Справа№751/8396/25
Провадження №1-кс/751/2139/25
02 жовтня 2025 року місто Чернігів
Слідчий суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1
вивчивши матеріали заяви адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , поданої в порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України,
01.10.2025 до Новозаводського районного суду м. Чернігова надійшла скарга адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , подана в порядку ст. 206 КПК України, на незаконне затримання.
В обґрунтування скарги вказує, що ОСОБА_3 протиправно та безпідставно позбавлений волі через дії посадових осіб і працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 16.09.2025 року і дотепер. ОСОБА_3 позбавлений свободи працівниками вказаного територіального центру комплектування та соціальної підтримки і згідно з останніми відомостями переведений за адресою АДРЕСА_1 у приміщення колишнього дитячого табору «Дружба».
Просив зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 або інших уповноважених посадових осіб цього органу влади невідкладно доставити ОСОБА_3 до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення його свободи і для розгляду цієї заяви, зобов'язати їх надати суду усі документи, що можуть підтверджувати підстави для його утримання; зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 або інших уповноважених посадових осіб цього органу влади негайно звільнити ОСОБА_3 , з приміщень, підконтрольних ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 або з будь-яких інших приміщень за іншою адресою, що можуть перебувати у користуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 і можуть бути використані для утримання вказаної особи.
Дослідивши вказану заяву та матеріали додані до неї, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
З аналізу ст. 206 КПК України слідує, що слідчого суддю наділено повноваженнями забезпечити додержання прав особи, за умови тримання такої особи під вартою з порушенням її прав.
Тобто за наявності у слідчого судді даних про незаконне затримання, тримання під вартою, з порушенням прав особи, яка утримується слідчий суддя зобов'язаний діяти за приписом ст.206 КПК України.
Так, частиною 6 ст. 206 КПК України якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 7 ст. 206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30.06.1993 р. № 3352-XII (у відповідній редакції) підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
За положеннями ст. 4 вказаного Закону установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
У період дії воєнного стану в Україні та протягом двох років після його припинення чи скасування взяті під варту військовослужбовці можуть триматися в окремих ізольованих приміщеннях казарменого типу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Отже, відповідно до ст. 206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержуватися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою у вищеперелічених установах.
Стаття 2 КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов.
Глава 18 КПК України, ст. 206 КПК України регламентує відносини під час досудового розслідування, а саме запобіжні заходи, затримання особи.
Слідчий суддя зазначає, що зі змісту заяви не вбачається, що відносно ОСОБА_3 здійснюється кримінальне провадження чи особа тримається під вартою в установі, перелік яких, передбачений положеннями ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення», а тому вимоги заяви виходять за межі повноважень слідчого судді.
Водночас слід зауважити, що відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації та на теперішній час продовжено строк проведення загальної мобілізації.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ст.64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
У відповідності до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Як встановлено п. 4 ч. 1 у ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України.
Особливістю правого статусу військовослужбовців в Україні є те, що вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями.
У рішенні від 21 листопада 2019 року у справі «Мельник проти України» (CASEOFMELNYKv.UKRAINE) (заява № 72286/01) Європейський Суд з прав людини наголосив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Виходячи також з правової позиції Об'єднаної палати Касаційного Кримінального суду Верховного Суду від 21 травня 2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 646/3986/19, у випадку, коли нормами КПК, якими регламентовано загальні правила застосування норм КПК, прямо не закріплено алгоритму дій слідчого судді у випадку, якщо клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, то останнє може бути вирішено через застосування ч. 6 ст. 9 КПК України та положень засади диспозитивності, зокрема, ч. 3 ст. 26 КПК України, згідно з якою слідчий суддя, вирішує лише ті питання, що не тільки винесені на його розгляд сторонами, але й віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України встановлено, що у разі якщо норми положення КПК України не регулюють, або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Викладені скаржником фактичні обставини, врегульовані чинним законодавством про мобілізацію та мобілізаційну підготовку. Вимоги заяви, поданої у порядку ст. 206 КПК України, виходять за межі повноважень слідчого судді відповідно до вимог КПК України, оскільки слідчий суддя не уповноважений на з'ясування підстав та порядку мобілізації і проходження військової служби.
На підставі викладеного, слідчий суддя дійшов висновку, що заяву адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , подану у порядку ст. 206 КПК України, належить повернути.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України скарга повертається якщо скарга не підлягає розгляду в цьому суді.
Як убачається із змісту заяви, у даному випадку має місце незгода із діями відповідних службових осіб, що пов'язані з мобілізацією ОСОБА_3 . Дії щодо мобілізації особи можуть бути оскаржені в порядку передбаченому законом, як до начальника ТЦК та СП так і до адміністративного суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 304 КПК України ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Керуючись ст.2, 7, 9, 24, 26, 206, 304, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,
Повернути заяву адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , подану в порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України.
Копію ухвали слідчого судді надіслати заявнику.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання копії судового рішення.
Слідчий cуддя ОСОБА_1