Провадження № 22-ц/803/6591/25 Справа № 175/11179/24 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Триполець В.О
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, військова частина НОМЕР_1 , про позбавлення батьківських прав, -
У липні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, військова частина НОМЕР_1 , про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У лютому 2024 року позивач звернувся до суду з заявою про розірвання шлюбу, а 24.06.2024 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області було видано судовий наказ про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини. Наразі позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, при цьому відповідач зловживає спиртними напоями, залишає сина самого вдома, не доглядає його та не займається його вихованням, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не бере участь у його матеріальному забезпеченні. Гроші на утримання сина надсилає тільки позивач, матір лише готує їсти.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, військова частина НОМЕР_1 , про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 17.02.2012 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено актовий запис №51. Батьком записаний ОСОБА_1 , матір'ю - ОСОБА_4 .
05.05.2017 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , про що виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області зроблено актовий запис №16, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .
24.06.2024 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області видано судовий наказ про стягнення ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення заяви до суду, з 27.05.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07.11.2024 року шлюб, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 05.05.2017 року виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 16,розірвано.
15.07.2024 року на підставі заяви ОСОБА_1 службою у справах дітей було складено акт обстеження житлово-побутових умов, з якого вбачається, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з батьком - ОСОБА_1 . Умови проживання задовільні, в будинку є необхідні меблі, дитина має окрему кімнату, окреме ліжко для сну, стіл для виконання домашніх завдань.
Згідно довідки директора ліцею № 2 Підгородненької міської ради Дніпропетровської області від 17.07.2024 року №220, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 6-А класі, за час навчання дитиною опікується лише батько - ОСОБА_1 , матір - ОСОБА_2 , за весь час навчання та відвідування навчального закладу жодного разу не бачили. Батько постійно цікавиться успіхами дитини у навчанні, адекватно реагує на зауваження та рекомендації вчителів.
19.07.2024 року ОСОБА_2 своєю заявою, засвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Шабашовим О.В., зареєстрованої в реєстрі за № 2958, надала згоду на позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з неможливістю виконувати свої батьківські обов'язки належним чином. Також просить справу про позбавлення її батьківських прав усіма компетентними органами розглянути за її відсутності та задовольнити позовну заяву про позбавлення її батьківських прав. Проти ухвалення відповідного рішення судом не заперечує.
Рішенням виконавчого комітету від 31.10.2024 року затверджено висновок «Про доцільність позбавлення батьківських прав», відповідно до якого згідно пояснень сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_2 завжди була схильна до вживання алклголю, при цьому забувала, що в неї є син і недостатньо приділяла йому уваги. Часто залишала дитину самого, навіть на ніч. Батько дитини мобілізований до лав ЗСУ, але при цьому приділяє достатньо уваги догляду та вихованню сина. Дослідивши всі наявні матеріали у відношенні ОСОБА_2 та її сина, комісія дійшла до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою захисту прав та інтересів дитини.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання сина, умисне і свідоме нехтування обов'язками матері, у зв'язку з чим суд не вбачає правових підстав для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилався на те, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов'язків з виховання та утримання дитини, оскільки не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не спілкується з ним, не дбає про нього.
Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначив п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Водночас тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та, залежно від обставин відповідної справи, вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька/матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проте позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів винної поведінки відповідачки із ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.
Доказом, на який позивач посилається як на підставу для задоволення його вимог є висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина сторін визнано доцільним.
Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Колегія суддів, керуючись положеннями ст. 19 СК України, вважає що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування з огляду на таке.
Згідно із ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Виснуючи про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, орган опіки та піклування виходив із того, :
- зі слів сусідів мати ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно малолітнього сина.
Проте жодних фактичних обставин, які б свідчили про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини, орган опіки і піклування не встановив та не посилався на них у своєму висновку.
Із висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дитини та позитивно впливатиме на її подальше життя.
Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив на тому, що висновок органу опіки та піклування не містить мотивів прийнятого рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок наданий органом опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, адже не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини, а у справі, що переглядається, наданий висновок таких даних не містить, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв його до уваги.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку з неналежним поводженням щодо сина, вчиняла насильство щодо нього, свідомо нехтувала своїми батьківськими обов'язками.
Наполягаючи на позбавленні відповідача батьківських прав, позивач не указав, у чому ж полягає доцільність, необхідність та користь такого рішення саме для дитини, як позбавлення батьківських ОСОБА_2 .
Колегія суддів зауважує, що визнання відповідачкою позову та нотаріально посвідчена заява про це, не може слугувати єдиною та достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав відносно сина, оскільки виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено ч. 1 ст. 164 СК України.
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відтак відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених СК України.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено обставин свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, навмисного нехтування ними, необхідності застосування крайнього заходу втручання у права дитини на зростання в сім'ї, та підтримання зв'язків з матір'ю, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.
Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав та відмову у задоволенні позову.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення, залишенню без змін.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “01» жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено “02» жовтня 2025 року.
Судді: