Справа № 127/24400/25
Провадження №11-кп/801/1043/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
02 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24.09.2025, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України у кримінальному провадженні № 12025020010000861, внесеного до ЄРДР 28.05.2025,
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.09.2025, продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, до 22.11.2025 включно, із визначеною сумою застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень.
Своє рішення суд першої інстанції мотивує тим, що при вивченні матеріалів судової справи знайшли підтвердження ті ризики, про які заявляв прокурор у клопотанні, а тому суд прийшов до висновку, що клопотання прокурора слід задовільнити та продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, із визначеним розміром застави.
Не погодившись із зазначеним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24.09.2025, та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки при її постановленні судом не було повною мірою враховано обставини, які характеризують особу обвинуваченого, а також не наведено переконливих доводів, що більш м'які запобіжні заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку. Суд, продовжуючи строк тримання під вартою ОСОБА_8 , формально послався на ризики, передбачені ст. 177 КПК України, однак жоден з них не був належним чином підтверджений фактичними даними, що є вимогою ст. 178 КПК України. В ухвалі відсутнє належне обґрунтування того, чому застосування домашнього арешту чи застави не могло б запобігти можливим ризикам.
Суд залишив поза увагою, що обвинувачений має постійне місце проживання, стійкі соціальні зв'язки, перебуває у шлюбі, має хвору матір, а також ряд захворювань, що суттєво зменшують ризики його ухилення від суду чи перешкоджання кримінальному провадженню. Натомість, тяжкість обвинувачення та можливе покарання, які суд першої інстанції визначив ключовими факторами для продовження тримання під вартою, не можуть бути самостійними підставами для застосування виняткового запобіжного заходу, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Крім того, визначений судом розмір застави у сумі 242 240 гривень є надмірним, не враховує реального майнового стану обвинуваченого та фактично позбавляє його можливості скористатися альтернативою, передбаченою законом. Такий підхід суперечить принципу пропорційності та правової визначеності, гарантованому ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, продовження тримання під вартою ОСОБА_8 не відповідає вимогам ч. 1 ст. 183 КПК України, яка встановлює, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом і застосовується лише тоді, коли прокурором доведено неможливість запобігти ризикам шляхом застосування інших, більш м'яких заходів. Оскільки таких доводів наведено не було, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а щодо обвинуваченого має бути обрано більш м'який запобіжний захід.
Заслухавши доповідь судді, думки захисника ОСОБА_7 та його підзахисного ОСОБА_8 на підтримку апеляційної скарги, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судової справи та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 24.09.2025 відповідає.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 дотримався вимог кримінального процесуального закону.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , суд першої інстанції достатньо обґрунтував своє рішення.
Так, суд першої інстанції врахував тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не зменшились та виправдовують обраний запобіжний захід.
При дослідженні матеріалів справи стало відомо, що 25.08.2025 близько 14:00 години ОСОБА_8 , перебуваючи на території автосалону у місті Вінниці по вулиці Пирогова, 71А, проник до приміщення кімнати охорони, де, реалізуючи свій злочинний умисел, таємно викрав мобільний телефон марки «Samsung» вартістю 694 гривні, що належав ФОП ОСОБА_9 , а також із тумбочки гроші в сумі 3 180 гривень, після чого залишив місце вчинення злочину та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 3 874 гривні.
Також, із матеріалів провадження встановлено, що у обвинуваченого ОСОБА_8 не знята та не погашена попередня судимість, зокрема вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27.10.2021 його вже було засуджено за злочини проти власності та незаконне поводження зі зброєю до покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки 6 місяців. Незважаючи на це, перебуваючи у період дії воєнного стану, обвинувачений знову вчинив умисне корисливе кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України. Така повторність і зухвалість поведінки вказує на його підвищену суспільну небезпечність та свідчить про те, що він не став на шлях виправлення.
Обґрунтовуючи клопотання, прокурор вказав на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які звернув увагу і суд першої інстанції та, які не відпали станом на час постановлення ухвали. Зокрема:
?існує ризик переховування від суду, враховуючи тяжкість інкримінованого діяння та суворість покарання у разі визнання його винуватим (до 8 років позбавлення волі);
?наявний ризик незаконного впливу на свідків, адже відповідно до ст. 23 КПК України показання у даному провадженні здобуваються безпосередньо у суді, й обвинувачений, перебуваючи на волі, може намагатися впливати на свідків;
?враховуючи те, що обвинувачений офіційно не працює, не має постійного місця роботи чи стабільного доходу, існує реальна вірогідність вчинення нових кримінальних правопорушень;
?особа раніше неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності, має непогашену судимість, що свідчить про її схильність до злочинної поведінки.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою, врахував зазначені ризики та дійшов правильного висновку, що застосування більш м'яких запобіжних заходів у даному випадку не забезпечить досягнення мети, передбаченої ст. 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці (справи «Бузаджі проти Республіки Молдова», «Ідалов проти росії», «Мюррей проти Сполученого Королівства») зазначав, що тримання під вартою може бути виправданим лише тоді, коли існують «відповідні та достатні підстави» для такого обмеження свободи. У даній справі наявність вказаних ризиків, попередні судимості обвинуваченого та його схильність до повторної злочинної діяльності у період дії воєнного стану підтверджують необхідність продовження тримання під вартою як виняткового запобіжного заходу.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ризики переховування ОСОБА_8 від суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, так як обвинувачений знає їхні адреси проживання, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, особистого зобов'язання, оскільки він не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Доводи апеляційної скарги про можливість застосування домашнього арешту або зменшення розміру застави є необґрунтованими, оскільки не враховують реальної суспільної небезпечності обвинуваченого та специфіки інкримінованого злочину, вчиненого в умовах воєнного стану. Визначений судом розмір застави у 242 240 гривень відповідає критеріям, передбаченим ч. 5 ст. 182 КПК України.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, про що вказує захисник, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що обвинувачений може ухилитися від кримінальної відповідальності, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому такий розмір застави, визначений ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого, є співмірним тяжкості злочину та не може вважатися таким, що позбавляє обвинуваченого права скористатися альтернативою.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24.09.2025, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України у кримінальному провадженні № 12025020010000861, внесеного до ЄРДР 28.05.2025, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4