Провадження № 22-ц/803/110/25 Справа № 199/9720/22 Суддя у 1-й інстанції - АВРАМЕНКО А. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Панченко Олена Валентинівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євген Володимирович, про визнання зобов'язання припиненим внаслідок його виконання, стягнення грошових коштів,-
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 29 грудня 2016 року між сторонами первісного позову було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав у позику грошові кошти в розмірі 11 212 500 гривень (еквівалент 406 250 доларів США), зобов'язавши повернути кошти до 31 грудня 2017 року готівкою в національній валюті України в еквіваленті 406250 доларів США за найбільшим курсом продажу комерційними банками валюти станом на день остаточного розрахунку.
За умовами договору позики сторони домовились, що з метою забезпечення виконання позичальником своїх договірних зобов'язань останній передає в іпотеку позивачу наступне нерухоме майно: квартири за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , а також гараж № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_3 , «Залізничник-1» кооператив колективних гаражів транспортних засобів індивідуального користування».
У зв'язку із наведеним між сторонами 29 грудня 2016 року було укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за яким стали вищевказані три об'єкти нерухомого майна, за рахунок яких забезпечено в повному обсязі виконання позичальником його договірних грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором позики.
Положеннями зазначеного договору іпотеки також передбачено право позивача, як іпотекодержателя, у випадку неналежного виконання позичальником своїх договірних зобов'язань звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку відповідно до іпотечного застереження.
29 грудня 2020 року через невиконання відповідачем свого обов'язку із повернення позики позивачем було звернуто стягнення на всі три об'єкти нерухомого майна, які були предметом іпотеки, в позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Загальна вартість майна, на яке було звернуто стягнення, склала 107 703 доларів США. Також відповідач сплатив позивачу грошові кошти на картковий рахунок позивача в загальному розмірі 11 148,08 доларів США протягом березня-травня 2021 року. Таким чином, на момент подання позову заборгованість відповідача за договором позики складає 287 398,92 доларів США.
Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 11 510 326,7 грн. основної заборгованості за Договором позики від 29.12.2016р.
У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Панченко Олена Валентинівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євген Володимирович про визнання зобов'язання припиненим внаслідок його виконання, стягнення грошових коштів.
В обгрунтування зустрічних позовних вимог посилався на те, що 29 грудня 2016 року між сторонами було укладено договір безпроцентної позики, за умовами якої зустрічний позивач отримав у позику кошти в розмірі 11 212 500 гривень (еквівалент 406 250 доларів США), зобов'язавши повернути кошти до 31 грудня 2017 року готівкою в національній валюті України в еквіваленті 406250 доларів США за найбільшим курсом продажу комерційними банками валюти станом на день остаточного розрахунку.
На забезпечення виконання позичальником своїх договірних зобов'язань зі своєчасного та повного повернення отриманої позики 29 грудня 2016 року між сторонами було укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за яким стали належні зустрічному позивачу, як іпотекодавцю, три об'єкти нерухомого майна: квартири за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , а також гараж № НОМЕР_1 за адресою м. Дніпро, «Залізничник-1» кооператив колективних гаражів транспортних засобів індивідуального користування». Іпотечним договором передбачено право зустрічного відповідача, як іпотекодержателя, у разі неналежного виконання позичальником своїх договірних зобов'язань звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 письмові вимоги про усунення порушення, в яких, окрім іншого, виклала попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку непогашення боргу. В порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі заяви зустрічного відповідача від 29 грудня 2020 року приватним нотаріусом ДМНО Черниш Є.В. було прийнято рішення №56046225, №56045947, №56046156 від 31 грудня 2020 року про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на всі три об'єкти нерухомого майна, які складати предмет іпотеки.
Таким чином, між сторонами відбулось позасудове врегулювання.
Крім того, оскільки з 29 грудня 2020 року зобов'язання за договором позики припинилось, то сплачені після цієї дати позичальником на користь позикодавця кошти в загальному розмірі 395 000 гривень в рахунок погашення боргу за договором позики є безпідставно набутим майном, а відтак має бути повернуто зустрічному позивачу.
Враховуючи зазначене, ОСОБА_2 просив суд визнати зобов'язання за договором позики від 29 грудня 2016 року припиненим, а також стягнути із ОСОБА_1 в якості повернення безпідставно набутого майна 395 000 гривень. Вирішити питання стосовно судового збору.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Панченко Олена Валентинівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євген Володимирович про визнання зобов'язання припиненим внаслідок його виконання, стягнення грошових коштів - задоволено.
Визнано припиненим зобов'язання за договором позики від 29 грудня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Панченко Оленою Валентинівною за реєстровим №2609, укладеним між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок повернення безпідставно набутого майна 395000 гривень.
В порядку розподілу судових витрат по справі стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений останнім судовий збір в розмірі 5023,6 гривень.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково.
У порядку розподілу судових витрат по справі стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в якості відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу за зустрічним позовом 55500 гривень. У задоволенні іншої частини вимог заяви про ухвалення додаткового рішення - відмовлено.
Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмовлених первісних позовних вимог ОСОБА_1 та в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги в повному обсязі, у задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовити. Додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано, що через невиконання первісним відповідачем свого обов'язку із повернення позики первісним позивачем було звернуто стягнення на всі три об'єкти нерухомого майна, які були предметом іпотеки, в позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Загальна вартість майна, на яке було звернуто стягнення, склала 107703 доларів США. Також ОСОБА_2 сплатив апелянту грошові кошти на картковий рахунок останньої в загальному розмірі 11148,08 доларів США протягом березня-травня 2021 року. Таким чином, на момент подання позову заборгованість первісного відповідача за договором позики складає 287 398,92 доларів США. Зобов'язання ОСОБА_2 за укладеним 29.12.2016р. договором позики не було належним чином виконано та внаслідок цього не припинилось відповідно до ст. 599 ЦК України, належного виконання проведено не було. Зазанчає, що на даний час договір позики від 29.12.2016р. не було визнано недійсним або розірвано сторонами або судом; норми Закону України «Про іпотеку в редакції», що діяли на момент укладення договору іпотеки, та норми Цивільного кодексу України не передбачають, що договір позики припиняється після звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначає, що ОСОБА_2 , як боржник за договором позики, також визнавав наявність укладеного договору позики від 29.12.2016р. та наявність відповідних зобов'язань щодо сплати боргу навіть після звернення стягнення на його майно в позасудовому порядку, про що свідчить добровільна сплата ОСОБА_2 грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 . Зазначає, що ОСОБА_2 вказаними діями щодо сплати боргу за договором позики від 29.12.2016р., а потім пред'явленням відповідного позову щодо стягнення отриманих грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України поводиться недобросовісно та суперечливо та не має права на повернення грошових коштів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 грудня 2016 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Панченко О.В. за реєстровим №2609.
За умовами такого договору позичальник отримав у позику грошові кошти в сумі 11 212 500 гривень (становить еквівалент 406250 доларів США), зобов'язавшись повернути кошти до 31 грудня 2017 року включно готівкою в національній валюті України в еквіваленті 406250 доларів США за найбільшим курсом продажу комерційними банками валюти. Повернення всієї або часткової суми боргу підтверджується власноручно написаною позикодавцем розпискою про одержання грошей, яка видається позичальнику.
Відповідно до п.2.10 договору позики його сторони дійшли згоди, що з метою забезпечення виконання позичальником свого договірного зобов'язання зі своєчасного та повного повернення позики позичальник зобов'язується передати в іпотеку позикодавцю відповідно до іпотечного договору наступні об'єкти нерухомого майна: квартири за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , а також гараж № НОМЕР_1 за адресою м. Дніпро, «Залізничник-1» кооператив колективних гаражів транспортних засобів індивідуального користування».
29 грудня 2016 року між ОСОБА_1 , як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Панченко О.В. за реєстровим №2610.
За умовами такого іпотечного договору іпотекою забезпечено виконання зобов'язань іпотекодавця (він же позичальник) перед іпотекодержателем (позикодавцем) за вищевказаним договором позики від 29 грудня 2016 року в повному обсязі.
Предметом іпотеки визначені належні іпотекодавцю три об'єкти нерухомого майна: квартири за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , а також гараж № НОМЕР_1 за адресою м. Дніпро, «Залізничник-1» кооператив колективних гаражів транспортних засобів індивідуального користування».
За змістом п.п.12, 19, 20 іпотечного договору іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця в тому числі у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за договором позики. Звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися одним з таких способів за вибором іпотекодержателя: за рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених даним договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя.
Пунктом 23 іпотечного договору передбачено, що у разі порушення умов договору позики та/або даного договору іпотекодержатель надсилає особі, яка порушила свої обов'язки, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш, ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно доданого договору та/або чинного законодавства України.
Пунктом 27 іпотечного договору визначено, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Пунктом 38 іпотечного договору передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення договору позики, реалізації предмета іпотеки, набуття іпотекодержателем права власності на предметі іпотеки, знищення (втрати) предмета іпотеки, з інших підстав.
13, 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , як позикодавцем та іпотекодержателем, надіслано ОСОБА_2 , як позичальнику та іпотекодавцю, письмову вимогу №1 про усунення порушення та письмову вимогу №2 про усунення порушення відповідно до ст.35 Закону України «Про іпотеку», у першій з яких ОСОБА_1 вимагала від ОСОБА_2 усунути порушення зобов'язання за договором позики та сплати суми заборгованості протягом 30 днів з дати отримання цієї вимоги. У другій вимозі ОСОБА_1 додатково виклала попередження, що у випадку невиконання ОСОБА_2 вимоги про усунення порушення позичальником своїх зобов'язань за договором позики, ОСОБА_1 буде прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору.
29 грудня 2020 року приватним нотаріусом ДМНО Черниш Є.В. на підставі іпотечного договору від 29 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Панченко О.В. за реєстровим №2610, здійснено державну реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на три об'єкти нерухомого майна, які становили предмет іпотеки за вказаним іпотечним договором, а саме на: квартири за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , а також гараж № НОМЕР_1 за адресою м. Дніпро, «Залізничник-1» кооператив колективних гаражів транспортних засобів індивідуального користування».
05 березня 2021 року, 18 березня 2021 року, 30 квітня 2021 року, 31 травня 2021 року, 30 червня 2021 року ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 за договором позики від 29 грудня 2016 року здійснено перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 в розмірах 65000 гривень, 75000 гривень, 85000 гривень, 85000 гривень, 85000 гривень відповідно, а всього на загальну суму - 395 000 гривень.
24 червня 2022 року приватним нотаріусом ДМНО Бондар М.О. за реєстровим №82 було нотаріально посвідчено заяву (повідомлення) ОСОБА_1 про те, що між останньою та ОСОБА_2 29 грудня 2016 року було укладено договір позики та іпотечний договір, посвідчені приватним нотаріусом ДМНО Панченко О.В. за реєстровими №2609 та №2610 відповідно. Внаслідок порушення зобов'язання позичальника за договором позики виникла заборгованість, в рахунок якої було звернуто стягнення на іпотечне майно загальною вартістю 3 059 842,23 гривень (еквівалент 107703 доларів США). Залишок боргу складає 8 481 720 гривень (еквівалент 298547 доларів США). В період з березня по травень 2021 року ОСОБА_2 повернуто суму коштів в розмірі 311252 гривень (еквівалент 10995 доларів США).
Станом на 24 червня 2022 року залишок боргу складає ті ж 8 481 720 гривень (еквівалент 298547 доларів США). Даною заявою ОСОБА_1 повідомляє, що оскільки ОСОБА_4 24 червня 2022 року було передано ОСОБА_1 в дар квартиру АДРЕСА_4 , то остання відмовляється від залишку боргу (вважає його повністю погашеним, а зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) позикодавцем позичальника від його обов'язків) за невиконаними зобов'язаннями по договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Панченко О.В. 29 грудня 2016 року за реєстровими №2609). Відмова стосується 3% річних, індексу інфляції. У випадку, якщо після переходу права власності на зазначену квартиру на ім'я ОСОБА_1 таке право власності буде скасовано, то відмова ОСОБА_1 від залишку боргу за невиконаними зобов'язаннями по вказаному договору позики, а також 3% річних та індексу інфляції втрачає свою силу.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок реалізації ОСОБА_1 позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, договірні зобов'язання ОСОБА_2 , що виникли на підставі договору позики від 29 грудня 2016 року, у відповідності до ст.36 Закону України «Про іпотеку» фактично припинились з 29 грудня 2020 року, не залежно від того, чи покрила вартість набутого ОСОБА_1 предмета іпотеки розмір нарахованої ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином доведено існування підстав для задоволення його вимог.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.
Щодо суті спору за первісним позовом.
Частина 4 ст.36 ЗУ «Про іпотеку» в її редакції на час укладання договору іпотеки передбачала, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Договір позики між позивачем за первісним позовом і відповідачем не є недійсним:
а) він не є нікчемним, тобто таким, що не потребує визнання його недійсним в силу прямої заборони законом;
б) його не визнано недійсним за рішенням суду.
Основні положення цивільного законодавства України передбачають свободу договору. Ст.6 ЦК України - Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Ст. 627 ЦК України (Свобода договору) - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості
До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, згідно з позиції якої, висловленої в Постанові від 22.02.2022 року у справі №761/36873/18 (на яку посилається і сторона Відповідача за первісним позовом в відзиві на апеляційну скаргу):
«..6. Загальні положення договірних правовідносин, що виникають із зобов'язання, забезпеченого іпотекою.
6.1.Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
6.2. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
6.3. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
6.5. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин…
8.18. Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов'язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов'язання в повному обсязі.
8.19. Водночас частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України "Про іпотеку", так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.
8.20. Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов'язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов'язання та вартістю предмета іпотеки.».
Отже, якщо за договором було здійснено відступ від положень цивільного законодавства, то кредитор може вимагати виконання боржником основного зобов'язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов'язання та вартістю предмета іпотеки.
В висновках Верховного Суду у справі № 686/16312/22 (провадження 0№ 61-11710св23) від 13 березня 2024 року зазначено, що: «…традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору. Очевидно, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, його сторони можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки його існування: наприклад, право на зміну чи розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов'язання, що виникло на підставі договору.»
Наведені висновки Верховного суду вказують на те, що ніщо не може обмежити учасників правовідносин врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору, закріпленому в ст.6 та ст. 627 ЦК України, які встановлюють свободу договору, за якою, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, що після завершення позасудового врегулювання відносин сторін договору іпотеки, з урахуванням того, що вартість майна, переданого у власність кредитору за договором іпотеки, покривала тільки частину залишку боргу за договором позики, сторони договору позики дійшли згоди про подальше виконання умов договору позики, що об'єктивно підтверджується їх конклюдентними діями. Відповідач за первісним позовом перераховував кошти кредитору - Позивачу за первісним позовом, регулярно: 05.03.21р., 18.03.21р., 30.04.2021р., 31.05.2021р., 30.06.2021р., зазначаючи при цьому в призначенні платежів: «повернення коштів за договором позики від 29.12.2016р.».
Договір позики, який регулює відносини між Позивачем та Відповідачем за первісним позовом, дійсний. Після задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна боржник продовжував виконувати умови договору позики та передавав відповідні кошти кредитору в якості виконання своїх зобов'язань саме за договором позики. Сторони продовжували перебувати в договірних правовідносинах і їх стосунки регулювались договором позики, що підтверджується їх діями щодо виконання умов договору позики.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська у справі №199/8941/22 від 28.02.2025 року визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондарем Максимом Олексійовичем 24 червня 2022 року за реєстровим№ 81. Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у реєстрі прав власності на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 63975111 від 24.06.2022, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бондар Максимом Олексійовичем про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна2153298212101, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер: 81, виданого 24.06.2022. Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності №47156546 від 24.06.2022 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єктне рухомого майна: квартиру, загальною площею 115.3 кв.м., житловою площею 57.6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2153298212101), внесений до реєстру приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бондар Максимом Олексійовичем, індексний номер: 63975111 від 24.06.2022. Припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 .
Отже, наявні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 11510326,7 гривень у якості залишку боргу за договором позики.
Щодо суті спору за зустрічним позовом.
За ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 686/16312/22 (провадження № 61-11710св23) від 13 березня 2024 року за позовом про зобов'язання повернути майно дійшов наступного висновку: «Договір складського зберігання зерна є дійсним; матеріали справи не містять доказів про те, що позивач звертався до відповідача або до суду з вимогою про його розірвання; зерно не є таким, що безпідставно набуте відповідачем у розумінні положень ст. 1212 ЦК України, оскільки воно передане на підставі договору зберігання, а спірні правовідносини не є кондиційними. Тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 1212 ЦК України».
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 127/12240/22 (провадження № 61-18405св 23) дійшов висновку: «Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Суди не звернули уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховував відповідачу кошти тривалий час, а саме півроку, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 37 платежів. У призначеннях платежу позивач зазначав, що призначенням платежу є поповнення карткового рахунку відповідача. Так як позивач не був зобов'язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов'язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною».
У справі, що переглядається встановлено, що перехід майна від позивача за зустрічним позовом до відповідача за зустрічним позовом стався на підставі правочину - договору позики, за яким сторони дійшли згоди про подальше погашення залишку боргу після часткового задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна. Після задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна боржник продовжував виконувати умови договору позики та передавав відповідні кошти кредитору в якості виконання своїх зобов'язань саме за договором позики. Ніякої помилки, обману чи випадковості в даному випадку не має. Боржник передавав гроші, оскільки усвідомлював наявність несплаченого боргу перед кредитором згідно саме договору позики і свідомо виконував свій обов'язок за цим правочином щодо повного погашення боргу, що об'єктивно підтверджується їх наведеними вище конклюдентними діями. Сторони продовжували перебувати в договірних правовідносинах і їх стосунки регулювались договором позики. Спірні правовідносини між сторонами не є кондиційними, а тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 1212 ЦК України.
Ніякі обставини з часу здійснення першого переказу коштів 05.03.21р. в рахунок погашення заборгованості не змінювалися і, відповідно, ніякі існуючи підстави, на яких були отримані кошти 05.03.21р., 18.03.21р., 30.04.2021р., 31.05.2021р., 30.06.2021р. не відпадали.
Одна й та сама підстава переказу коштів - наявність несплаченого боргу за договором позики, як підстава переказу коштів боржником, існувала від першої до останньої передачі коштів кредитору, ця обставина не змінювалась впродовж періодичного виконання зобов'язань боржником і не відпадала в подальшому. В іншому випадку боржник в добровільному порядку за домовленістю сторін кошти кредитору не передавав би.
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 395000 гривень.
Враховуючи вище зазначене, аналізуючи всі зібрані у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи дії сторін спору з приводу заборгованості за договором позики після набуття первісним позивачем права власності на предмет іпотеки, встановлені факти неодноразового перерахування боржником коштів на рахунок кредитора в якості виконання вимог за договором позики, висновки Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог первісного позивача про стягнення 11 510 326,7 гривень у якості залишку боргу за договором позики і відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позивача про визнання припиненим зобов'язання за договором позики від 29.12.2016 року та стягнення на користь зустрічного позивача 395000 грн. як безпідставно отриманих зустрічним відповідачем.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги первісного позивача задовольнити, в задоволенні вимог зустрічного позивача відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
У пункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18.12.2009 №4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №756/4441/17 (провадження №61-17081св18)).
У постанові ВП Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №904/8884/21 (провадження №12-39гс22) зазначено, що за загальним правилом, у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Таким чином, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.
Враховуючи, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року скасовано, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2023 року підлягає скасуванню, оскільки воно не може існувати окремо від основного рішення у справі по суті спору.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 26143 грн .
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2023 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 11 510 326,7 грн. основної заборгованості за Договором позики від 29.12.2016р.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Панченко Олена Валентинівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євген Володимирович, про визнання зобов'язання припиненим внаслідок його виконання, стягнення грошових коштів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 26143 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошена 01 жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: