01 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/8025/24 пров. № А/857/8666/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С.М.
суддів -Гуляка В. В.
Ільчишин Н. В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі № 260/8025/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,
місце ухвалення судового рішення м.Ужгород
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїГаврилко С.Є.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі № 260/8025/24 задоволено позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грибоєдова, буд. 12 а, код ЄДРПОУ 37809328) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДМС України в Закарпатській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 17 жовтня 2024 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язано Головне управління ДМС України в Закарпатській області розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 № 649 та прийняти рішення за результатами розгляду заяви.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не розглядалася з огляду на порушення нею законодавства у сфері шукачів захисту в частині порядку і строків звернення із заявою, та з урахуванням положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців". Окрім того, вказав, що заява-анкета позивача, що направлена до ГУ ДМС у Закарпатській області 17 жовтня 2024 року містить суттєві розбіжності: 1) написані заяви-анкети різними почерками; 2) не тотожні (різні) за змістом. 3) у заяві-анкеті, поданій до ГУ ДМС у Закарпатській області зазначені як члени сім'ї: цивільна дружина ОСОБА_2 , а у заяві-анкеті, поданій як додаток до позову відсутній запис; 4) також заявником не подано до ГУ ДМС у Закарпатській області перекладу національного паспорту; 5) сімейний стан вказує про наявність цивільної дружини, а під час подання позову зазначає, що неодружений; 6) пункти 4.1, 4.4, 4.5 заяви-анкети різний зміст. Позивачем надано копію свідоцтва про народження, де батьком дитини зазначено ОСОБА_3 , громадянин України, що не відповідає установчим даним позивача, відповідно до наданого паспортного документа. В пункті 2.1 анкети зазначено, що країну постійно проживання покинув 13 лютого 2022 року. В розділі 3 анкети вказано, що в Україну потрапив 16 лютого 2022 року на підставі паспортного документа громадянина Таджикистану, за наданням статусу біженця в інших регіонах України не звертався. Отже, позивач перебував на території України тривалий час з порушенням дозволеного строку перебування та за захистом не звертався, а вирішив це зробити лише після спливу строків на виконання рішення про примусове повернення до країни походження від 04 червня 2024 року. З огляду на вищенаведені обставини вважає, що відповідачем прийнято правомірне рішення.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви, у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил № 649.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Таджикистану, 16 лютого 2022 року прибув в Україну через аеропорт Бориспіль.
17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС у Закарпатської області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками (а.с.а.с. 8-13).
Натомість було повідомлено, що заяву потрібно подавати через канцелярію ГУ ДМС України в Закарпатській області.
Листом № С-240/6/2101-24 від 28 жовтня 2024 року, Головне управління ДМС у Закарпатської області позивачу було повернуто матеріали, зазначивши при цьому, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Отже, до позивача застосовано положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців" від 10.01.2002 № 2942-ІІІ, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки. Правило Конвенції про статус біженців 1951 року застосовується на підставі частини другої статті 2 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 7).
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулася за захистом своїх прав до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон України № 3671-VI).
Відповідно до статті 1 частини 1 пункту 1 Закону України № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно статтею 1 частиною 1 пунктом 13 Закону України № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначений статтею 5 Закону України № 3671-VI. Так, частиною 1 зазначеної статті передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 5 частини 2 Закону України № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Приписами статті 7 Закону України № 3671-VI передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Відповідно до статті 8 частини 1 Закону України № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. № 649 затверджено Правила які визначають процедуру розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі- Правила №649).
Згідно із пунктом 2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференцзв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пункту 2.2 Правил № 649, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Згідно із пунктом 2.4 Правил №649, у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Відповідно до статті 12 частини 1 Закону України № 3671-VI, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
З урахуванням приведених положень законодавства суб'єкт владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинен прийняти протягом робочого дня рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.
Водночас відповідно до статті 12 Закону України №3671-VI, заявник має право оскаржити таке рішення до ДМС України, а також до суду.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 особисто до ГУ ДМС у Закарпатській області звернувся із заявою, в якій просив надати йому статус біженця, однак заяву разом із матеріалами відповідачем листом № С-240/6/2101-24 від 28 жовтня 2024 року було повернуто позивачу (а.с. 7).
Як наслідок колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розглядаючи заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Законом України № 3671-VI допустив протиправну бездіяльність, що полягає у неприйнятті відповідного рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку, визначеному Законом України № 3671-VI, та за формою, встановленою Правилами № 649, за заявою громадянина Таджикистану ОСОБА_1 від 17 жовтня 2024 року.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги щодо наявності підстави для відмови в прийнятті заяви позивача у зв'язку з можливістю відступу від міжнародно-правових зобов'язань держави із застосуванням положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, у зв'язку з воєнним станом, то колегія суддів вказані доводи відхиляє, позаяк відповідно до ст. 6 Закону України № 3671-VI передбачено лише дві підстави для відмови у прийнятті заяви:
заявник видає себе за іншу особу;
заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Натомість відповідачем не надано суду жодної із інстанцій доказів прийняття відповідного рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви позивача.
Як наслідок суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказане звернення позивача не було розглянуто відповідачем та фактично, міграційним органом не було вирішено питання, як щодо прийнятності документів позивача для розгляду поставленого питання по суті, так і щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отож зібраними доказами підтверджуються обставини щодо вчинення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви, у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил № 649.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі № 260/8025/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Гуляк