Справа № 149/241/25
Провадження № 22-ц/801/1909/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О.
Доповідач:Міхасішин І. В.
02 жовтня 2025 рокуСправа № 149/241/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Міхасішина І.В.
суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу №149/241/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АВАЛІСТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АВАЛІСТ" на заочне рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 червня 2025 року,
встановив:
ТОВ "Фінансова компанія "Аваліст" звернулось до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява обґрунтована тим, що 17.03.2019 АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір №2023206265, за яким Банк надав, а Позичальник отримав кредит в розмірі 7797,00 грн строком до 17.03.2021, зі сплатою щомісячної комісії за управління кредитом 0% від суми Кредиту та сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 0,01% річних. Повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати Позичальником ануїтетних платежів - згідно Графіку.
16.12.2021 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Аваліст» був укладений договір факторингу, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором перейшло до ТОВ «Аваліст». Через неналежне виконання зобов'язань за Кредитним договором, заборгованість відповідача за кредитом становить 47350,78 грн. За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 73919,33грн., яка складається з: 47350,78 грн. - сума основної заборгованості; 22217,47 грн. - сума інфляційних витрат; 4351,08 грн. -3% річних.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 червня 2025 рокув задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ "Фінансова компанія "Аваліст" просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення неповно з'ясував обставини у справі, рішення суду прийняте без додержання норм матеріального та процесуального права, також заначено, позивачем до позовної заяви були надані всі докази та доводи в повній мірі та доказують наявну заборгованість відповідача перед позивачем.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу викладені в відзиві, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що 17.03.2019 АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір №2023206265, за яким Банк надав, а Позичальник отримав кредит в розмірі 7797,00 грн строком до 17.03.2021(копія на а.с. 7).
Представник позивача зазначає, що 16.12.2021 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Аваліст» був укладений договір факторингу, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором перейшло до ТОВ «Аваліст».
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивачем долучено до матеріалів позовної заяви договір факторингу № 16/12/21 від 16.12.2021 (а.с. 19-24), акт приймання-передачі реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 16/12/21 від 16.12.2021 (копія на а.с. 25) та реєстр боржників № 1 до договору факторингу№ 16/12/21 від16.12.2021 (а.с. 26), відповідно до яких ТОВ "Фінансова компанія "Аваліст" набуло право вимоги за кредитним договором від 17.03.2019. Разом з тим, суд звертає увагу, що у вказаних документах відсутні підписи та підписи і печатки контрагента - AT «ОТП Банк», що позбавляє суд можливості встановити, чи дійсно здійснювався перехід права вимоги саме за вказаним кредитним договором, чи погоджували сторони саме такий зміст додатку та чи укладався він взагалі. Надання банком AT «ОТП Банк» доказів дійсності існування правовідносин з ОСОБА_1 вказаних висновків суду не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 513 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (статті 517 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частинами першою та сьомою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Звертаючись до суду з цим позовом, представник позивача посилався на те, що між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Аваліст»» укладено договір факторингу, яким АТ «ОТП Банк» передало своє право вимоги позивачу.
Однак, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, позивачем не надано доказів передачі АТ «ОТП Банк» до ТОВ «ФК«Аваліст»» права вимоги саме за укладеним кредитним договором. Суд критично оцінює доданий позивачем договір факторингу та реєстр боржників № 1 від нього, оскільки вони не містить будь-яких реквізитів (підписів сторін, печаток, первісного джерела його формування), а без відповідних його реквізитів не можливо встановити, що дійсно між вказаними товариствами було досягнуто згоди щодо відчуження права вимоги, саме до позивача. Про наявність будь-яких перешкод для подачі вказаних доказів ТОВ «ФК «Аваліст»» не заявлялось. Наявність таких перешкод не вбачається і з наявних матеріалів справи.
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17 виснувано, що чинне законодавство не містить положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати оплати новим кредитором на користь первісного кредитора заборгованості та інших платежів відповідно до договору відступлення права вимоги. Така вимога визначена законом лише щодо договору факторингу (ст. 1077 ЦК) чи може встановлюватися сторонами в укладених ними договорах.
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховним Судом зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012тощо).
Отже, позивачем не доведено належними, достовірними та допустимими доказами обставини того, що ним набуто право вимоги до відповідача, а відтак - що його майнове право порушено і підлягає судовому захисту.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня2006 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 374,375, 381, 382,384,389,390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АВАЛІСТ" залишити без задоволення.
Заочне рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді : Ю.Б. Войтко
І.М. Стадника