Справа № 761/17613/25
Провадження № 2-а/761/681/2025
02 жовтня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Кондратенко О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення
В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом, в якому просила суд:
-визнати протиправною та скасувати постанову №7/АДМ від 18.04.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити;
-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності стало те, що вона, будучи відповідальною особою за організацію та ведення військового обліку в ТОВ «АЙЛАЗ» протягом 2024, 2025 років не забезпечувала належне ведення військового обліку, чим порушила вимоги п.5 ст.34, п.5 ст.33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», абзац 3 ч.2 ст.16 Закону України «Про оборону України», п. 8 абзацу 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487.
Позивачка з оскаржуваною постановою не згодна, вважає її формальною за своєю правовою природою, ухваленою без належного з'ясування фактичних обставин справи, а викладені в ній доводи не мають безпосереднього та юридично обґрунтованого зв'язку з ознакою складу адміністративного правопорушення, передбаченою відповідною статтею КУпАП. Зі змісту постанови №7/АДМ від 18.04.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не вбачається за можливе встановити, у чому особа обвинувачується (які конкретні дії/бездіяльність ставляться особі у вину), оскільки, саме по собі перелічення статей законів, підзаконних актів, без конкретизації обставин щодо дій або бездіяльності особи, наявності у такої особи певного посадового чи службового обов?зку виконати такі дії, наслідків, які спричинені такими діями (бездіяльністю), та причинного зв?язку між діянням та наслідками, не утворює склад адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП
Також у позові зазначено, що в оскаржуваній постанові не конкретизовано, у яких саме діях чи бездіяльності ОСОБА_1 виявилася об?єктивна сторона правопорушення; не досліджено, що виконавчий директор може діяти, зосереджуючись на своїх напрямках чи завданнях, тобто виконавчий директор це керівник-адміністратор, який знає питання оперативного управління. Володіючи загальним розумінням фінансового стану ТОВ «АЙЛАЗ», підприємство не має достатніх ресурсів для забезпечення окремої штатної одиниці, відповідальної за ведення військового обліку. У зв'язку з обмеженим фінансуванням, товариство не може собі дозволити додаткове кадрове навантаження без шкоди для основної діяльності. Покладені обов'язки виконує виконавчий директор ТОВ «АЙЛАЗ» ОСОБА_1 ; в оскаржуваній постанові жодним чином не вмотивовано застосування щодо ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді максимального штрафу, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
12.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - відповідач або ІНФОРМАЦІЯ_1) надійшов письмовий відзив на позов. У поданому відзиві, відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, зокрема, що на підставі Розпорядження Київської міської військової адміністрації від 31.01.2025 № 23 «Про деякі питання проведення перевірки стану військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, що розташовані на території міста Києва, у 2025 році», яким утворено комісію з перевірки стану військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, що розташовані на території м. Києва, затверджено її склад та план перевірок, комісією з перевірки стану військового обліку було проведено перевірку ТОВ «АЙЛАЗ», юридична адреса: м. Київ, пр-т Степана Бандери, 17/1.
За результатами перевірки було виявлено ряд порушень щодо ведення військового обліку, а саме: ОСОБА_1 , будучи відповідальною особою за організацію та ведення військового обліку в ТОВ «АЙЛАЗ», протягом 2024, 2025 років не забезпечила належне ведення військового обліку, чим порушила вимоги п. 5 ст. 34, п. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», абзац 3 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оборону України», п. 8 абзацу 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов?язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок), за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
19.06.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачкою ОСОБА_1 подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що в оскаржуваній постанові не конкретизовано, у яких саме діях чи бездіяльності ОСОБА_1 виявляється об'єктивна сторона правопорушення. З п. 5 оскаржуваної постанови, в якій вказано, що при складанні списків персонального обліку не враховані вимоги додатку №5 до Порядку, що призвело до чисельних порушень при складанні списків, взагалі неможливо встановити, ані які вимоги не враховані, ані які чисельні порушення нібито буди здійсненні, не конкретизовано у чому полягає неповнота інформації.
Щодо вказаного в оскаржуваній постанові, що відсутні розписки про отримання військо-облікових документів працівників підприємства; виявлені військовозобов'язані, які мають військово-облікові документи невстановленого зразка; не долучені копії паспортів громадянина України, позивачка вважає, що жодного конкретного факту, жодної вказівки щодо яких саме працівників не долучені або відсутні документи в постанові не зазначено.
Більше того, оскаржувана постанова, як і акт перевірки, на який спирається відповідач у своєму відзиві, не міститься посилання на будь-які докази, на яких ґрунтується висновок уповноваженої особи про вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Крім того, позивачка вважає, що акт перевірки стану військового обліку громадян України в ТОВ «АЙЛАЗ» складений з порушенням норм законодавства та вимог щодо складання документів контролюючими органами, а тому не може вважатись належним і допустимим доказом наявності порушень законодавства.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з?ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об?єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 55 Конституції України, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що за результатами перевірки стану військового обліку громадян України в ТОВ «АЙЛАЗ», проведеної 16.04.2025 робочою групою комісії ІНФОРМАЦІЯ_1, про що було складено відповідний акт з висновком та пропозицією, начальником відділу військового обліку та бронювання військовозобов'язаних сектору мобілізаційно-оборонної роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_3. 17.04.2025 складено протокол про адміністративне правопорушення №7/АДМ відносно виконавчого директора ТОВ «АЙЛАЗ» ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1КУпАП.
У протоколі зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1: АДРЕСА_1 оо 11год. 00 хв. 18.04.2025.
В поясненнях до протоколу ОСОБА_1 зазначила, що з протоколом не згодна.
Постановою по справі про адміністративне правопорушення №7/АДМ від 18.04.2025, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме: за неналежну організацію ведення військового обліку на підприємстві, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 59 500 грн.
Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , будучи відповідальною особою за організацію та ведення військового обліку в ТОВ «АЙЛАЗ», протягом 2024, 2025 років не забезпечила належне ведення військового обліку, чим порушила вимоги п. 5 ст. 34, п. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», абзац 3 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оборону України», п. 8 абзацу 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, а саме:
1. Плануючо-розпорядча документація на 2024 рік відсутня, на 2025 рік складена відповідно до вимог керівних документів, посадова інструкція відповідає вимогам чинного законодавства.
2. Загальна кількість військовозобов'язаних, які працюють на підприємстві, відповідно до відомості оперативного обліку, складає 44 особи, офіцерів запасу - 2, сержантського і старшинського, рядового складу 1, жінки 41, призовників - 0. Ознайомлення із списками персонального обліку засвідчило грубі помилки, що були допущені при складанні відомості, до того ж, зазначена відомість була складена станом на 10.04.2025, що є порушенням п. 40 Порядку.
3. Списки персонального обліку військовозобов'язаних, резервістів та призовників в порушення вимог п. 40 Порядку складені станом на 01.04.2025, у загальному діловодстві незареєстровані. При складанні списків персонального обліку не враховані вимоги додатку 5 до Порядку, що призвело до численних порушень при складанні списків.
4. Звіряння списків персонального обліку з військово-обліковими документами працівників підприємства на протязі 2024 та попередніх років не здійснювалось, чим порушено вимоги абзацу 10 п. 34 Порядку.
5. В порушення вимог п. 46 Порядку звіряння списків персонального обліку з військово-обліковими даними територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки протягом 2024 та у попередні роки не здійснювалось.
6. Журнал обліку результатів перевірки стану військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, звіряння їх облікових даних з даними територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки не внесений до номенклатури справ.
7. В порушення вимог додатку 7 до Порядку у посадової особи, що відповідає за організацію персонального військового обліку, відсутні розписки про отримання військово-облікових документів працівників підприємства.
8. При перевірці копій військово-облікових документів виявлені військовозобов'язані, які мають військово-облікові документи невстановленого зразка.
9. До копій військово-облікових документів не долучені копії паспортів громадянина України.
10. Дошка наочної агітації з питань військового обліку неоформлена.
11. Повідомлення про зміну облікових даних в порушення п. 34 Порядку на адресу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування військовозобов'язаних на військовому обліку не надсилаються.
12. В порушення п. 34 Порядку на адресу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування військовозобов'язаних на військовому обліку не надсилається інформація щодо зміни у соціально-демографічних даних військовозобов'язаних станом на 05 число кожного місяця.
13. Військовозобов'язані, які мають ступінь придатності «Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час», не направляються для проходження військово-лікарських комісій.
14. Вимоги посадової особи по відношенню до військовозобов'язаних з питань виконання ними тих чи інших дій, які пов'язані з дотриманням Правил військового обліку, не оформлюються відповідними наказами керівника Підприємства.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами ч. 7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» персональний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи або навчання та покладається на керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності.
За змістом ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до обов'язків підприємств, установ і організацій щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації входять, зокрема, забезпечувати своєчасне оповіщення і прибуття працівників, які залучаються до виконання обов'язку щодо мобілізації у порядку, визначеному частинами третьою - п'ятою статті 22 цього Закону, на збірні пункти шляхом вжиття відповідних інформаційних та організаційно-технічних заходів із подальшою компенсацією витрат за здійснення такого процесу з Державного бюджету України, яка здійснюється не пізніше ніж через місяць після подання відповідного звернення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; вести військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів із числа працюючих, здійснювати заходи щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та в особливий період і надавати звітність з цих питань відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування в установленому порядку; надавати відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування інформацію, необхідну для планування і здійснення мобілізаційних заходів.
Абзацом 3 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оборону України» визначено, що посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності несуть відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
У ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» також передбачено, що відповідальність за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту та підприємств, установ і організацій покладається на відповідних керівників.
Посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Згідно п. 8 Порядку обов'язки з ведення військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях покладаються на працівників служби персоналу, служби управління персоналом.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно наказу директора ТОВ «АЙЛАЗ» №36-к від 30.06.2017, ОСОБА_1 прийнято на посаду виконавчого директора і згідно посадової інструкції відповідального за ведення військового обліку, затвердженого директором ТОВ «АЙЛАЗ» 20.12.202. ОСОБА_1 є відповідальною за ведення військового обліку, про що в інструкції міститься її підпис про ознайомлення 21.12.2024.
Пунктом 1.2 вказаної інструкції визначено, що у своїй роботі відповідальний за ведення військового обліку керується, зокрема, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Порядком та цією інструкцією.
Таким чином, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , будучи посадовою особою ТОВ «АЙЛАЗ», є відповідальною за ведення військового обліку, а отже, за порушення ведення такого обліку, несе персональну відповідальність, згідно чинного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а згідно ч. 2 цієї статті передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до абзацу 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався із 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на час ухвалення рішення судом.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
У ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Виходячи з положень ст.ст. 7, 9 КУпАП, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови, що суб'єкт владних повноважень встановить факт вчинення адміністративного правопорушення, за яке передбачена відповідальність відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Статтею 256 КУпАП визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпПАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, уповноважена особа має всебічно, повно і об?єктивно з?ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.
А відтак, при розгляді справ щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Нормами ч.ч. 1-3 ст. 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Основні аргументи позивачки щодо неправомірності оскаржуваної постанови полягають у тому, що в ній не конкретизовано, в яких саме діях чи бездіяльності виявилася об'єктивна сторона правопорушення. Крім того, вона, як виконавчий директор підприємства зосереджена на інших напрямках діяльності і не має можливості делегувати ці обов'язки іншим особам через фінансові обмеження підприємства.
Дослідивши зміст оскаржуваної постанови, суд дійшов висновку, що вона містить чіткі та детальні формулювання щодо кожного з 14 пунктів порушень, що дозволяє однозначно визначити об'єктивну сторону правопорушення. Тому доводи позивачки щодо недостатньої конкретизації в постанові є безпідставними.
Законодавство, пов'язане з військовою службою та мобілізаційною підготовкою, чітко передбачає обов'язок посадової особи підприємства будь якої форми власності, на яку покладено обов'язок відповідального за ведення військового обліку, вести військовий облік належним чином. Тобто, жодних виключень чинним законодавством не передбачено. Навіть, якщо є певні труднощі з фінансуванням, це не є підставою для невиконання зобов'язань.
Таким чином, позивачкою не було надано жодних доказів, які б спростовували наявність правопорушення, в той час як ст. 77 КАС України передбачає не лише обов?язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення винесена з дотриманням вимог КУпАП, дані, які містяться у ній не викликають сумніви щодо вини позивачки у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210-1 КУпАП.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв?язку з чим, судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, не впливають на вищевказані висновки суду.
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет та підстави позову, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 7, 9, 247, 251, 252, 254, 256, 280, 288, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 5, 9, 72, 73, 74, 77, 78, 79, 132, 139, 241, 242, 286, 293, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: