Дата документу 25.08.2025 Справа № 331/3761/25
Єдиний унікальний №331/3761/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/815/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула 25 серпня 2025 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Олексадрівського районного суду м.Запоріжжя від 07 липня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Красний Луч Луганської області, який не працює, не одружений, неповнолітніх або малолітніх дітей на утриманні не має, має середню спеціальну освіту, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.310 КК України,
за участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відео конференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Олексадрівського районного суду м.Запоріжжя від 07 липня 2025 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 04 вересня 2025 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та обрати стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано обставини, які згідно з вимогами ст.178 КПК України, враховуються при обранні запобіжного заходу.
Сторона захисту вважає, що ОСОБА_6 хворіє певними тяжкими захворюваннями та його знаходження в слідчому ізоляторі може призвести до непоправних наслідків.
Сам ОСОБА_6 раніше не судимий, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, дітей, підтримує доброзичливі стосунки з родиною померлої дружини та займається підробітками.
На думку сторони захисту, прокурором не доведено наявності існування ризиків, передбачених ст.177 КПК.
Згідно з ухвалою суду, до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя із Дніпровської окружної прокуратури надійшов затверджений прокурором обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.310 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , обґрунтоване тим, що останній обвинувачуються у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, не має міцних соціальних зв'язків, офіційно не працевлаштований, постійного законного джерела прибутку не має, що свідчить про те, що він може переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності та вчинити інше кримінальне правопорушення, крім того може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні шляхом погроз або вмовлять. Тому з метою забезпечення дієвості даного кримінального провадження прокурор вважає, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам та не забезпечать цілей кримінального провадження.
Захисник - адвокат ОСОБА_7 в задоволенні клопотання прокурора просив відмовити та зазначив, що ризики, на які йдеться посилання в клопотанні, прокурором не доведені, нічим не підтверджені, носять декларативний характер. Обвинувачений має тяжке захворювання, перенесене ним у 2021 році, лише тяжкість вчиненого злочину не може бути єдиною підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу. Просив суд змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, який буде достатнім для виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника, в задоволенні клопотання прокурора просив відмовити.
Прокурор у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлений належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не заявляв.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь прокурора при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді; аргументи обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника - адвоката ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.310 КК України, які є тяжким та особливо тяжким злочинами.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на цей час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який хоч і є раніше не судимою особою, проте наразі обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких, один злочин є особливо тяжким (ч.3 ст.307 КК України), за що передбачено суворе покарання, пов'язане виключно з ізоляцією від суспільства на тривалий строк, обвинувачений офіційно не працевлаштований, не має законного джерела доходів, в наявних матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків.
Разом з тим, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не погодився із наявністю ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки вважав його малоймовірним.
Ці висновки суду ніким не оспорюються.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу, не зменшились, з огляду на фактичні обставини, характер та ступінь тяжкості інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, суворість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вищевказаних правопорушеннях, відомості про особу обвинуваченого.
Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред'явлених заявникові, та ризик його втечі.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цим ризикам.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника-адвоката ОСОБА_7 , та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту, зокрема і самим обвинуваченим ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зокрема, доводи сторони захисту про те, що прокурором не було доведено наявності існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, перевірялися судом першої інстанції та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою.
Колегія суддів вважає, що прокурором доведено, що вказані ризики на цей час існують та не зменшились, тому суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення поданого клопотання.
В своєму клопотанні прокурор послався на обставини, які на його думку, доводять існування вищевказаних ризиків та вказують на неможливість цим ризикам запобігти шляхом застосування до обвинуваченого іншого ніж тримання під вартою запобіжного заходу.
За змістом клопотання, прокурор обґрунтовував наявність ризиків характером та фактичними обставинами інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, ступенем їх тяжкості та суворістю покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні вищевказаних правопорушень, відомостями про особу обвинуваченого.
В оскаржуваній ухвалі суду також зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
При цьому, враховуючи викладене, зокрема підстави і обставини, передбачені ст.ст.177,178 КПК України та положення ч.4 ст.183 цього Кодексу, на думку колегії суддів, суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою обґрунтовано не визначав розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 , з огляду і на те, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Всі підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України судом першої інстанції враховані, в т.ч., як зазначалось вище, судом враховано наявність ризиків, які до цього часу не зменшились.
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
Обставини, на які, посилається сторона захисту, а саме те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, дітей, підтримує доброзичливі стосунки з родиною померлої дружини та займається підробітками, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції теж не спростовують, оскільки суттєво не зменшують встановлених ризиків, та в цьому випадку не свідчать про достатність застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановленим ризикам.
Не спростовують такого висновку і відомості з наданих стороною захисту при апеляційному розгляді документів, а саме - клопотання голови Ассірійської діаспори Запорізької області від 17 липня 2025 року, характеристики на особу обвинуваченого - ОСОБА_6 , витяг з медичної карти амбулаторного хворого від 15 липня 2025 року, виписка з медичної картки стаціонарного (амбулаторного) хворого від 15 липня 2025 року та відповідь начальника Філії державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області, надана на адвокатський запит захисника-адвоката ОСОБА_7 від 15 липня 2025 року.
Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, які йому інкримінуються.
Відомостей про те, що обвинувачений ОСОБА_6 за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні.
Разом з цим, в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 зазначив про те, що ОСОБА_6 хворіє певними тяжкими захворюваннями та його знаходження в слідчому ізоляторі може призвести до непоправних наслідків. При апеляційному розгляді справи захисник - адвокат ОСОБА_7 надав медичні документи щодо стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 . У зв'язку з цим, колегія суддів, в порядку ст.206 КПК України, з метою недопущення порушення конституційних прав обвинуваченого, постановила ухвалу, якою доручила начальнику Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально виконавчої служби України» в Запорізькій області організувати здійснення обстеження обвинуваченого ОСОБА_6 (за наявності на це його згоди) та за потреби забезпечити належне лікування останнього.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Олексадрівського районного суду м.Запоріжжя від 07 липня 2025 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 04 вересня 2025 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3