Справа № 127/7590/25
Провадження № 22-ц/801/1779/2025
Категорія: 80
Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.
Доповідач:Рибчинський В. П.
01 жовтня 2025 рокуСправа № 127/7590/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача: Рибчинського В.П.,
суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,
за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О., ОСОБА_1 та її представника - адвоката Чорного А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Підприємство «Медтехніка» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Підприємство «Медтехніка» про припинення трудових відносин, стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» про припинення трудових відносин, стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, мотивуючи свої вимоги тим, що вона була прийнята на посаду головного бухгалтера ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» з 01.02.2022 року.
24 січня 2025 року подала заяву про звільнення її з посади за власним бажанням з 07.02.2025 року з одночасною виплатою заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку з 01.03.2023 року по 30.01.2025 року у кількості 84 днів. За розпорядженням директора 06.02.2025 року вона передала печатку директора та ключі від сейфа з документами. Проте, 07.02.2025 року її з посади звільнено не було, чим порушено її права. Відповідач не визнає наявність права у позивача на отримання компенсації, оскільки на день звільнення не надав довідку про розмір компенсації, яку він вважає правильною, не виплатив компенсацію. Оскільки відповідач ігнорує заяву позивача про звільнення та не виплачує грошову компенсацію за не використану відпустку та заборгованість із заробітної плати в день звільнення, тому ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано припиненими трудові відносини між Приватним акціонерним товариством «Підприємство «Медтехніка» та ОСОБА_1 з 07 лютого 2025 року згідно з поданою заявою про звільнення за власним бажанням від 24 січня 2025 року.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Підприємство «Медтехніка» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 24 741,19 грн. (двадцять чотири тисячі сімсот сорок одна гривня 19 коп.) (без урахування обов'язкових платежів та податків) та компенсацію за невикористану відпустку з 01 березня 2023 року по 30 січня 2025 року у кількості 84 днів в сумі 60 940,44 грн (шістдесят тисяч дев'ятсот сорок гривень 44 коп.) (без урахування обов'язкових платежів та податків).
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду в частині стягнення заробітної плати допущено до негайного виконання.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Підприємство «Медтехніка» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в сумі 2 198,65 грн (дві тисячі сто дев'яносто вісім гривень 65 коп.).
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та стягнути судові витрати в розмірі 3 297,98 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвоката Чорного А.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Представник ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» Шмаков О.В. у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку.
До початку судового засідання (30.09.2025 року) подав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що має намір заключити договір з адвокатом Ратушняком О.О., який на даний час знаходиться за межами Вінницької області. Доказів на підтвердження наведених обставин до клопотання не долучено.
Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з'явилась (статті 240 ЦПК України).
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).
Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання причини неявки представника ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» в судове засідання такою, що не доведена належними та допустимими доказами, а отже є неповажною, що не перешкоджає розгляду справи по суті, та з огляду на належне повідомлення про судове засідання учасника справи, з урахуванням категорії справи, та строку її розгляду, ухвалила проводити розгляд справи по суті на підставі достатніх наявних у справі доказів.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.02.2022 року була прийнята на посаду головного бухгалтера у ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» згідно з наказом від 31.01.2022 року (а.с. 11-19). Зі змісту вказаного наказу вбачається, що розмір заробітної плати виплачуватиметься згідно зі штатним розписом (а.с. 78).
Наказом директора ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» № 14 від 01.12.2023 року визначено, що у зв'язку з напруженим характером роботи з 01.12.2023 року встановлено доплату до щомісячної заробітної плати на підприємстві посадовим особам акціонерного товариства, зокрема, головному бухгалтеру ОСОБА_1 - в розмірі 50% до заробітної плати (а.с. 10, 79).
Відповідно до штатного розпису ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» на 01.12.2023 року коефіцієнт посадового окладу головного бухгалтера ОСОБА_1 становив 2,38 (а.с. 126).
Згодом, наказом ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» №9 від 29.03.2024 року в зв'язку з економічною кризою з 01.04.2024 року по 31.12.2024 року змінено коефіцієнт оплати праці головного бухгалтера з 2,38 на 2,05 (а.с. 89).
Відповідно до штатного розпису ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» на 01.10.2024 року коефіцієнт посадового окладу головного бухгалтера ОСОБА_1 становив 2,38 (а.с. 9).
24.01.2025 року позивачем було подано заяву директору ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» (отримана в той же день) з проханням звільнити її з посади головного бухгалтера за власним бажанням, згідно зі ст. 38 КЗпП України, з 07.02.2025 року з одночасною виплатою заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку з 01.03.2023 по 31.01.2025 у кількості 84 днів (а.с. 5).
06.02.2025 року за розпорядженням директора та в присутності диспетчера підприємства, позивач передала директору ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» печатку підприємства та ключі від сейфа з документами (а.с. 6, 57).
Разом з тим, з долученого представниками відповідача наказу ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» від 28.02.2025 року №8-к вбачається, що головного бухгалтера ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) з 28.02.2025 року з виплатою коштів за невикористану відпустку. Бухгалтерії здійснити нарахування заробітної плати згідно чинного законодавства. Наказ підписано в.о. директора О. Шмаковим (а.с. 166).
Відповідно до виписок по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.12.2024 року по 30.12.2024 року їй 11.12.2024 року та 30.12.2024 року було зараховано на рахунок в «Ощадбанк» за листопад 2024 року заробітну плату в розмірі 3 000,00 грн. та 23 204,22 грн (а.с. 55).
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що нарахована відповідачем заробітна плата та грошова компенсація за невикористані відпустки ОСОБА_1 виплачена не була, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 3, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Частиною 1 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), від 23 листопада 2023 року у справі № 207/828/22 (провадження № 61-4090св23) зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18). Обов'язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 виконала умови трудового законодавства та за два тижні подала заяву про звільнення за власним бажанням, а відповідачем ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» її було звільнено лише 28.02.2025 року, тобто поза межами строку поданої заяви від 24.01.2025 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем порушено право останньої на вільний вибір праці та встановлює для неї додаткові обов'язки, тому заявлена позивачем вимога про припинення трудових відносин з 07.02.2025 року підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки, то слід зазначити наступне.
За змістом ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
За приписами ст. 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи, заробітної плати у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Як передбачено ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» та ч. 1 ст. 75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.
Статтею 76 КЗпП України визначено щорічні додаткові відпустки та їх тривалість. Так, щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором.
Згідно з статтею 182-1 КЗпП України та ст. 19 Закону України «Про відпустки» одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
Ця відпустка надається за календарний рік, а не за відпрацьований робочий рік. Вона може бути використана працівником у будь-який час протягом календарного року незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що за відпрацьовані роки, а саме з 01.02.2022 по 31.01.2025 ОСОБА_1 має право на основну та додаткову відпустки у загальній кількості 114 календарних днів, та за період з 01.02.2025 по 07.02.2025 року - 1 календарний день, загалом 115 календарних днів.
Разом з тим, за період перебування у трудових відносинах з ПрАТ «Підприємство «Медтехніка» позивачка отримала оплачувані відпустки та компенсацію відпусток загальною тривалістю 153 календарних дні, тобто вона отримала зайві оплачувані відпустки та компенсацію відпусток загальною тривалістю 38 календарних днів, що в грошову виразі складає 31 964,46 грн.
Також апелянт вказує, що оскільки позивачка отримала зайві оплачувані відпустки та компенсацію відпусток загальною тривалістю 38 календарних днів, тому вважає що в підприємства відсутні зобов'язання щодо виплати заборгованості по заробітній платі.
Однак колегія суддів вказані доводи до уваги не бере з огляду на таке.
Так, наказом ТОВ «Підприємство «Медтехніка» № 4к від 31.01.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера по п. 5 ст. 36 КЗпП України та компенсацію відпустки 66 днів перераховано на ПрАТ «Підприємство «Медтехніка».
Згідно довідки ПрАТ «Підприємство «Медтехніка», яка підписана бухгалтером ОСОБА_2 , кількість залишку відпустки ОСОБА_1 складає 84 календарних дні, з яких 54 календарних дні - щорічної відпустки та 30 календарних дні соціальної відпустки.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи накази щодо надання відпусток та виплату компенсації колегія суддів приходить до висновку, що отримання ОСОБА_1 компенсації відпустки за відпрацьований період (2020-2021 роки) в ТОВ «Підприємство «Медтехніка», ніяким чином не спростовує той факт, що позивачці мало бути нараховано та надано/компенсовано неотриману відпустку за відпрацьований період (2022-2025 роки) в ПрАТ «Підприємство «Медтехніка», кількість якої складає 84 календарних дні.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не було дотримано вимог трудового законодавства, остаточних розрахунок при звільненні не проведений, чим було порушено права позивача на оплату праці.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Разом з тим, одночасно з поданням відзиву, представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний А.В. подав клопотання про стягнення судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги в розмірі 8000 грн.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвокат надав договір про надання правничих послуг та представництва №1 від 06.08.2025 та додаткову угоду №1 до Договору про надання правничих послуг та представництва №1 від 06.08.2025 року, згідно якої загальна вартість наданих адвокатських послуг за розгляд справи становить 8 000 грн.
Враховуючи відсутність заперечень іншої сторони щодо розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги в розмірі 8000 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Підприємство «Медтехніка» залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Підприємство «Медтехніка» на користь ОСОБА_1 8 000 грн витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 02 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: С.Г. Копаничук
В.В. Оніщук