Провадження № 11-кп/803/3155/25 Справа № 183/13083/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 07 листопада 2025 року.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції посилається на те, що про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України, свідчить те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину (ч .2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України), а тому у разі визнання його судом винуватим його може буде засуджено судом до реального позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, тому існує можливість переховування останнього від суду з метою ухилення від покарання.
Зазначає, що обґрунтованим є ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, адже, ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на потерпілих та свідків з метою зміни їх показань та уникнення кримінальної відповідальності, зокрема, шляхом залякування з метою незаконного впливу на останніх, щоб змусити їх відмовитися надавати свідчення чи надати неправдиві свідчення. Станом на момент розгляду поданого клопотання дійсно допитані в судовому засіданні як потерпілі, так і свідки, однак вказане не свідчить про повну відсутність даного ризику, враховуючи те, що судовий розгляд триває, що не виключає можливу потребу у додатковому або повторному допиті вказаних учасників провадження.
Вказує, що погоджується з аргументами прокурора висловленими на обґрунтування вищезазначених ризиків, які є особливо вагомими і на даному етапі кримінального провадження не можуть бути усунуті в менш обтяжливий спосіб, тому відхиляються аргументи сторони захисту направлені на обґрунтування клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на домашній арешт.
Також зазначає, що враховуючи сукупність викладених обставин, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, для запобігання вищевказаним ризикам, відносно обвинуваченого доцільно продовжити дію застосованого раніше до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказане в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду, обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити заставу у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування свої вимог посилається на те, що судом не надано належної оцінки особі обвинуваченого та ризикам, на які посилається у клопотанні прокурор, зокрема щодо їх необґрунтованості та не надання на їх існування будь-яких об'єктивних даних, які безумовно вказували на їх існування.
Зазначає, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання та стійкі соціальні зв'язки, потерпілі та свідки вже допитані судом, досліджені докази, а тому застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або визначенні розміру застави буде достатнім та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Мотиви апеляційного суду.
Перевіривши матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За приписами ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Так, згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із вимогами ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити:
виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою цих вимог закону дотримався.
Як вбачається з наданих матеріалів, в провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024043080000173 від 01.10.2024 року, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також продовження існування, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
Апеляційний суд зазначає, що не безпідставним є обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки воно підтверджується зібраними доказами, які містяться в матеріалах провадження.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження запобіжного заходу.
Також продовжує існувати ризик у виді переховування від органів досудового розслідування та суду з огляду на те, що відносно останнього існує небезпідставне обвинувачення у скоєні кримінального правопорушення, яке за правилами ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк до 15 років, що може спонукати останнього до спроби уникнути покарання шляхом переховування від органів слідства та суду.
Продовжує існувати ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст.1 77 КПК України, адже, ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на потерпілих та свідків з метою зміни їх показань та уникнення кримінальної відповідальності, зокрема, шляхом залякування з метою незаконного впливу на останніх, щоб змусити їх відмовитися надавати свідчення чи надати неправдиві свідчення.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку ймовірності переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує висока вірогідність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій з урахуванням зокрема того, що ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, не одружений, та вважає, що вказані обставини у сукупності не свідчать про можливість забезпечення його належної процесуальної поведінки в інший спосіб, ніж тримання під вартою.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_7 під вартою, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду першої інстанції, вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України, які наразі продовжують існувати, є виключно вагомими.
Доводи викладені в апеляційній скарзі захисника не спростовують достатньою мірою ані існування, ані вагомості встановлених щодо ОСОБА_7 ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України. На думку колегії суддів, встановлені відомості про особу обвинуваченого та обставини інкримінованого йому злочину не дають підстав для висновку про достатність застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 183, 194, 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4