Провадження № 11-кп/803/3135/25 Справа № 175/8465/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Під час судового засідання ухвалою колегії суддів Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 09 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю, необґрунтованістю та безпідставністю.
Вважає, що відсутні встановлені законом підстави для тримання ОСОБА_7 під вартою, оскільки обвинувачення є необґрунтованим, свідчення свідка ОСОБА_9 в судовому засіданні прямо вказують на безпідставність обвинувачення, а матеріали кримінального провадження містять відомості, які вказують на наявність підстав обвинувачувати у вчиненні вбивства не ОСОБА_7 , а інших осіб, однак цих осіб досі не знайдено.
Вказує, що ОСОБА_7 не вчиняв дій, які б свідчили про наявність ризиків, передбачених п.п.1-5 ч.1 ст.177 КПК.
При цьому зауважує, що з моменту вбивства ОСОБА_10 , дати відкриття кримінального провадження до моменту повідомлення про підозру та взяття під варту минуло 10 днів, та за цей проміжок часу обвинувачений проявив себе як добросовісний учасник кримінального провадження, не переховувався від слідства, не впливав незаконно на свідків, не знищував і не приховував докази. Тим паче, кілька днів за обвинуваченим стежили працівники поліції, що було ним помічено, однак навіть після цього він також цього не робив, оскільки не вбивав потерпілу та не мав наміру переховуватися від органів досудового розслідування та їх представників.
Щодо ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК зазначає, що до моменту взяття від варту обвинувачений не здійснював жодних спроб знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають значення для справи, а навпаки надавав слідчому відомості, які, на його думку, мають значення для розгляду справи.
Також зазначає, що твердження сторони обвинувачення про те, що у обвинуваченого відсутні міцні соціальні зв'язки не відповідає дійсності, оскільки у ОСОБА_7 є донька ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження якої наявне в матеріалах кримінального провадження.
Водночас, посилаючись на практику ЄСПЛ та презумпцію невинуватості зазначає, що сама лише тяжкість злочину, який розслідується в цьому кримінальному провадженні, не може бути єдиною підставою для продовження строку тримання під вартою.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд змінити ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 2 місяці за місцем його фактичного мешкання за адресою: АДРЕСА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, які наполягали на її задоволенні, просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК є особливо тяжкими злочинами, а також наявність передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику того, що обвинувачений може переховуватися від суду, про існування якого свідчить як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, так і дані про особу обвинуваченого, який міцних соціальних зв'язків не має, не працює та офіційне джерело його доходів не відоме.
При цьому, з огляду на клопотання прокурора, як додаткову обставину на підтвердження ризику переховування від суду, апеляційний суд враховує введення на території України воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема, ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, аніж тримання під вартою.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_7 триває, по справі ще не допитано усіх свідків, не досліджено всіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 09 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді цілодобового домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Водночас, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність прокурором існування ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК, оскільки як вбачається із змісту поданого клопотання існування такого ризику, як то знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, прокурором не заявлено, та, відповідно, місцевим судом встановлено не було.
Разом з тим, доводи сторони захисту щодо необґрунтованості висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні інкримінованих злочинів, суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не розглядає, оскільки ці питання є предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення.
Водночас, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлений судом ризик не відпав та продовжує існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 09 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4