Провадження № 22-ц/803/6728/25 Справа № 185/10918/24 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
01 жовтня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року,-
03 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля» (далі ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» та за час роботи на даному підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами в яких він працював. На підтвердження своїх доводів позивачем надано довідку МСЕК, згідно якої йому 27.09.2024 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 80% за трудовим каліцтвом, з 01.10.2024 року встановлено 2 групу інвалідності. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80% - 27.09.2019 року. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків 200000 грн.(а.с.1-3).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 (сто двадцять тисяч гривень) грн без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1200,00 грн (а.с. 79-81).
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що суд першої інстанції не врахував характер та ступінь моральних страждань апелянта, просив рішення суду першої інстанції змінити, збільшити відшкодування моральної шкоди до 200 000,00 грн (а.с. 84-86).
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення норм матеріального права ставить питання про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди з розрахунку 1 тис. грн. за відсоток втрати працездатності у розмірі 80 000,00 грн., які виплачувати позивачеві ануїтетними щомісячними платежами протягом трьох місяців (а.с. 99-102).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду 1 інстанції змінити.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи.
Позивачем надано до суду акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (аварії), що стався 08.05.2019 року, від 17 травня 2019 року, форми Н-5, з якого вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: Проникаюче поранення рогівки правого ока. Також з акта вбачається, що особи, які порушили законодавство про охорону праці встановлені, в тому числі позивач ОСОБА_1 .
У зв'язку із заподіянням шкоди здоров'ю позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією за результатами якого 27.09.2024 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 80% за трудовим каліцтвом, з 01.10.2024 року встановлено 2 групу інвалідності. Зазначені обставини підтверджуються відповідною випискою з акта освідування про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, яка міститься в матеріалах справи. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80% - 27.09.2019 року, що підтверджується матеріалами справи.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими, так як внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Суд виходячи із засад розумності, та справедливості, вважав, що розмір моральної шкоди має становити 120 000,00 грн, а позов підлягає задоволенню в межах даної суми.
Проте, колегія суддів не може погодитися з визначеним судом до стягнення розміром моральної шкоди, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з ч.1, 2 ст.153 Кодексу законів про працю України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до ст.173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснення, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Суд 1 інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції щодо наявності завдання позивачу моральної шкоди, є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Проте, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено без достатнього урахування роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Колегія суддів вважає визначений судом розмір компенсації моральної шкоди є дещо заниженим.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як вбачається з акту розслідування причин нещасного випадку на виробництві від 17.05.2019 року, основною причиною нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 08.05.2019 року є порушення трудової і виробничої дисципліни, в частині невиконання вимог інструкцій з охорони праці, незастосування засобів індивідуального захисту (у разі їх наявності); супутні: порушення трудової і виробничої дисципліни, в частині невиконання посадових обов'язків.
Однак, факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку з нещасним випадком на виробництві доведений матеріалами справи. Позивач втратив професійну працездатність, став інвалідом другої групи, переносив фізичні страждання та відчував біль через отриману травму, що позбавило його нормальних життєвих зв'язків, та вимагав додаткових зусиль для організації життя.
Тому, наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.
При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої втратою здоров'я, в результаті нещасного випадку, судом не врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.
Доводи апеляційної скарги представника позивача про дещо занижений розмір моральної шкоди, колегія суддів вважає такими, що частково заслуговують на увагу.
Колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотність таких наслідків, розмір втрати працездатності, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - 80 %, приходить до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 120 000,00 грн. є заниженим, таким що не відповідає перенесеним позивачем моральним стражданням через втрату здоров'я.
Враховуючи стан здоров'я, ступінь, тривалість та характер моральних переживань, що пов'язані з перенесенням позивачем фізичного болю, необхідністю вжиття додаткових зусиль для організації свого життя у зв'язку зі ушкодженням здоров'я та втратою працездатності, а також з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у достатньому та необхідному розмірі 160 000,00 грн.
Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище.
Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди, оскільки згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті того, що з останнім стався нещасний випадок при виконанні ним трудових обов'язків на підприємстві відповідача. .
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Суд першої інстанції при постановлені рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв'язку з втратою здоров'я.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності позивачем, заявлених позовних вимог, оскільки, згідно ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Частиною третьою ст. 13 Закону України «Про охорону праці» на роботодавця покладено безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушень свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Також, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що присуджена сума відшкодування шкоди підлягає стягненню без відрахування податку та інших платежів з доходу фізичних осіб, виходячи з наступного.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22).
Тому визначена судом сума моральної шкоди підлягає стягненню без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Прохальна частина апеляційної скарги ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" щодо стягнення моральної шкоди з розрахунку 1 тис. грн. за відсоток втрати працездатності у розмірі 80 000,00 грн., які виплачувати позивачеві ануїтетними щомісячними платежами протягом трьох місяців, не може бути прийнята до уваги виходячи з наступного.
Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що чинне законодавство визначає, що питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст. 267 ЦПК України (судом, який ухвалив рішення) або після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Отже, враховуючи що колегія суддів розглядає справу не як суд першої інстанції, то вона позбавлена можливості розглядати питання про розстрочення виконання судового рішення.
Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманням професійних захворювань на виробництві та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, рішення суду підлягає зміні в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави із збільшенням цього розміру з 1 200,00 грн. до 1 600 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду - змінити відповідно до положень статті 376 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення на підставі положень статті 376 ЦПК України підлягає зміні в частині присудженого до стягнення розміру відшкодування моральної шкоди, збільшивши його з 120 000,00 грн. до 160 000,00 грн. з утриманням податків та зборів згідно чинного законодавства України, відповідно збільшивши суму судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави, збільшивши з 1 200,00 грн до 1 600,00 грн. В іншій оскаржуваній частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року - змінити в частині присудженого до стягнення з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 розміру відшкодування моральної шкоди, збільшивши зі 120 000,00 грн. до 160 000,00 грн. без відрахування податків та інших обов'язкових платежів, відповідно змінивши суму судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави, збільшивши з 1 200,00 грн до 1 600,00 грн.
В іншій оскаржуваній частині рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2025 року.
Судді: