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя, що спричинило смерть потерпілої.
Захисник обґрунтовує свою правову позицію тим, що під час судового розгляду не було встановлено жодного об'єктивного доказу, який би однозначно свідчив про наявність прямого умислу у діях ОСОБА_7 . Показання самого обвинуваченого є послідовними, логічними, не суперечать обставинам справи та свідчать про те, що між ним і потерпілою мала місце побутова сварка, під час якої він наніс їй декілька ударів у відповідь на її агресивні дії, не маючи наміру спричинити шкоду життю чи здоров'ю. Після того, як потерпіла впала та перестала подавати ознаки життя, він намагався її реанімувати, а потім, перебуваючи у шоковому стані, виніс її тіло з дому.
Такі дії, за твердженням сторони захисту, є наслідком паніки та психологічної дезорієнтації, але не умисного злочину.
Окрім того, захисник вказує на порушення права на захист: обвинувачений тривалий час перебував під підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України (вбивство з необережності), і давав пояснення та приймав участь у слідчих діях саме в межах цієї кваліфікації. Лише в день ознайомлення з матеріалами провадження - 23.02.2024 року йому було змінено підозру на ч. 2 ст. 121 КК України, після чого фактично досудове розслідування було завершено.
Захисник вважає, що раптова зміна правової кваліфікації наприкінці досудового розслідування, без проведення нових слідчих дій, не дала змоги повноцінно реалізувати право на захист у нових обставинах.
Вказується також, що суд не врахував пом'якшувальні обставини, передбачені ст. 66 КК України, зокрема: наявність на утриманні неповнолітньої дитини, за якою обвинувачений фактично здійснює повну опіку, позитивну характеристику з місця роботи та проживання, відсутність попередніх судимостей, щире каяття, стан афекту під час події.
Ігнорування таких обставин призвело до несправедливості призначеного покарання, що суперечить засадам справедливості, закріпленим у ст. 65 КК України.
Крім того, захист обґрунтовує необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 на необережне вбивство (ч. 1 ст. 119 КК України), посилаючись на судову практику Верховного Суду та Постанову Пленуму ВСУ № 2 від 07.02.2003 року, в якій прямо вказано, що у випадках, коли смерть настала внаслідок падіння потерпілої від поштовху, без наявності умислу на позбавлення життя, вчинене має кваліфікуватися за ст. 119 КК України.
В матеріалах справи відсутні докази застосування до потерпілої надмірного чи жорстокого насильства, характерного для умисного тяжкого тілесного ушкодження, що підтверджується і показаннями експертів.
З огляду на сукупність наведених обставин адвокат ОСОБА_8 вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, правова кваліфікація є неправильною, а призначене покарання надмірно суворим і таким, що не відповідає принципу індивідуалізації відповідальності.
Захисник просить апеляційний суд змінити вирок від 14.02.2025 року, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 119 КК України та застосувати положення ст.ст. 75, 76 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу та зазначив, що обвинувачений спочатку визнав свою вину за ст. 119 КК України, однак згодом було неправомірно здійснено перекваліфікацію на ч. 2 ст. 121 КК України, чим його позбавлено права на захист від нового обвинувачення. Навіть під час судового розгляду в суді першої інстанції обвинувачений вважав, що захищається саме від первісно висунутого обвинувачення.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію захисту та зазначив, що не мав умислу завдати шкоди дружині: стався скандал, у неї була пляшка алкоголю, він дав ляпас, після чого, за його словами, знайшов її в колодязі.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти доводів апеляційної скарги, наголосивши, що обвинувачений умисно наніс потерпілій удар в обличчя, не надав медичної допомоги, вивіз її та скинув у колодязь; до поліції він не звертався, а згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть потерпілої настала унаслідок поєднаної травми через падіння в колодязь, що, на думку прокурора, у своїй сукупності підтверджує вину ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого, його захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, проввіваши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції у цьому провадженні всебічно, повно й неупереджено дослідив докази в їх сукупності, надав їм належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини та обґрунтовано дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у пред'явленому йому обвинуваченні.
Законність і обґрунтованість вироку підтверджені цілісною та узгодженою системою доказів, яка охоплює послідовні показання обвинуваченого, свідків, результати слідчих дій, а також висновки судово-медичних та інших експертиз.
У суді ОСОБА_7 визнав, що завдав ОСОБА_9 удару долонею в обличчя, після чого вона впала й утратила свідомість, а далі він перемістив її у непритомному стані на господарському візку до покинутого колодязя, повернувся згодом на місце та виявив тіло вже в колодязі. Ключові обставини вчиненого ним злочину він детально відтворив під час слідчого експерименту 1 грудня 2023 року. Протокол цієї слідчої дії підписаний ним і захисником без зауважень, що свідчить про відсутність тиску та добровільність викладених відомостей і надає додаткової переконливості його власним поясненням.
Показання потерпілої ОСОБА_10 , матері загиблої, підтвердили, що саме від ОСОБА_7 вона дізналася про завдання удару та подальше залишення тіла в колодязі. Вона також послідовно описала тривалі конфлікти між співмешканцями, що характеризує попередні стосунки сторін і контекст події.
Працівник поліції ОСОБА_11 у суді засвідчив, що спочатку ОСОБА_7 звертався із заявами про зникнення співмешканки 22 і 23 листопада 2023 року, однак згодом телефоном повідомив фразу «я вбив дружину» і виклав конкретні деталі, після чого були організовані відповідні процесуальні дії.
Неповнолітній син потерпілої ОСОБА_12 підтвердив, що ввечері 19 листопада відбулася тривала сварка з бійкою, а зранку батько поводився спокійно та повідомив, що мати кудись пішла, що узгоджується з версією приховування реальних подій до моменту їх розкриття.
Мати обвинуваченого ОСОБА_13 засвідчила, що син визнавав факт штовхання під час конфлікту і що після цього родина якийсь час описувала відсутність потерпілої як її зникнення.
Сусідка та медична сестра ОСОБА_14 переказала пояснення ОСОБА_7 з описом штовхання, падіння, транспортування непритомної та залишення її біля колодязя.
Вона брала участь у відтворенні обстановки і події як понята, зауважень щодо невідповідності попередньо почутого змісту та відтвореного обвинуваченим у ході слідчої дії не висловлювала.
Об'єктивні дані інкримінованої події зафіксовано у протоколах огляду домоволодіння від 22.11.2023, де серед іншого вилучено господарський візок, ковдру, килими та одяг, і в протоколі огляду місця виявлення тіла в колодязі від 28.11.2023. Зміст первісних заяв ОСОБА_7 про зникнення та його письмових згод на огляди кореспондує з подальшим відтворенням події.
Біологічні та цитологічні дослідження встановили на вилученій ковдрі кров людини з груповими ознаками, що не виключають її походження від потерпілої (висновок № 5735 від 05.01.2024), тоді як походження від ОСОБА_7 спростовано з огляду на визначену групу його крові (висновок № 5732 від 07.12.2023) та результати ДНК-дослідження (№ СЕ-19/108-23/19607-БД від 23.01.2024).
Ушкодження на обличчі самого ОСОБА_7 (висновок № 2272п від 05.12.2023) кваліфіковано як легкі і вони не порушують встановлену механіку конфлікту.
Судово-психіатричний висновок № 448 від 25.12.2023 підтверджує осудність обвинуваченого та його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Визначальне медичне підтвердження надано комплексом судово-медичних висновків. Висновок № 8113 від 20.12.2023 фіксує поєднану тупу травму голови та тулуба з множинними переломами ребер, ушкодженням плеври й легень, переломом 10-го грудного хребця, ураженням спинного мозку та шоком як причиною смерті.
Висновок № 2412/к від 08.01.2024 визначає провідну роль ушкоджень грудної клітки й хребта у формуванні шоку та заперечує «післяреанімаційний» характер переломів, оскільки їх локалізація і механіка не відповідають ускладненням від непрямого масажу серця.
Комплексний висновок № 61 від 16.02.2024 стверджує прижиттєвий характер усього комплексу ушкоджень, їх утворення у відносно стислий проміжок до смерті від дії значної сили на задню поверхню грудної клітки з ударною взаємодією з твердими елементами зрубу чи стін колодязя, а також відсутність ознак, характерних саме для травмування конструкцією візка.
Пояснення захисту про «реанімаційні» переломи і випадкове падіння від одного поштовху спростовано локалізацією та механікою ушкоджень.
Допитані на клопотання захисту експерти ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , визнаючи можливість травми потилиці від падіння з власного зросту, одночасно вказали, що перелом грудного відділу хребта та комплекс задньоспрямованих переломів ребер таким механізмом не пояснюються.
У сукупності наведені докази узгоджено підтверджують об'єктивну сторону діяння - удари й штовхання потерпілої, ненадання їй допомоги, перевезення у непритомному стані та скидання до колодязя, - причинний зв'язок із настанням смерті, небезпечність заподіяних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також суб'єктивну сторону у формі свідомого допущення тяжких наслідків.
Отже, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, доведено поза розумним сумнівом.
Колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження у межах доводів апеляційної скарги захисника вважає, що підстав для зміни правової кваліфікації дій ОСОБА_7 та м'якшого покарання немає, а доводи захисту є необґрунтованими й спростовуються сукупністю належних і допустимих доказів, докладно відображених у вироку суду першої інстанції.
Суд першої інстанції послідовно й переконливо встановив, що 19.11.2023 між ОСОБА_7 та його співмешканкою ОСОБА_9 виникла сварка, під час якої обвинувачений наніс потерпілій щонайменше три удари в ділянку обличчя та умисно штовхнув її, внаслідок чого вона впала горілиць і отримала внутрішньочерепну травму, небезпечну для життя в момент заподіяння.
Після цього, не вчинивши жодних дій для надання медичної допомоги, ОСОБА_7 завантажив непритомну потерпілу у господарський візок, перевіз на пустир і скинув до покинутого колодязя, де сформувався комплекс додаткових ушкоджень грудної клітки та хребта, несумісних із життям.
Такі обставини підтверджені, зокрема, висновками судово-медичних експертиз: № 8113 від 20.12.2023 щодо поєднаної тупої травми голови та тулуба з множинними переломами ребер, розривами плеври й легень та переломом 10-го грудного хребця; комісійної експертизи № 2412/к від 08.01.2024 про провідну роль саме множинних переломів кісток грудної клітки з ушкодженням плеври та легень у формуванні травматичного шоку, що спричинив смерть; комплексної комісійної експертизи № 61 від 16.02.2024 про прижиттєвий характер усього комплексу ушкоджень і їх утворення у відносно короткий проміжок до смерті, у тому числі від ударної взаємодії з елементами зрубу колодязя.
Докази об'єктивно узгоджені із протоколом слідчого експерименту від 01.12.2023, підписаним обвинуваченим, захисником та понятими без зауважень, у якому ОСОБА_7 на місці події відтворив нанесення ударів, транспортування потерпілої та її скидання до колодязя; показаннями свідка ОСОБА_11 про добровільне повідомлення обвинуваченим «я вбив дружину» з викладом деталей; неповнолітнього ОСОБА_12 щодо тривалої сварки з фізичним конфліктом; свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про поведінку обвинуваченого після події й обставини приховування тіла; а також результатами біологічних і цитологічних досліджень (зокрема виявлення крові людини на вилученій ковдрі з груповими ознаками, що не виключають її походження від потерпілої).
Твердження захисту про відсутність умислу на спричинення тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя, спростовується як характером і локалізацією ушкоджень, так і логікою подальшої поведінки обвинуваченого.
Колегія суддів зазначає, що розмежування ст.121 та ст. 119 КК України здійснюється за їх суб'єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.
У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об'єктивні, а й суб'єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб'єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).
Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті.
При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв'язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб'єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Необережність є кримінальною протиправною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Необережність є кримінальною протиправною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
При вбивстві внаслідок злочинної самовпевненості винний передбачає можливість настання смерті іншої особи від вчинюваних ним дій (бездіяльності), але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому повинен мати місце розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винуватого, відвернуть настання смерті, однак такий розрахунок є легковажним.
Обставинами, які, на думку винного, відвернуть настання смерті, можуть бути як його власні сили і можливості, так і діяльність інших людей, тощо. Тобто винний переконаний у ненастанні злочинного наслідку.
При вбивстві внаслідок злочинної недбалості винний не передбачає можливості настання смерті іншої особи від учинюваних ним дій (бездіяльності), але повинен був і міг би її передбачити, діючи з більшою обачністю.
З установлених судом першої інстанцій обставин справи вбачається, що нанесення обвинуваченим неодноразових ударів по голові, силовий штовхок із падінням на тверду поверхню, подальше транспортування непритомної потерпілої та її скидання в колодязь без виклику швидкої допомоги чи поліції об'єктивно свідчать про усвідомлення реальної небезпеки для життя та свідоме допущення тяжких наслідків.
Висновки експертів № 8113, № 2412/к і № 61 підтверджують, що ушкодження голови були небезпечними для життя в момент заподіяння, а комплекс ушкоджень грудної клітки та хребта утворився від дії значної сили на задню поверхню грудної клітки та взаємодії з твердими елементами колодязя, що несумісно з «випадковим» падінням лише від побутового поштовху і цілком корелює з активними діями обвинуваченого щодо скидання потерпілої до колодязя.
Посилання захисту на практику щодо кваліфікації падіння від поштовху за ст. 119 КК України не змінює висновку у цій справі, оскільки фактична картина події включає не одноразовий випадковий поштовх з непередбачуваними наслідками, а послідовність цілеспрямованих дій, небезпечних для життя потерпілої, із подальшим доведенням небезпеки до фатального результату.
Твердження про порушення права на захист у зв'язку зі зміною повідомлення про підозру на ч. 2 ст. 121 КК України 23.02.2024 також не знаходять підтвердження.
Як убачається з матеріалів, захисник ОСОБА_8 брав участь у процесуальних діях, у тому числі у слідчому експерименті, протокол якого підписаний ним без зауважень.
У суді захист допитував експертів ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , ставив питання щодо механізму травм, заявляв клопотання про перекваліфікацію, тобто реалізовував змагальні процесуальні права в повному обсязі.
Вирок ухвалено в межах обсягу обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України, яке було пред'явлено, нових фактичних обставин, що виходили б за межі обвинувачення, суд не встановлював.
Конкретних процесуальних обмежень, відмов у клопотаннях про час для підготовки чи у витребуванні доказів, які б вплинули на допустимість доказів або повноту судового розгляду, апеляційна скарга не наводить.
За таких умов підстав констатувати порушення права на захист немає.
Аргументи про наявність пом'якшувальних обставин і надмірну суворість покарання ретельно розглянуті судом першої інстанції.
У вироку прямо враховано дані про особу, позитивні характеристики, відсутність судимостей, наявність неповнолітньої дитини, стан на обліках; як пом'якшувальну обставину за ст. 66 КК України визнано активне сприяння розкриттю злочину; водночас обґрунтовано відмовлено у врахуванні «щирого каяття», оскільки обвинувачений по суті вину не визнав і намагався перекласти відповідальність на потерпілу.
Обставиною, що обтяжує покарання за п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України слушно визнано вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебував у близьких відносинах.
З огляду на тяжкість злочину, характер і спосіб дій, наслідки у вигляді смерті, а також мету покарання, визначену ст. 50 КК України, призначене покарання у вигляді 8 років позбавлення волі відповідає вимогам ст. 65 КК України щодо індивідуалізації та справедливості і м'якшим бути не може.
Окремо колегія відзначає, що версія обвинуваченого про реанімаційні заходи спростована комісійним висновком № 2412/к: характер переломів ребер з ознаками розгинального механізму по задній поверхні грудної клітки не відповідає типовим «післяреанімаційним» ушкодженням, які локалізуються переважно по передній поверхні грудної клітки.
Те саме стосується і доводів про «випадкове» падіння: експертні висновки № 8113 та № 61 узгоджено вказують на утворення всього комплексу ушкоджень у короткому часовому інтервалі перед смертю від дії значної сили на різні ділянки тіла, що корелює не з побутовим падінням від одного поштовху, а з подальшим скиданням до колодязя.
Відсутність зауважень захисника до протоколу слідчого експерименту від 01.12.2023, участь свідка ОСОБА_14 як понятого без фіксації суперечностей між викладеним ОСОБА_7 раніше та відтвореним ним під час експерименту, додатково підтверджують достовірність відтворених подій.
Підстав для висновку про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, однобічність або неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого у розумінні ст. 404, 409 КПК України колегія суддів не встановила.
Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам, належно мотивовані за вимогами ст. 370 КПК України, а оцінка доказів здійснена відповідно до ст. 94 КПК України з дотриманням принципів безпосередності та змагальності.
З урахуванням викладеного апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, а вирок суду першої слід залишити без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 14.02.2025 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4