пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
23 вересня 2025 року Справа № 914/2140/25
за позовом Державної установи «Дрогобицька виправна колонія (№40)», м. Дрогобич, Львівська область
до відповідача: Державного підприємства «Волиньвугілля», м. Нововолинськ, Волинська область
про стягнення 4 185 800,14 грн
Суддя Шум М.С.
Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.
Представники сторін:
від позивача: Новіков С.В.
від відповідача: Лащук Ю.В.
встановив: Державна установа «Дрогобицька виправна колонія (№40)» звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства «Волиньвугілля» про стягнення заборгованості з оплати праці засуджених у сумі 3 916 510,77 грн, з яких 3 738 772,93 грн основного боргу та 177 737,84 грн пені згідно з договором на використання праці засуджених №5-Г від 01.01.2024.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.07.2025 №914/2140/25 направлено матеріали позовної заяви Державної установи «Дрогобицька виправна колонія (№40)» (адреса:82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 77; код ЄДРПОУ 08563918) до Державного підприємства «Волиньвугілля» (45400,Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Луцька, 1; код ЄДРПОУ 32365965) про стягнення заборгованості у сумі 3916 510,77 грн з доданими до неї документами за територіальною підсудністю до Господарського суду Волинської області (43010, Волинська область, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а).
31.07.2025 матеріали позовної заяви надійшли до Господарського суду Волинської області.
Ухвалою суду від 01.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26 серпня 2025 року на 11:30 год.
Ухвалою суду від 25.08.2025 постановлено розгляд справи здійснювати в режимі відеоконференції.
25.08.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні 26.08.2025 просив суд заяву про збільшення розміру позовних вимог задоволити.
Ухвалою від 26.08.2025 суд прийняв заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог, а відтак має місце нова ціна позову - 4 185 800,14 грн., з яких 3 738 772,93- сума основного боргу та 392 252,21 грн. - сума пені, з якої й вирішується спір.
Господарський суд протокольною ухвалою від 26.08.2025 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 23.09.2025 на 11:45 год.
23.09.2025 на адресу суд від представника Державного підприємства «Волиньвугілля» надійшли додаткові пояснення у справі.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.09.2025 просив суд поновити процесуальне право для надання суду додаткових пояснення (доказів) у справі та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 392 252,21 грн. пені. Щодо задоволення судом 3 738 772,93 грн. суми основного боргу не заперечує та зазначає про скрутне матеріальне становище Державного підприємства «Волиньвугілля».
Суд протокольною ухвалою від 23.09.2025 відмовляє представнику відповідача в клопотанні про поновлення процесуального строку для надання суду додаткових пояснення (доказів) у справі, оскільки розгляд справи відповідно до ухвали від 26.08.2025 здійснюється по суті.
Представник позивача в судовому засіданні 23.09.2025 з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, докази, долучені до справи, пред'явлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задоволити повністю.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
01 01.2024 року між Державною установою "Дрогобицька виправна колонія (№40)" (Виконавець, Позивач) та Державним підприємством "Волиньвугілля" (Замовник, Відповідач) укладено договір № 5-Г на використання праці засуджених.
Додатковою угодою №1 від 16.07.2024 року до договору на використання праці засуджених №5-Г від 01.01.2024 року внесено зміни до договору, а саме: розділ 4 доповнити пунктом 4.6 наступного змісту: 4.6. - вартість виконаних робіт у зв'язку із сумлінним виконанням обов'язків та ставленням до праці, виконанням поставлених завдань засудженими вчасно та якісно, визначається сторонами розрахунком погодженням та згідно відпрацьованих людино-годин, згідно Додатку №3, який є невід'ємною частиною Договору.
Додатковою угодою №2 від 31.12.2024 року до Договору на використання праці засуджених №5-Г від 01.01.2024 року внесено зміни до пункту 4.1. розділу 4 "Оплата виконаних робіт" та пункту 7.1. розділу 7 "Термін дії договору", виклавши їх в наступній редакції: "4.1. Оплата виконаних робіт проводиться згідно рахунків за фактично відпрацьований час шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця"; 7.1. Даний договір набирає чинності в день підписання його Сторонами і діє до Зігрудня 2025 року. Строк дії договору автоматично продовжується (пролонгується) на наступний рік у випадку, якщо не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення строку його дії будь-яка Сторона не повідомить іншу Сторону в письмовій формі про свій намір припинити його дію".
Додатком №1 від 01.02.2024 року до договору № 5-Г від 01.01.2024 року сторони погодили оплату праці за місяць при 6-годинному робочому дні за 1 засудженого (учні).
Додатком № 2 від 01.01.2024 року до договору № 5-Г від 01.01.2024 року сторони погодили оплату праці за місяць при 6-годинному робочому дні на 1 засудженого.
Додатком № 3 від 16.07.2024 року до договору № 5-Г від 01.01.2024 року сторони погодили оплату праці за місяць при 6-годинному робочому дні за 1 засудженого.
Відповідно до п.4.1. Договору оплата виконаних робіт проводиться на основі підписаних Замовником актів виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.
За послуги/роботи, здійснені у період з 01 по 15 число поточного місяця Замовник здійснює оплату до 23 числа поточного місяця включно - п.4.2 Договору.
Згідно з п.4.4. Договору Замовник зобов'язується відшкодувати витрати на відрядження працівникам від адміністрації, які здійснюють нагляд за засудженими в сумі 300,0 грн. (добові) за один робочий день щомісячно до 25 числа поточного місяця згідно акту розрахунку.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України установлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Державна установа "Дрогобицька виправна колонія (№40)" зверталась до Державного підприємства "Волиньвугілля" з претензіями щодо виконання грошового зобов'язання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Матеріалами справи підтверджується, що Державна установа "Дрогобицька виправнколонія (№40)" виконала умови Договору № 5-Г на використання праці засуджених в повному обсязі, однак у відповідача, за період з 23.03.2025 по 07.07.2025 утворилася заборгованість з оплати праці засуджених в сумі 3 738 772,93 грн.
Щодо вимоги про стягнення 392 252,21 грн. пені, суд зазначає таке.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.4.5 Договору сторони погодили, що в разі прострочення платежів Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0.2 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що нараховані ним 392 252,21 грн. за період з 31.03.2025 по 20.08.2025 є арифметично правильними та підставними.
Водночас, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи з такого.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч.1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропоційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 р. у справі № 7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №922/1608/19 викладена правова позиція про те, що зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, сплата відповідачем основного боргу, належність підприємства до критичної інфраструктури міста в умовах воєнного стану, суд на підставі ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення суми пені до суми 200 000,00 грн.
Також, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України, зменшує розмір пені з 392 252,21 грн. до 200 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 3 993 547,93 грн. заборгованості, з них: 3 793 547,93 грн. - основного боргу та 200 000,00 грн. - пені.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньвугілля" (45400, Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 1 код ЄДРПОУ 32365965) на користь Державної установи «Дрогобицька виправна колонія (№40)» (82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 77 код ЄДРПОУ 08563918) 3 993 547,93 грн. заборгованості, з них: 3 793 547,93 грн. - основного боргу та 200 000,00 грн. - пені.
3. В позові в частині стягнення 192 252,21 грн. пені відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньвугілля" (45400, Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 1 код ЄДРПОУ 32365965) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 (стягувач: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 59 903.22 витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення складено
02.10.2025
Суддя Микола ШУМ