Справа № 127/24824/25
Провадження № 33/801/993/2025
Категорія: 290
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гайду Г. В.
Доповідач: Стадник І. М.
Іменем України
02 жовтня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Стадник І.М., з участю секретаря судового засідання Кахно О.А., прокурора Михайлини О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2
апеляційну скаргу захисника - адвоката Безрученка Д.П. в інтересах ОСОБА_1
на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КпАП України
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 ,
встановив:
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КпАП України та призначено йому адміністративне стягнення: за ч. 1 ст. 172-7 КпАП України у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн; за ч. 2 ст. 172-7 КпАП України у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.
На підставі статті 36 КпАП України призначено ОСОБА_1 остаточне стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді виконувача обов'язків директора Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, будучи відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктом відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, діючи в межах своїх повноважень, маючи приватний інтерес, в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону «Про запобігання корупції», не повідомив безпосереднього керівника у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів при підписанні наказу № 153-0/с від 27.05.2024, про встановлення працівникам Вінницького НДЕКЦ МВС премії за травень 2024 року, яким встановлювалась премія, в тому числі, старшому судовому експерту сектору обліку генетичних ознак людини відділу біологічних досліджень та обліку Вінницького НДЕКЦ МВС України ОСОБА_3 , що зумовлено особистими, сімейними чи іншими позаслужбовими стосунками з ОСОБА_3 , чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.
Крім того, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді виконувача обов'язків директора Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, будучи відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктом відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, діючи в межах своїх повноважень, маючи приватний інтерес, в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону «Про запобігання корупції», вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів, а саме підписав наказ № 153-о/с від 27.05.2024 про встановлення працівникам Вінницького НДЕКЦ МВС премії за травень 2024 року, яким встановлювалась премія, в тому числі, старшому судовому експерту сектору обліку генетичних ознак людини відділу біологічних досліджень та обліку Вінницького НДЕКЦ МВС України ОСОБА_3 , що зумовлено особистими, сімейними чи іншими позаслужбовими стосунками з ОСОБА_3 , чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
Доводи і вимоги апеляційної скарги
Не погодившись із постановою, ОСОБА_1 через свого захисника - адвоката Безрученка Д.П. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року у справі № 127/24824/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КпАП України скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України у зв'язку з відсутністю в його діях складу та події адміністративного правопорушення.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що протоколи про адміністративне правопорушення складені і вручені з порушенням вимог КпАП України та працівники Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції не мали права складати протоколи щодо нього.
Апелянт посилається на те, що згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції.
Відповідно до статті 255 КпАП України органи внутрішніх справи (Національної поліції) мають право складати протоколи про адміністративне правопорушення за ст. 172-4-172-9 КпАП України, які віднесені до так званих адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією.
Проте апелянт вважає, що правом та повноваженнями проводити перевірки дотримання антикорупційного законодавства Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції не наділений.
Відповідно до вимог спеціального Закону, який регулює питання запобігання корупції, право проводити перевірки дотримання законодавства про запобігання корупції належить виключно НАЗК, а не іншим спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції.
На думку апелянта виключно після проведення НАЗК та направлення висновку НАЗК, складеного за результатами перевірки, спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції (в тому числі і Національній поліцїі), у останніх виникають повноваження на складення протоколу про адміністративне правопорушення.
В даній справі складені без висновку НАЗК протоколи не можуть бути допустимим доказом, оскільки отримані з порушенням процедури - за відсутності висновку НАЗК та відсутності повноважень на самостійне здійснення перевірки дотримання антикорупційного законодавства Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції.
Апеляційний перегляд постанови
В судовому засіданні особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити. Пояснив, що вся ця справа сфабрикована щодо нього за вказівкою директора НДЕКЦ, з яким у нього виник конфлікт. Він переконаний, що працівники ДВБ не мали права ні складати протокол, ні збирати докази по справі, бо саме провадження мало б бути ініційоване Національним агентством запобігання корупції як основним суб'єктом протидії корупції відповідно до Закону. Натомість складені ДВБ протоколи і зібрані докази є недопустимими. Також наголошує на недовірі судді Гайду Г.В., так як за його інформацією чоловік останньої є діючим працівником ДВБ і начальником регіонального сервісного центру, а тому вона мала заявити самовідвід по даній справі. Так само він не довіряє прокурору Михайлині О.М., який на його думку є упередженим і брав участь у справі без належних на те повноважень. Не довіряє він і судді Стаднику І.М., який підлягав відводу згідно з поданою ним заявою, проте продовжив розгляд справи в зв'язку з протиправною відмовою у задоволені відводу іншим суддею.
Прокурор Михайлина О.М. проти вимог апеляційної скарги заперечував, просить залишити в силі постанову суду першої інстанції як законну і обґрунтовану, підтримав надані суду письмові заперечення проти апеляційної скарги.
Мотиви прийняття апеляційним судом рішення та застосовані ним норми права
Апеляційний суд згідно з вимогами статті 294 КпАП України переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, що досліджувалися судом першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Згідно зі статтею 245 КпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями частин 1, 2 статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Частиною першою статті 172-7 КпАП України передбачена відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.
Частина друга статті 172-7 КпАП України встановлює відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Статтею 251 КпАП України передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до протоколу № 46/2025 від 07 серпня 2025 року, складеного оперуповноваженим відділу протидії корупції Вінницького управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, майором поліції Вовчок В.М., ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді виконувача обов'язків директора Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, будучи відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктом відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, діючи в межах своїх повноважень, маючи приватний інтерес, в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону «Про запобігання корупції», не повідомив безпосереднього керівника у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів при підписанні наказу № 153-0/с від 27.05.2024, про встановлення працівникам Вінницького НДЕКЦ МВС премії за травень 2024 року, яким встановлювалась премія, в тому числі, старшому судовому експерту сектору обліку генетичних ознак людини відділу біологічних досліджень та обліку Вінницького НДЕКЦ МВС України ОСОБА_3 , що зумовлено особистими, сімейними чи іншими позаслужбовими стосунками з ОСОБА_3 , чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.
Крім того, відповідно до протоколу № 47 від 07 серпня 2025 року, складеного оперуповноваженим відділу протидії корупції Вінницького управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, майором поліції Вовчок В.М., ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді виконувача обов'язків директора Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, будучи відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктом відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, діючи в межах своїх повноважень, маючи приватний інтерес, в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону «Про запобігання корупції», вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів, а саме підписав наказ № 153-о/с від 27.05.2024 про встановлення працівникам Вінницького НДЕКЦ МВС премії за травень 2024 року, яким встановлювалась премія, в тому числі, старшому судовому експерту сектору обліку генетичних ознак людини відділу біологічних досліджень та обліку Вінницького НДЕКЦ МВС України ОСОБА_3 , що зумовлено особистими, сімейними чи іншими позаслужбовими стосунками з ОСОБА_3 , чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
Не заперечуючи проти фактичних обставин, за яких за версією обвинувачення він вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 172-7 і ч. 2 ст. 172-7 КпАП України, ОСОБА_1 оскаржує постанову суду першої інстанції з тих підстав, що перевірку щодо нього було ініційовано і проведено неуповноваженим на те органом, що робить недопустимими доказами складені щодо нього протоколи про адміністративні правопорушення, а відтак на підставі доктрини «плодів отруйного дерева» й всі інші докази, здобуті таким неуповноваженим органом.
По суті перед апеляційним судом в даній справі постали два правових питання, які потребують вирішення в ході апеляційного перегляду, а саме: 1) чи уповноважені посадові особи підрозділів Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції проводити перевірку і складати протокол про адміністративне правопорушення, вчинене начальником (директором) юридичної особи публічного права, що входить до сфери управління МВС України; 2) чи вправі вони проводити таку перевірку і складати протокол без попередньої перевірки і висновку Національного агентства з питань запобігання корупції про наявність в діях особи ознак адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією.
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700).
Згідно з статтею 1 «Визначення термінів» Закону № 1700 спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції.
Закон №1700 визначає статус і повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції, питання формування та реалізації антикорупційної політики, засади запобігання корупційним та пов'язаним з корупцією правопорушенням, засади запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, правила етичної поведінки, фінансового контролю, заходи захисту викривачів та інші механізми запобігання і протидії корупції.
Проте Закон № 1700 не визначає статусу і повноважень інших (крім НАЗК) спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції, а органи Національної поліції в ньому згадуються в контексті необхідності відкриття внутрішніх і регулярних каналів повідомлень про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень як способів захищеного (у тому числі анонімного) повідомлення інформації викривачем (стаття 1, стаття 53-1, 53-2), суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону (стаття 3), і ці положення мають значення для правильного вирішення цієї справи, а також в інших контекстах, які такого значення не мають, як то забезпечення безпеки Голови, заступника Голови НАЗК, проведення спеціальної перевірки тощо.
Вочевидь, що повноваження спеціально уповноважених суб'єктів у сфері боротьби з корупцією мають також визначатися законом, і одним із таких законів є Закон України «Про національну поліцію», який визначає Національну поліцію України (поліцію) як центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до статті 23 Закону, поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень, припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення (пункти 2-5, 8-9).
Систему поліції складають центральний орган управління поліції і територіальні органи поліції. Зокрема, у складі поліції функціонують кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, а також інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Одним із таких підрозділів є Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції - міжрегіональний територіальний орган у складі кримінальної поліції Національної поліції України, який здійснює свою діяльність у напрямі дотримання внутрішньої безпеки у Національній поліції України.
Згідно з Положенням про Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, затвердженим Наказом Національної поліції України від 09 листопада 2015 року № 83 (у редакції наказу Національної поліції України ід 31.07.2019 № 765), одним із основних завдань ДВБ є запобігання, виявлення, попередження і припинення кримінальних, корупційних та пов'язаних з корупцією правопорушень, що готуються або вчинені поліцейськими, державними службовцями та іншими працівниками поліції.
Для виконання покладених завдань і функцій ДВБ в установленому порядку має право перевіряти дотримання законності та вимог антикорупційного законодавства України в системі Національної поліції України, здійснювати перевірки за фактами скоєння поліцейськими, державними службовцями та іншими працівниками поліції корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, дисциплінарних проступків; отримувати в системі Національної поліції України відомості, необхідні для проведення перевірки інформації щодо кримінальних, корупційних та пов'язаних з корупцією правопорушень, вчинених поліцейськими, державними службовцями та іншими працівниками поліції.
Отже відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції», Закону України «Про Національну поліцію України» поліція є спеціально уповноваженим суб'єктом у сфері протидії корупції й здійснює відповідні повноваження відповідно до закону через утворені в своїй структурі підрозділи, зокрема Департамент власної безпеки Національної поліції України.
Поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення на підставі та в порядку, визначених законом (ч. 1 ст. 30 Закону України «Про Національну поліцію України»).
Згідно з п. 1 ч. 1 статті 255 КпАП України у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення за статтями 172-4-172-9 КпАП України (за винятком правопорушень, вчинених службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище) мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції.
У разі вчинення правопорушень, передбачених статтями 172-4-172-9 КпАП України, службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, протоколи мають право складати уповноважені особи Національного агентства з питань запобігання корупції.
Щодо посилань апелянта про те, що він не поліцейський, а тому підрозділи власної безпеки не вправі проводити перевірку і складати протокол щодо нього, апеляційний суд зауважує, що відповідно до п. 19 Положення про Вінницький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України, затвердженого наказом МВС України від 31.01.2017 № 77 (у редакції наказу МВС від 11.06.2019 № 477) НДЕКЦ є юридичною особою публічного права, бюджетною неприбутковою установою.
Наказом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 10.02.2017 № 16-ЕС-о/с, ОСОБА_1 переведено, із звільненням з раніше займаної посади відповідно до статті 32 КЗпП України, на посаду заступника директора Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
Крім того, ОСОБА_1 виконував обов'язки директора Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, й відповідно до п.п. «а», п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700 як посадова особа юридичної особи публічного права є суб'єктом відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією.
ОСОБА_1 достовірно знав про свій статус суб'єкта відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, так як пройшов відповідний інструктаж і починаючи з часу призначення на відповідну посаду виконував вимоги фінансового контролю, подаючи кожного року декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Наказом Національної поліції України від 05 квітня 2024 року № 363 «Про деякі питання складання уповноваженими особами Національної поліції України протоколів про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією», відповідно до КпАП України, Законів України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» підпунктів 3, 4, 6, 7 пункту 4 Положення про Національну поліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, з метою організації складання уповноваженими особами Національної поліції України протоколів про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, наказано забезпечити відповідно до законодавства України складання протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 172-4-172-9 (за винятком правопорушень, учинених службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище) та 172-9-1, 172-9-2 КпАП України, учинені працівниками апарату Міністерства внутрішніх справ України, органів, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України - Департаменту внутрішньої безпеки.
Зазначене повністю спростовує доводи апеляційної скарги в частині посилань на відсутність компетенції в уповноважених працівників Департаменту внутрішньої безпеки на складення протоколів за статтею 172-7 КпАП України щодо ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що складенню протоколу як такому обов'язково мала передувати перевірка звернення Національним агентством запобігання корупції і складення ним відповідного висновку про наявність або відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, що пов'язане з корупцією, то апеляційний суд відхиляє їх з огляду на таке.
Згідно з статтею 254 КпАП України про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 251 КпАП України саме на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу, покладається обов'язок щодо збирання доказів відповідного правопорушення.
Отже КпАП України не передбачено запиту і отримання уповноваженою на те посадовою особою попереднього висновку НАЗК про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією.
Не передбачає попереднього отримання такого висновку НАЗК і Закон № 1700.
Так, відповідно до частини 7 статті 12 Закону № 1700 у разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, уповноважені особи Національного агентства складають протокол про таке правопорушення, який направляється до суду в порядку, визначеному Національним агентством.
У разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, вчиненого суддею, суддею Конституційного Суду України, протокол про таке правопорушення складає Голова Національного агентства або його заступник та направляє його до суду у визначеному законом порядку, а також інформує про це відповідно Вищу раду правосуддя або Голову Конституційного Суду України.
У разі виявлення ознак іншого корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення Національне агентство затверджує обґрунтований висновок та надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції.
У разі виявлення ознак іншого корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, вчиненого суддею, суддею Конституційного Суду України, обґрунтований висновок затверджує Голова Національного агентства або його заступник та надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції, а також інформує про факт затвердження такого висновку відповідно Вищу раду правосуддя або Голову Конституційного Суду України.
Висновок Національного агентства є обов'язковим для розгляду, про результати якого воно повідомляється не пізніше п'яти днів після отримання повідомлення про вчинене правопорушення.
Отже відповідно до вимог цієї статті у разі безпосереднього виявлення уповноваженими особами ознак адміністративного правопорушення, протоколи про які можуть складатися уповноваженими особами НАЗК, вони ними і складаються. У разі ж виявлення ознак іншого корупційного або пов'язаного з корупцією порушення, протоколи про які не можуть складатися уповноваженими особами НАЗК, агентство затверджує обґрунтований висновок та надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції.
Проте зазначене не виключає проведення відповідної перевірки і складання протоколу про адміністративне правопорушення іншим (крім НАЗК) спеціальним суб'єктом протидії корупції в разі безпосереднього виявлення його ознак, на що прямо вказує НАЗК у листі, що наявний в матеріалах справи.
Щодо посилань апелянта на фабрикацію справи про адміністративне правопорушення за вказівкою його безпосереднього керівника - начальника Вінницького НДЕКЦ МВС України Лайтера М.П., то апеляційний суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів ініціювання перевірки щодо ОСОБА_1 саме директором установи.
Натомість відповідну перевірку розпочато на підставі анонімних повідомлень «про корупцію заступника директора Вінницького НДЕКЦ Куслія», що надійшли на Єдиний портал повідомлень викривачів.
Неспроможними є також посилання апелянта на те, що він не вважає племінника дружини ОСОБА_3 близькою особою, оскільки це питання особистих відносин між людьми, що також на його думку виключає наявність в його діях реального конфлікту інтересів.
Так, по справі встановлено, що 27 травня 2024 року ОСОБА_1 підписав наказ по Вінницькому НДЕКЦ МВС України № 153-о/с «Про встановлення розміру премії», яким встановив премію за травень 2024 року, серед інших працівників НДЕКЦ, і старшому судовому експерту сектору обліку генетичних ознак людини відділу біологічних досліджень та обліку Вінницького НДЕКЦ МВС України ОСОБА_3 у розмірі 56,29%, що становить 9773,04 грн.
ОСОБА_3 дійсно працює у Вінницькому НДЕКЦ МВС України на відповідній посаді і є сином ОСОБА_4 , яка є рідною сестрою ОСОБА_5 - дружини ОСОБА_1 , що підтверджується документально. ОСОБА_3 також фактично підпорядковується та перебуває у відносинах прямої організаційної та правової залежності від виконуючого обов'язки директора Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Куслія Ю.Ю., а відтак у останнього наявний приватний інтерес, який полягав у преміюванні ОСОБА_3 , що зумовлено особистими, сімейними чи іншими позаслужбовими стосунками.
Наявність конфлікту інтересів покладала на ОСОБА_1 обов'язки, передбачені статтею 28 Закону № 1700 для його запобігання та врегулювання, проте він зазначених обов'язків станом на день винесення вищевказаного наказу не виконав, зокрема, не повідомив не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а також не утримався від вчинення дій та прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів, що і становить склади адміністративних правопорушень, які передбачені частиною 1 статті 172-7 і частиною 2 статті 172-7 КпАП України відповідно.
Щодо посилань апелянта на недовіру судді, яка розглядала справу в суді першої інстанції, то об'єктивні даних про те, що вона особисто, її близькі родичі, зокрема, чоловік були заінтересовані в результатах даної справи, в матеріалах цієї ж справи відсутні.
Відводи, заявлені ОСОБА_1 прокурору і судді Стаднику І.М., хоча і не передбачені КпАП України, розглянуті за аналогією закону в порядку, встановленому КПК України, і в задоволенні відповідних заяв відмовлено.
Оскільки незважаючи на вирішення відповідного питання, ОСОБА_1 окремо вказує на питання упередженості суддів і прокурора як підстави для задоволення його апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне вказати на таке.
Принцип безсторонності суду є невід'ємною складовою права на справедливий суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. ЄСПЛ зауважує, що «безсторонність», як правило, означає відсутність упередженості або необ'єктивності, а її існування або відсутність можуть встановлюватися різними шляхами. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ існування безсторонності у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції має бути встановлено згідно з: 1) суб'єктивним критерієм, при якому мають ураховуватися особисті переконання та поведінка конкретного судді (тобто немає бути особистої упередженості чи ворожості щодо сторін); 2) об'єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд (та, серед інших аспектів, його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Щодо суб'єктивного критерію, то особиста неупередженість судді має презюмуватися, доки не буде доведено протилежне.
Стосовно об'єктивного критерію, крім поведінки судді слід визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає у якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об'єктивно обґрунтованим. Об'єктивний критерій в основному стосується ієрархічних чи інших зв'язків між суддею та іншими учасниками провадження. У зв'язку з цим навіть зовнішні прояви мають певну важливість, або іншими словами, «правосуддя має не лише здійснюватися, має бути видно, що воно здійснюється».
Саме по собі відстоювання прокурором своєї позиції в справі, яка за визначенням є обвинувальною, не може вважатися його упередженістю чи непрофесійністю.
Щодо нібито упередженості судді першої інстанції, то апеляційному суду не надано доказів дійсної служби чоловіка судді в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції Україні на посаді, перебування на якій могло б залежати від рішення судді по даній справі, або надавало б чоловіку судді інші переваги (заохочення, просування по службі за показники в роботі тощо).
Так само й вирішення суддею апеляційного суду клопотань по справі не на користь заявника не може свідчити про упередженість судді, так як нівелює судову дискрецію як таку, унеможливлює виконання головуючим обов'язку керувати судовим процесом, спрямовуючи його на перевірку судового рішення в межах предмету оскарження, й усунення з нього всього того, що не має значення для правильного вирішення справи, а передбачає лише безумовне задоволення суддею будь-яких клопотань і заяв сторони як умови продовження слухання справи, що є недопустимим.
Звертаю увагу, що у даній справі в апелянта не було відводів судді до того моменту, як згідно із законом були вирішені й відхилені його клопотання про долучення до справи доказів на підтвердження обставин, що виходили за межі апеляційного розгляду.
Отже перевіркою судом апеляційної інстанції постанови місцевого суду на відповідність вимогам закону в межах доводів апеляційної скарги встановлено, що оскаржуване судове рішення є законним, обґрунтованим, а висновки суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, що передбачені частиною 1 статті 172-7 і частиною 2 статті 172-7 КпАП України, за наведених у постанові суду обставин є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються представленими в матеріалах провадження доказами.
Відповідно до частини 7 статті 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням положень статей 268, 294 КпАП України апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією, а відтак постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 251, 252, 255, 268, 289, 294 КпАП України, Суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу захисника - адвоката Безрученко Дениса Павловича, подану в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І.М. Стадник