Справа № 120/16280/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
01 жовтня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник апелянта зазначає, що фактичні обставини свідчать про наявність саме триваючих правовідносин, в яких Відповідач (як суб'єкт владних повноважень) протягом певного проміжку часу ухилявся від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) по відношенню до Позивача. Більше того, позивач намагався досудово врегулювати спір із Відповідачем, а тому, пропуск строку звернення до суду пов'язана із неналежним розглядом зверненням позивача, що і зумовило пропуск строків, які не могли залежати від волі позивача.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року, що постановлена після відкриття провадження у справі, позовну заяву залишено без руху та надано позивачу (його представнику) строк для усунення недоліків, що містить позов, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
09 липня 2025 року на виконання вимог ухвали від 03 липня 2025 року представником позивача подано до суду заяву, у якій просить поновити строк звернення до адміністративного суду. В обґрунтування поданої заяви зазначив, що згідно з витягом із наказу від 08 липня 2024 № 25 позивача звільнено з військової служби. Станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 його вислуга років в календарному обчисленні становила 08 років 02 місяці 15 днів, а у пільговому обчисленні - 12 років 04 місяці 09 днів. 12 вересня 2024 року представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, у якому просив виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". Проте відповіді на такий запит військова частина не надала. У зв'язку із цим 22 жовтня 2024 року представник позивача повторно подав адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 про виплату йому спірної допомоги, проте відповідач і на такий запит жодної відповіді не надав.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.07.2025 заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду залишено без задоволення. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (у редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 26.10.2023 у справі №380/653/23, від 16.01.2025 у справі №260/2631/21, зазначав, що спір щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці, а тому застосуванню до спірних правовідносин стосовно дотримання строків звернення до суду підлягають приписи частини другої статті 233 КЗпП України.
Суд першої інстанції застосував строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду та не оскаржується позивачем.
Водночас спірним у цій справі є питання початку обчислення цього строку.
У контексті зазначеного колегія суддів зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У цій справі предметом спору є невиплата позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Як свідчить зміст позовної заяви, предметом оскарження у ній визначено протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачеві одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 липня 2024 року № 25 підтверджується те, що ОСОБА_1 з 08 липня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
При цьому зі змісту згадуваного вище наказу слідує, що ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 3 (три) повних календарних роки (представник позивача у позові наполягає на виплаті такої допомоги за кожний повний календарний рік служби).
Водночас, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що під час звільнення з військової служби позивача не було ознайомлено з вказаним вище наказом, а судом апеляційної інстанції таких не здобуто.
Того ж дня військовою частиною НОМЕР_1 видано ОСОБА_1 грошовий атестат, у якому зазначено всі суми, належні при звільненні та який отримано позивачем, про що свідчить його власноручний підпис.
Із такого грошового атестату слідує, що ОСОБА_1 виплачено грошову допомогу в разі звільнення з військової служби в сумі 33034,62 гривень.
Отже, позивач при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08 липня 2024 року № 25) та отримання грошового атестату був чітко обізнаним про те, що одноразову грошову допомогу при звільненні йому виплачено в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 3 (три) повних календарних роки, а не із розміру 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік (адже такі обставини чітко слідують зі змісту згадуваного вище наказу).
Натомість, до суду з даним позовом позивач звернувся 06 грудня 2024 року, тобто із пропуском тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, адже кінцевим строком звернення до суду в даному випадку є 09 жовтня 2024 року.
Водночас, як на підставу для поновлення строку звернення до адміністративного суду, представник позивача вказав на те, що військова частина НОМЕР_1 протягом певного проміжку часу ухилялася від виконання своїх зобов'язань, що свідчить про допущення триваючої протиправної бездіяльності.
Такі аргументи представника позивача грунтуються на тому, що з метою досудового врегулювання спору він звертався до військової частини НОМЕР_1 із адвокатськими запитами від 12 вересня 2024 року та від 22 жовтня 2024 року, у яких просив нарахувати спірну у цій справі допомогу, проте відповіді не отримав.
Суд зауважує, що відповідно до частини 4 статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Разом із цим звернення до військової частини НОМЕР_1 із адвокатськими запитами щодо виплати ОСОБА_1 спірної у цій справі одноразової грошової допомоги не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав, оскільки законом не передбачено ані можливості досудового врегулювання такого спору, ані обов'язковості досудового порядку вирішення такого спору.
Колегія суддів також зазначає, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на заяву його представника не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Не заслуговують на увагу і доводи представника позивача в тій частині, що військовою частиною допущено триваючу протиправну бездіяльність, адже, як наголошувалося судом вище, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову в даному випадку слід обчислювати саме з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі мало місце 08 липня 2024 року.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду, оскільки до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся поза строками, встановленими ст. 233 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.