ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
03 жовтня 2025 року Справа № 903/523/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Гудак А.В.,
суддя Олексюк Г.Є.,
суддя Мельник О.В.
без повідомлення учасників справи
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" на рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі №903/523/25 (суддя Бідюк С.В., м.Луцьк, повний текст складено 21.07.2025)
за позовом Департамента житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс", м. Луцьк
про стягнення 137 461,98 грн
Департаменту інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" про стягнення 137 461,98 грн пені.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі №903/523/25 клопотання управління інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації від 18.07.2025 про заміну позивача його правонаступником задоволено. Замінено позивача у справі №903/523/25 Департамент інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 42304390) на його правонаступника Департамент житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 39843109).
Рішенням Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі №903/523/25 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Бетон Брук Сервіс» на користь Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації 137 461,98 грн пені та 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 139 884,38 грн.
Не погоджуючись часткового з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 р. у справі №903/523/25 щодо повного задоволення позовних вимог та прийняти постанову якою зменшити розмір заявлених позивачем вимог про стягнення штрафних санкцій (пені) на 90 % від суми заявленої у позові та відмовити у зв'язку із цим в задоволенні частини позовних вимог позивача на суму 123 715,782 грн.
Ухвалою суду від 03.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" на рішення господарського суду Волинської області від 21.07.25р. у справі №903/523/25. Постановлено розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
16 вересня 2025 року Департаментом житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Брук Сервіс» без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі № 903/523/25 без змін.
Північно-західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, встановивши обставини, що відповідач не дотримався встановлених пунктом 6.1 договору (з врахуванням додаткової угоди №2) строків щодо підтвердження замовнику обставин використання перерахованого авансу, а саме: в строк до 10.12.2024 не підтвердив факт використання ним суми авансу, не виконав роботи у встановлені в договорі строки, не повернув невикористаний аванс замовнику, дійшов висновку, що нараховані 137 461,98 грн пені за період з 11.12.2024 по 27.12.2024 є арифметично правильними, підставні та підлягають до стягнення з відповідача на підставі п.12.5 договору.
Відповідач у відзиві просив при розгляді даного спору врахувати його попередню поведінку щодо фактичної дати завершення робіт та використання придбаних матеріалів, а також наявність непередбачуваних обставин (необхідність пошуку працівників взамін мобілізованих, зупинення виконання робіт на період оголошення повітряних тривог), та зменшити розмір заявлених Департаментом інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації вимог про стягнення штрафних санкцій (пені) на 90 % від суми заявлених позовних вимог.
Проте, суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку відповідач не надав доказів, що саме введення воєнного стану призвело до виконання конкретних зобов'язань за договором підряду з порушенням визначених строків. Крім того, договір підряду укладений сторонами під час запровадження воєнного стану на всій території України, у зв'язку з чим відповідач міг і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору, пов'язаних з введенням воєнного стану.
Таким чином, дослідивши наведені відповідачем обставини та подані в їх обґрунтування докази, суд першої інстанції вважав, що подані відповідачем в обґрунтування клопотання докази не свідчать про винятковість обставин. Крім того, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, суд вважає співмірним з порушенням. Враховуючи наведене, суд першої інстанції не вбачав обґрунтованих та підтверджених доказами підстав для зменшення суми пені, а тому в задоволенні клопотання про зменшення пені судом першої інстанції відмовлено.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини та порушив норми права. Зокрема, стаття 233 Господарського кодексу України та стаття 551 Цивільного кодексу України дозволяють зменшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з розміром збитків, а суд мав оцінити обставини справи, ступінь виконання зобов'язань, причини прострочення, а також принцип справедливості та добросовісності. Відповідач наголошує, що фактично частина авансу у сумі 3 984 567,60 грн була використана на придбання матеріалів до 10 грудня 2024 року, а затримка у підписанні акту виконаних робіт була зумовлена діями замовника та тривалістю перевірки технічним наглядом, що не залежало від волі відповідача. Тому покладення всієї відповідальності виключно на відповідача є безпідставним.
За розрахунками апелянта, пеня мала б нараховуватись лише на суми, які фактично були повернуті із запізненням згідно з платіжними інструкціями від 26 і 27 грудня 2024 року, і у такому випадку її розмір становить 87 722,01 грн замість 137 461,98 грн. Відсутність вини відповідача підтверджується тим, що він вжив усіх можливих заходів для належного виконання договору, що відповідає статті 614 Цивільного кодексу України.
Крім цього, апелянт посилається на принцип пропорційності та справедливого балансу між інтересами держави і приватної особи, закріплений у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Накладення санкцій у запропонованому позивачем розмірі є надмірним і створює для відповідача невиправданий тягар.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги Департамент житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими. Відносини сторін регулювалися договором підряду №323/24, укладеним 30 серпня 2024 року на будівництво військових фортифікаційних споруд і додатковою угодою №2 від 15 листопада 2024 року, якою чітко визначено, що підрядник повинен використати отриманий аванс на придбання матеріалів та конструкцій до 10 грудня 2024 року, а невикористана сума авансу підлягає поверненню замовнику до цієї ж дати.
Позивач зазначає, що замовником перераховано аванс у сумі 14 200 000,00 грн, однак станом на 10 грудня 2024 року підрядник використав та підтвердив документально лише частину авансу на суму 2 263 497,60 грн за актом приймання виконаних робіт форми КБ-2в за жовтень 2024 року. Невикористаний аванс у сумі 11 936 502,40 грн залишився неповернутим у визначений строк, чим підрядник порушив договірні зобов'язання. В акті приймання виконаних робіт форми КБ-2в за грудень 2024 року від 25 грудня 2024 року було відображено використання ще 3 984 567,60 грн, однак цей документ підписано сторонами вже після спливу встановленого договором строку. Лише після цього відповідач повернув решту невикористаного авансу у сумі 7 951 934,80 грн двома платежами 26 та 27 грудня 2024 року.
Таким чином, ТОВ «Бетон Брук Сервіс» не дотрималося умов договору щодо своєчасного підтвердження використання авансу і повернення його невикористаної частини, що утворило прострочену дебіторську заборгованість. Цей факт підтверджується і попередженням Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області від 16 грудня 2024 року про неналежне виконання бюджетних вимог.
Позивач зазначає, що посилання апелянта на те, що роботи були виконані вчасно, а затримка підписання акту №2 пов'язана з перевіркою замовника, вважає безпідставними. Верховний Суд у ряді постанов (від 22.01.2019 у справі №922/1119/18, від 07.12.2018 у справі №910/23196/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 05.06.2024 у справі №908/659/23) висловив правову позицію, що належним доказом використання авансу є лише підписані сторонами форми КБ-2в та КБ-3. У даній справі жодних доказів використання авансу до 10 грудня 2024 року відповідач не надав, як і доказів відмови замовника від підписання актів. Відповідно до статей 525, 526, 546, 549, 550 та 611 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватись належним чином і у встановлений строк, а у разі їх порушення настають правові наслідки, серед яких сплата неустойки. У пункті 12.5 договору підряду сторони прямо погодили, що за неповернення невикористаного авансу у визначений строк підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. За розрахунком позивача, пеня за період з 11 по 27 грудня 2024 року становить 137 461,98 грн і підлягає стягненню.
Департамент наголошує, що відповідач укладаючи договір, свідомо погодився на його умови, усвідомлював ризики та повинен був належно організувати свою діяльність. Пеня, передбачена договором, має стимулюючий характер і є законним засобом відповідальності. Безпідставне її зменшення призведе до нівелювання самого механізму забезпечення своєчасного виконання грошових зобов'язань і порушить права кредитора.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до законів України “Про правовий режим воєнного стану», “Про місцеві державні адміністрації», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні», та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023року № 1415 про “Деякі питання підвищення обороноздатності держави на період воєнного стану в Україні», наказом Волинської обласної державної адміністрації № 8 від 09.01.2024 департамент інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації (надалі - Департамент, Замовник) визначено - державним замовником закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення (товарів подвійного призначення) для будівництва фортифікаційних споруд.
30 серпня 2024 роу між Департаментом інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації (замовник) та ТОВ “Бетон Брук Сервіс» (підрядник) укладено договір на будівництво фортифікаційних спору №323/24 (а.с. 23-26 на звороті).
Згідно умов договору підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик виконати та здати йому в установленому договором підряду строк закінчені роботи з будівництва “Нове будівництво військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд взводно-опорного пункту “Гольф», а замовник - надати підряднику затверджену в установленому порядку проекту документацію, прийняти від підрядника закінчення роботи та оплатити їх (п. 1.1).
Відповідно до п. 1.2 договору, виконання робіт за цим договором здійснюється відповідно до постанови КМУ від 29.12.2023 №1415 “Деякі питання підвищення обороноздатності держави на період воєнного стану в Україна».
Склад і обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені проектною документацією (п. 1.3 договору).
Згідно п. 2.1 договору, договірна ціна робіт згідно з договором становить 20 640 237,60 грн.
Пунктами 3.1-3.2 договору передбачено, що початок виконання робіт: протягом 2-х робочих днів з моменту підписання договору, за умови наявності необхідних дозвільних документів. Закінчення - 30.11.2024, за умови повного фінансування та оплати виконаних робіт.
Замовник може здійснювати попередню оплату (виплату авансу) в розмірі до 70 відсотків вартості робіт за договором. Використання підрядником таких коштів здійснюється на цілі, визначені Порядком, з подальшим наданням підтверджуючих документів замовнику для звітування за попередню оплату в органах Державної казначейської служби України у визначені строки. Підрядник зобов'язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних матеріалів, виробів та конструкцій, необхідних для виконання робіт до 15 листопада 2024 року. Невикористана сума попередньої оплати повертається замовнику. У разі надання авансу замовник після виставлення рахунку підряднику проводить оплату авансу (п. 6.1 договору). Замовник здійснює у міру надходження коштів на розрахунковий рахунок замовника проміжні платежі підряднику за виконані роботи на підставі: актів приймання виконаних будівельних робіт» форми №КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми №КБ-3, актів на монтаж обладнання, підписаних уповноваженими представниками сторін. Вищевказані акти да довідки готує підрядник і передає у 4-х примірниках (2 для підрядника, 2 для змовника) для підписання замовнику у строк не пізніше 25 числа звітного місяця (п. 6.2 договору).
Згідно пунктів 11.1-11.2 договору, після одержання повідомлення підрядника про готовність до передачі закінчених робіт замовник зобов'язаний негайно розпочати їх приймання. Передача виконаних робіт (об'єкта будівництва) підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом про виконання роботи.
При неповерненню по закінченню терміну, визначеного в п. 6.1 договору, невикористаного авансу підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення (п. 12.5 договору).
Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє на період воєнного стану, але не довше 30.11.2024 та в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 14.1 договору).
Згідно п. 16.1.3 договору, продовження строку дії договору та строку виконання зобов'язань щодо виконання робіт можливе у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних причин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.
15 листопада 2024 року між сторонами укладено додаткову угоду №2, згідно умов якої в п.п. 6.1 договору визначено дату виконання робіт - до 10.12.2024; в п.п. 3.1 закінчення виконання робіт змінено на 25.12.2024, в п.п. 14.1 дія договору визначена не довше 25.12.2024 (а.с. 29 на звороті).
Сторонами підписано договірну ціну на спірне будівництво, що здійснюється в 2024 році, календарний графік виконання робіт (а.с. 27-28).
На виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача попередню оплату в сумі 14 200 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №526 від 09.09.2024 (а.с. 33).
Замовником, інженером технічного нагляду та підрядником 23.10.2024 підписано акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2024 року, згідно якого авансова плата, що виключається з підсумку становить 2 263 497,60 грн (а.с. 6-12).
Використання авансу у встановлений сторонами строк (10.12.2024) в сумі 2 263 497,60 грн є документально підтвердженим.
06 грудня 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено лист №2041/04/2-4 щодо повернення невикористаної суми попередньої оплати (повторно) та завершення будівництва за договором №323/24 від 30.08.2024 в сумі 11 936 502,40 грн., термін повернення авансу - 10.12.2024.
Доказів надходження до 10.12.2024 від ТОВ “Бетон Брук Сервіс» на рахунок позивача невикористаної суми попередньої оплати у розмірі 11 936 502,40 грн матеріали справи не містять.
У листі № 07-08-07/11758 від 16.12.2024 року Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області попередило Департамент інфраструктури Волинської ОДА про неналежне виконання вимог пп. 22 ч. 1 ст. 116 Бюджетного Кодексу України, пункту 11.3 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 № 1407 в частині не подання до Головного управління Казначейства протягом трьох робочих днів після завершення терміну закриття попередньої оплати документів на погашення залишку авансу в сумі 11 936 502,40 грн за договором підряду на будівництво фортифікаційних споруд від 30 серпня 2024 №323/24 (а.с. 82).
Таким чином, сума невикористаної попередньої оплати, яка відповідно до зазначеного вище договору та додаткової угоди № 2 підлягала поверненню до 10.12.2024 становить 11936502,40 грн (14 200 000 - 2 263 497,60).
25 грудня 2024 року замовником, інженером технічного нагляду та підрядником підписано акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2024 року, згідно якого авансова плата, що виключається з підсумку становить 3 984 567,60 грн (а.с. 13-21).
Після підписання акта №2 відповідачем повернуто невикористану суму попередньої оплати в загальному розмірі 7 951 934,80 грн, зокрема:
- 26.12.2024 в сумі 7 729 866,81 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4583;
- 27.12.2024 в сумі 222 067,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4602.
Таким чином сума авансу в розмірі 7 951 934,80 грн також повернута підрядником замовнику з порушенням визначених договором та додатковою угодою строку - 10.12.2024,
Враховуючи вищевикладене, відповідач не дотримався встановлених пунктом 6.1 договору (з врахуванням додаткової угоди №2) строків щодо підтвердження замовнику обставин використання перерахованого авансу, а саме: в строк до 10.12.2024 не підтвердив факт використання ним суми авансу, не виконав роботи у встановлені в договорі строки, не повернув невикористаний аванс замовнику.
Позивачем на адресу відповідача направлялись претензії від 17.12.2024, 20.01.2025 про сплату пені у зв'язку з простроченням оплати за договором, зокрема станом на 27.12.2024 - 132 998,91 грн пені. Проте, вказані претензії залишені без реагування та докази сплати відповідачем пені в сумі 132 998,91 грн відсутні.
Враховуючи, що відповідач не здійснив оплату штрафних санкцій, нарахованих відповідно до умов договорів у зв'язку з простроченням повернення невикористаної суми попередньої оплати за договором, позивач звернувся Господарського суду Волинської області з даним позовом.
4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (частини 2, 3 ст.875 ЦК України).
Згідно частин 1, 2 ст.877 ЦК України, підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію
Відповідно до абз.1 ст.879 ЦК України, матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Умовами договору у п. 6.1 договору (з врахування змін, внесених у договір додатковою угодою №2 від 15.11.2024) сторони узгодили, що замовник може здійснювати попередню оплату (виплату авансу) в розмірі до 70 відсотків вартості робіт за договором. Підрядник зобов'язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних матеріалів, виробів та конструкцій, необхідних для виконання робіт до 10.12.2024. Невикористана сума попередньої оплати повертається замовнику.
Таким чином, сторони в договорі (з врахуванням додаткової угоди) чітко визначили дату використання підрядником авансового платежу - 10.12.2024.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем 06 грудня 2024 року на адресу відповідача направлено лист №2041/04/2-4 щодо повернення невикористаної суми попередньої оплати (повторно) та завершення будівництва за договором №323/24 від 30.08.2024 в сумі 11 936 502,40 грн., термін повернення авансу - 10.12.2024.
Сума невикористаної попередньої оплати, що мала бути повернена до 10.12.2024 згідно з договором та додатковою угодою №2, становила 11 936 502,40 грн. 25.12.2024 сторони підписали акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень, за яким аванс, що підлягає виключенню, склав 3 984 567,60 грн. Після цього підрядник повернув замовнику 7 951 934,80 грн: 26.12.2024 - 7 729 866,81 грн (платіжна інструкція №4583), 27.12.2024 - 222 067,99 грн (платіжна інструкція №4602). Отже, повернення авансу відбулося з порушенням строку, встановленого договором - 10.12.2024.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не дотримався встановлених пунктом 6.1 договору (з врахуванням додаткової угоди №2) строків щодо підтвердження замовнику обставин використання перерахованого авансу, а саме: в строк до 10.12.2024 не підтвердив факт використання ним суми авансу, не виконав роботи у встановлені в договорі строки, не повернув невикористаний аванс замовнику.
Відповідно до приписів статей 526 Цивільного кодексу України та статі 193 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 12.5 договору сторонами визначено, що при неповерненню по закінченню терміну, визначеного в п. 6.1 договору, невикористаного авансу підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що нараховані 137 461,98 грн пені за період з 11.12.2024 по 27.12.2024 є арифметично правильними, підставні та підлягають до стягнення з відповідача на підставі п. 12.5 договору.
Проте, колегія суддів з вищевказаними висновком суду першої інстанції частково не погоджується, враховуючи наступне.
Так, станом на 25.12.2024 всі роботи, які були передбачені договором підряду були завершені. Вказані обставини підтверджуються актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2024 року на суму 11 988 568,80 грн., який підписаний сторонами 25 грудня 2024 року.
У вказаному акті приймання виконаних будівельних робіт сторонами узгоджено, що аванс в розмірі 3 984 567,60 грн підлягає виключенню.
Таким чином, враховуючи вірогідність доказів відповідно до ст. 79 ГПК України в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що станом на 10 грудня 2024 року аванс на суму 3 984 567,60 грн вже був використаний. Підписання акту №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2024 року - лише 25.12.2024 не спростовує вказані обставини.
Відтак, виходячи із вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що проводити розрахунок пені необхідно саме лише із розміру невикористаного авансу в сумі 7 951 934,80 грн фактично повернутого позивачу із запізненням згідно платіжних інструкцій №4583 від 26.12.2024 на суму 7 729 866,81 грн та №4604 від 27.12.2024 на суму 222 067,99 грн, який не був використаний на придбання матеріалів:
- по платіжній інструкції №4583 від 26.12.2024 на суму 7 729 866,81 грн, строк для нарахування пені складає 15 днів (з 11.12.24 по 25.12.24 ). Судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір пені на суму 7 729 866,81 грн невикористаного авансу має складати: 85 113,01 грн (11.12.2024 - 12.12.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 7 729 866,81 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 2 днів (прострочення) : 100 = 10 982,32 грн; 13.12.2024 - 25.12.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 7 729 866,81 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 13 днів (прострочення) : 100 = 74 130,69 грн; Всього: 10 982,32 грн + 74 130,69 грн = 85 113,01 грн);
- по платіжній інструкції №4604 від 27.12.2024 на суму 222 067,99 грн, строк для нарахування пені складає 16 днів (з 11.12.24 по 26.12.24). Судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір пені на суму 222 067,99 грн невикористаного авансу має складати: 2 609,00 грн (11.12.2024 - 12.12.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 222 067,99 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 2 днів (прострочення) : 100 = 315,51 грн; 13.12.2024 - 26.12.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 222 067,99 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 14 днів (прострочення) : 100 = 2 293,49 грн; Всього: 315,51 грн + 2293,49 грн = 2 609,00 грн).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 137 461,98 грн підлягають частковому задоволенню, оскільки обґрунтований розмір пені, який підлягає до стягнення з відповідача становить 87 722,01 грн (85 113,01 грн + 2 609,00 грн = 87 722,01 грн). В частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 49 739,97 грн слід відмовити за безпідставністю вказаних вимог.
Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд першої інстанції при розгляді даного спору врахувати його попередню поведінку щодо фактичної дати завершення робіт та використання придбаних матеріалів, а також наявність непередбачуваних обставин (необхідність пошуку працівників взамін мобілізованих, зупинення виконання робіт на період оголошення повітряних тривог), та зменшити розмір заявлених Департаментом інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації вимог про стягнення штрафних санкцій (пені) на 90% від суми заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 233 ГК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом цієї норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 ЦК України).
Застосоване у ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).
Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24.
Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 28.09.2022 у справі №916/2302/21).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
В обґрунтування вищевказаного клопотання відповідач послався на те, що затримка у виконанні робіт та поданні звітності була також зумовлена, у зв'язку із тим, що з 24.02.2022 розпочата повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, у зв'язку з чим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 14.03.2022 р. №133/2022 воєнний стан продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно із Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Наразі військовий стан повторно продовжено до 06.08.2025 р.
Загалом з 01.01.2024 року до 31.12.2024 року на території Волинської області 204 разів оголошено повітряну тривогу, загальною тривалістю понад 200 годин (https://air-alarms.in.ua/region/volyn?from=2024-01-01&to=2024-12-31#statistic),також неодноразово мали місце фактичні обстріли енергетичної інфраструктури України. У зв'язку із чим, затримка у виконанні робіт та поданні звітності також була зумовлена системними відімкнення електропостачання об'єкту будівництва та оголошенням повітряної тривоги на теренах Волинської області, в наслідок чого будівельні роботи, періодично призупинялися на час відсутності електропостачання, або на час перебування працівників відповідача в укриттях на період оголошення повітряної тривоги.
Вказане призвело до неможливості вчасного виконання власних зобов'язань відповідачем, адже останнє залежить від наявних непереборних чинників, що наразі діють в середині країни, де здійснює свою господарську діяльність відповідач.
Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що на можливість вчасного виконання зобов'язань вплинув і той факт, що частина працівників, які є військовозобов'язаними та були залученні до виконання робіт на об'єкті, на виконання Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» була примусово мобілізована, що призвело до потреби пошуку нових працівників, які б могли завершити виконання відповідних послуг з будівельного підряду.
Відтак, відповідач вважає, що з огляду на відсутність в діях ТОВ «Бетон Брук Сервіс» прямої вини за допущено порушення в частині строків повернення авансу, а також відповідного інформування позивача щодо вчасного виконання робіт, керуючись ст. 3 статті 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є правові підстави зменшити розмір застосованих позивачем штрафних санкцій.
В підтвердження вказаних обставин, відповідачем до відзиву на позовну заяву додано: роздруківку з інтернет-сайту https://air-alarms.in.ua/ щодо статистки повітряних тривог в Україні - Волинь; лист ТОВ «Бетон Брук Сервіс», в якому відповідач зазначає що є критично важливим підприємством та за період воєнного стану на підприємстві мобілізовано більше 40% військовозобов'язаних працівників; розпорядження Луцького об'єданого ІНФОРМАЦІЯ_1 №12765 від 27.11.2024; розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 №2563 від 13.11.2024, №11372 від 14.11.2024; розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_3 №11/2/12177 (а.с.61-69).
Щодо зменшення заявлених штрафних санкцій у зв'язку із форс-мажорними обставинами, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 07.06.2023 у справі №906/540/22).
У постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №913/308/23 сформульовано такі загальні правові висновки у правовідносинах, пов'язаних зі встановленням наявності/відсутності форс-мажорних обставин: 1) неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин; 2) перед тим як з'ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з'ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин; 3) форс-мажор не звільняє сторони договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
В свою чергу, саме лише посилання сторони на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду, оскільки саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Саме ж дослідження таких обставин повинно відбуватись із дотриманням вимог частини першої статті 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та положень статті 236 ГПК України, відповідно до яких обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судом апеляційної інстанції враховується правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, згідно якого:
- повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору;
- водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Разом з тим, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано, а матеріали справи не містять доказів дотримання відповідачем положень п.13.2 договору, який передбачає у визначений термін повідомлення замовника про настання обставин непереборної сили. Зазначене, в свою чергу, позбавляє відповідача права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Також відповідачем не надано суду доказів причинно-наслідкового зв'язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором. Відповідач не надав суду доказів того, що товариство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Крім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідач укладаючи договір підряду та погоджуючись з умовами вказаного договору був обізнаний з п. 14.1 договору, в якому сторони узгодили, що договір набирає чинності з моменту його укладення і діє на період воєнного стану.
При цьому посилання відповідача на збільшення тривалості та кількості ракетних обстрілів і повітряних тривог також не може бути підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки укладаючи 30.08.2024 договір підряду №323/24 на будівництво фортифікаційних споруд відповідач мав та повинен був враховувати, що в Україні діє воєнний стан.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що договір підряду №323/24 на будівництво фортифікаційних споруд укладено сторонами 30.08.2024, тобто більше ніж через два роки після введення в Україні воєнного стану. Відтак, відповідач мав усвідомлювати настання для себе певних ризиків, пов'язаних із військовою агресією російської федерації. Вказане в свою чергу нівелює можливість відповідача посилатися на воєнний стан на території України, як на підставу для зменшення штрафних санкцій (пені) на 90 %.
Разом з тим, долучені відповідачем розпорядження Луцького об'єданого міського, Луцького районного, ІНФОРМАЦІЯ_3 не є доказом мобілізації працівників товариства та їх перебування у складі Збройних Сил України, оскільки мають інформаційний характер з метою уточнення облікових даних відповідних працівників.
Вищевказане спростовує доводи відповідача про те, що введення воєнного стану на території України є форс-мажорними обставинами в даних правовідносинах та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору.
Колегія суддів також враховує, що відповідач здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи договір, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з використання одержаного авансу на придбання і постачання необхідних матеріалів, виробів та конструкцій, необхідних для виконання робіт та відповідно, об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний у договорі строк.
Враховуючи викладені відповідачем в відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі обґрунтування, дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу та встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку, що подані відповідачем в обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій (пені) докази не свідчать про винятковість обставин. Крім того, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, суд вважає співмірним з порушенням.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення суми пені, а тому в задоволенні клопотання про зменшення пені слід відмовити.
5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Апеляційний господарський суд зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).
Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів висновує про необхідність частково задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс", рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі №903/523/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" на користь Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації 49 739,97 грн пені слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким у задоволенні позову відмовити. В частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" на користь Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації 87 722,01 грн пені рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі №903/523/25 залишити без змін.
Згідно ч.14 ст.129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. п. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, скасуванням рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі №903/523/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" на користь Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації 49 739,97 грн пені та ухвалення в цій частині нового рішення яким у задоволенні позову відмовлено, з відповідача на користь позивача покладаються судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі: 1545,98 грн (137 461,98 грн розмір заявлених позовних вимог - 49 739,97 грн розмір пені, який судом відмовлено позивачу у стягненні = 87 722,01 грн; 87 722,01 грн (87 722,01 грн / 137 461,98 х 100 = 63,82%) - 63,82% задоволених судом позовних вимог; 2422,40 грн розмір сплаченого судового збору за подання позовної заяви х 63,82% = 1545,98 грн) та з позивача на користь відповідача покладаються судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі - 1461,07 грн (123 715,78 грн розмір позовних вимог у задоволенні, яких просив відмовити відповідач; 49 739,97 грн розмір пені в стягненні якої судом відмовлено (49 739,97 грн / 123 715,78 грн х 100 = 40,21%) - 40,21% задоволених судом вимог відповідача; 3633,60 грн розмір сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги х 40,21% = 1461,07 грн).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на приписи ч.11 ст.129 ГПК України, в якій вказано, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, за наслідками наявності обов'язку сторін щодо сплати судового збору за розгляд даної справи один одному, суд апеляційної інстанції керуючись приписами ч.11 ст. 129 ГПК України з метою уникнення подвійного стягнення сум судових витрат, вирішив здійснити взаємне зарахування належних до стягнення сум судових витрат зі сплати судового збору між сторонами, за наслідками проведення якого на відповідача покладаються судові витрати по сплаті судового збору в сумі 84,91 грн (1545,98 грн - 1461,07 грн = 84,91 грн), які підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" на рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі №903/523/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі №903/523/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" на користь Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації 49 739,97 грн пені слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким у задоволенні позову відмовити.
В частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" на користь Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації 87 722,01 грн пені рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі №903/523/25 залишити без змін.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2025 у справі №903/523/25 викласти в наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Бетон Брук Сервіс» (вул. Вахтангова, 12, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 34928439) на користь Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації (Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 39843109) - 87 722,01 грн пені та 84,91 грн витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Брук Сервіс" на користь Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації 49 739,97 грн пені, відмовити.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.»
4. Доручити видачу судового наказу Господарському суду Волинської області
5. Справу №903/523/25 повернути Господарському суду Волинської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "03" жовтня 2025 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Мельник О.В.