Провадження № 11-кп/803/3172/25 Справа № 233/4793/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 18 вересня 2025 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, -
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра продовжено ОСОБА_8 строк тримання під вартою до 16.11.2025 року включно за обвинуваченням останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та залишено без змін визначену заставу у розмірі 90840 грн.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_8 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна, а також, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зникли та не змінились під час розгляду клопотання. Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяють застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд вважає, з урахуванням викладеного та особи обвинуваченого, що інші, більш м'які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 Кримінального процесуального кодексу України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду змінити та визначити ОСОБА_8 заставу у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначає, що такий розмір застави є єдиним помірним розміром для ОСОБА_8 . Вказує, що залишаючи без змін визначений розмір застави суд не обґрунтував свого рішення. Наголошує, що невнесення ОСОБА_8 до теперішнього часу застави свідчить про його непомірність для обвинуваченого.
Заслухавши суддю доповідача, доводи учасників судового процесу, дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів доходить наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Згідно вимог ст. 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Таким чином, законність та обґрунтованість обмеження права на свободу та особисту недоторканність має бути перевірена судом у найкоротший строк.
Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 продовжений під час судового провадження в суді першої інстанції до 16.11.2025 року включно.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 р. у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченого від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000р, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що він обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, з санкцією від 6 до 10 років позбавлення волі, обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, незаконно впливати на свідків, можливість вчинення іншого кримінального правопорушення або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не буде гарантувати виконання ОСОБА_8 своїх процесуальних обов'язків.
Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги 183 КПК України. Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до вимог п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року) міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Тяжкість, характер та обставини інкримінованого злочину свідчить про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Доводи захисника щодо непомірності визначеного розміру застави, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 183 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В пункті 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що позбавлення свободи - захід настільки суровий, що виправдати його можна лише у разі, коли інші, менш суворі заходи були розглянуті й визнані недостатніми для того, щоб забезпечити особисті або державні інтереси, які вимагають такого тримання під вартою.
Частиною 5 ст. 182 КПК України закріплені межі розміру застави залежно від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину, зокрема розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Разом з тим, із статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в цілому та її третього пункту вбачається, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (пункт 42 рішення ЄСПЛ у справі Musucv.Moldova від 06.11.2007, заява №42440/06, та пункт 139 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Макаров проти Росії від 12.04.2009, заява № 15217/07). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (пункт 79 рішення ЄСПЛ у справі Mangourasv. Spain).
З огляду на наведене, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Отже, положення кримінального процесуального закону та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: 1) обставини кримінального правопорушення; 2) особливий характер справи; 3) майновий стан підозрюваного; 4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; 5) масштаб його фінансових операцій; 6) даних про особу підозрюваного; 7) встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК України; 8) «професійне середовище» підозрюваного; 9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання; 10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки та майновий стан, суддя дійшов обгрунтованого висновку про необхідність залишення альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме цей розмір здатний забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків і не є завідомо непомірним для нього.
На думку апеляційного суду, при вирішенні питання щодо розміру застави, суддею дотримано вимоги, встановлені ст.ст. 177, 178, 182 КПК України, та позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 та залишення альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі, визначеному попередньою ухвалою суду.
Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 18 вересня 2025 року про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді