Справа № 128/1189/24
Провадження № 22-ц/801/1859/2025
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Міхасішин І. В.
02 жовтня 2025 рокуСправа № 128/1189/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Міхасішина І.В.
суддів : Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №125/1167/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Ходіної Надії Володимирівни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2025 року, -
встановив:
ТОВ «Коллект Центр» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 28.10.2020р між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 0669954702/2, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 7000,00 грн., строк окристування кредитом - 30 днів, строк дії Договору 3 роки, відсоткова ставка - 1,75% за один день користування кредитом. 16.12.2021р. ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 16.12.2021, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», право грошової вимоги до боржників за договорами позики, у т.ч. за договором позики № 0669954702/2 від 22.10.2020р., що укладений між ТОВ «Інфінанс» та боржником яким є ОСОБА_1 . У свою чергу, 10.01.2023року між ТОВ « «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір відступлення права вимоги № 10-01/2023, в тому числі за Договором № 0669954702/2 від 22.10.2020, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та позичальником, яким є ОСОБА_1 . Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом грошової вимоги до Відповідача. Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню станом на 08.03.2024 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 200427,50 грн.. з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 7000,00 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 193427,50 грн.
Проте, враховуючи принцип розумності позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 84210,00грн., з яких :заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 7000,00 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 77210,00 грн. та 3028,00грн судового збору та 17000,00грн витрати на правову допомогу.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за Договором надання позики № 0669954702/2 від 22.10.2020р. у розмірі 84210,00грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі: 3028,00 грн. та 1000,00 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Ходіна Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Міхасішин І.В., судді: Войтко Ю.Б., Матківська М.В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (84210,00 грн), колегією суддів вирішено призначити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом установлено, що 28.10.2020р між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 0669954702/2, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 7000,00 грн., строк користування кредитом - 30 днів, строк дії Договору 3 роки, відсоткова ставка - 1,75% за один день користування кредитом.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У силу статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Частиною 12 статті 11 Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину (частина 1 статті 12 Закону).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у договорі).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 640 ЦК України Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Отже, Договір укладено шляхом направлення Первісним кредитором оферти на укладення угоди та прийняття Відповідачем пропозиції (акцепту).
Підписанням Акцепт оферти Відповідач, також підтвердив, що він повністю ознайомився з усіма його умовами, в тому числі з Правилами та йому було надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
Зазначені умови є публічною пропозицією у розумінні ст. ст. 641, 644 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту.
Згідно ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Згідно ст. ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч.1,2.3 ст. 207 ЦК України - Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційнотелекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Таким чином, вбачається, що укладений кредитний Договір між первісним кредитором та відповідачем відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн. При цьому, перерахування коштів здійснювалось на картковий рахунок Відповідача, зазначений ним у Заяві Анкеті для отримання кредиту.
Факт ідентифікація Відповідача підтверджується Довідкою про ідентифікацію, наявною в матеріалах справи. Номер договору, зазначений в даній довідці співпадає з ID договору, зазначеного у заявці-анкеті на отримання кредиту. Крім того, Відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними.
Крім того, Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту. Будь-яких доказів того, що персональні дані Відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення Договору від його імені, Відповідачем не надані.
Враховуючи вищенаведене, правове регулювання та наявні в матеріалах справи докази вбачається, що між ТОВ «Інфінанс» та відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Оскільки згідно з положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
З договору позики вбачається, що у відповідності до вимог частини першої статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки даний договір укладено на сайті позикодавця та відповідач підписав його одноразовим ідентифікатором, отриманим у SMS повідомленні, тому без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства договір між відповідачем та товариством не був би укладений.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження № 61-1602св20.
На виконання умов укладеного договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 7 000,00 грн.
Враховуючи, що ТОВ «Інфінанс» не є банком або відповідною фінансовою установою, яка має право здійснювати грошові перекази, відповідна операція була здійснена ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства, а його дослідження судом в рамках даної справи є недоречним.
В матеріалах справи міститься квитанція про сплату, з якої вбачається, що 28.10.2020 року о 13:25 було перераховано грошові кошти у розмірі 7 000,00 грн на картку № НОМЕР_1 . Перерахування коштів здійснювалось на картковий рахунок Відповідача, зазначений ним у Заяві-Анкеті (для отримання кредиту).
А тому твердження відповідачки про те, що вона не отримувала кредитних коштів, не заслуговують на увагу, адже доказів на підтвердження своїх заперечень щодо не отримання кредитних коштів суду не надала, хоча має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і має безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на її банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою вона користується, не надходили.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).
Згідно ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною 2 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу. У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 наведено висновок про застосування норм права, суть якого полягає у тому, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.
У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
Відповідно до пропозиції укласти договір, строк дії кредитного договору - 3 роки.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося відповідно до умов цього договору в межах строку дії кредитного договору.
Відповідно до умов Договору позики та Правил надання грошових коштів у позику проценти за користування поточною сумою Фінансового кредиту нараховуються на суму Фінансового кредиту з дня отримання включно та по день фактичного повернення включно.
Проценти за користування кредитом нараховуються щоденно.
При цьому, відсоткова ставка протягом дії договорів не збільшувалось. Умовами договору лише передбачалась можливість зменшення відсоткової ставки у випадку виконання пільгових умов споживачем, а у разі їх невиконання - повернення до стандартної відсоткової ставки.
Отже, нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося відповідно до умов цього договору в межах строку дії кредитного договору.
Відповідно до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.
Відповідач здійснила дії, спрямовані на укладення вказаного договору, шляхом заповнення заяви-анкети на отримання кредиту, у якій відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з умовами та правилами надання коштів в позику. При цьому договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату нею заборгованості у повному розмірі чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
А тому суд приходить до висновку, що розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Як убачається з розрахунку заборгованості відповідач перед ТОВ «Коллект центр», внаслідок невиконання своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 08.03.2024 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 200427,50 грн.. з яких: Заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 7000,00 грн.; Заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 193427,50 грн.
Власного розрахунку заборгованості відповідачем та її представником суду не надано, а тому суд бере до уваги розрахунок наданий позивачем.
16.12.2021р. ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 16.12.2021, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», право грошової вимоги до боржників за договорами позики, у т.ч. за договором позики № 0669954702/2 від 22.10.2020р., що укладений між ТОВ «Інфінанс» та боржником яким є ОСОБА_1
10.01.2023 року між ТОВ « «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір відступлення права вимоги № 10-01/2023, в тому числі за Договором № 0669954702/2 від 22.10.2020, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та позичальником, яким є ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від первісного кредитора до ТОВ «Вердикт Капітал» та, в свою чергу, від ТОВ «Вердикт Капітал» до Позивача прав вимоги кредитними договорами, укладеними з Відповідачем.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення споживача про уступку права вимоги, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 06 лютого 2018 року, справа № 278/1679/13-ц.
Відповідно до статей 12,81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачем кредитного договору та отримання кредиту. Розрахунки підтверджують існування заборгованості, викладеної в позовних вимогах. Копії договорів відступлення права вимоги підтверджують перехід всіх прав грошової вимоги за кредитним договором до позивача по справі.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідач порушив умови кредитного договору, добровільно заборгованість не сплатив, а тому позовні вимоги слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість за кредитним договором у сумі 84210,00 грн.
При вирішенні цієї справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині, отже рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за відповідачем.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Ходіної Надії Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2025 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення..
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді Ю.Б. Войтко
М.В. Матківська