Справа № 640/21727/20 Суддя (судді) першої інстанції: Могила А.Б.
02 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві, в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2020 №0206423314.
Позов обґрунтовано тим, що протягом 1095 днів з моменту настання граничного строку сплати транспортного податку ГУ ДПС не скористалася свої правом нарахування штрафних санкцій, спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві №0206423314 від 15.04.2020 про зобов'язання ОСОБА_1 до сплати штрафу в розмірі 5000 грн.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з огляду на факт несвоєчасної сплати транспортного податку, який позивач мала сплатити до 26.09.2015, а сплатила лише 27.01.2016, свідчить про правомірність нарахування штрафних санкцій.
Відтак, з огляду на порушенням вимог статті 126 Податкового кодексу України притягнення позивача до фінансової відповідальності здійснено згідно норм чинного законодавства.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження з 02 вересня 2025 року.
У силу вимог частини першої статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у м.Києві 28.02.2020 проведено камеральну перевірку своєчасності сплати до бюджету узгодженого грошового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт №3710/26-15-33-14/2866014520.
У відповідності до вказаного Акту позивачем було порушено визначений підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України строк сплати транспортного податку, оскільки транспортний податок за 2015 рік в розмірі 25000 грн. позивач повинна була сплатити до 26.09.2015, а фактичну сплату зобов'язання позивачем здійснено 27.01.2016, тобто затримка платежу складала 124 дні.
Як наслідок, податковим повідомленням-рішенням від 15.04.2020 № 0206423314 контролюючий орган, на підставі статті 126 Податкового кодексу України, нарахував позивачу штраф у розмірі 20%, що становить 5000 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв всупереч нормам Податкового кодексу України, оскільки нарахування податковим повідомленням-рішенням штрафу за порушення сплати позивачем транспортного податку за 2015 рік не відповідає нормам чинного законодавства, що свідчить про безпідставність податкового повідомлення-рішення від 15.04.2020 № 0206423314.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України врегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набув чинності з 01 січня 2015 року, статтю 267 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату транспортного податку.
Підпунктом 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування, відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України, є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Таким чином, із набранням з 1 січня 2015 року чинності вказаними положеннями ПК України, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та мають об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см. є платниками транспортного податку.
Відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
За приписами підпунктів 267.6.1, 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Згідно з підпунктом «а» підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України фізичні особи сплачують транспортний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Пунктами 42.1, 42.2, 42.4 статті 42 Податкового кодексу України передбачено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
У той же час, у відповідності до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, він притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, що настають за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, що настають за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком (пункт 76.1 статті 76 Податкового кодексу України).
Пунктом 76.3 статті 76 Податкового кодексу України встановлено, що камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.
Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.
При цьому, строки давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) врегульовано статтею 114 Податкового кодексу України, відповідно до якої граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.
Так, пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
З огляду на вказані норми вбачається, що чинним законодавством встановлено граничний термін визначення суми грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом - не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації.
З матеріалів справи вбачається, що податковим органом 08.06.2015 сформовано податкове повідомлення-рішення №0199-17, яким позивачу визначено 25000 грн. транспортного податку.
Дане податкове повідомлення-рішення направлялося позивачу, однак поштове відправлення 27.07.2015 повернуто контролюючому органу «за терміном зберігання».
У свою чергу, під час проведення перевірки, контролюючий орган дійшов до висновку, що останній день граничного строку сплати податку, виходячи з дати повернення поштового відправлення є 26.09.2015.
Разом з тим, спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування штрафних санкцій прийнято лише 15 квітня 2020 року.
Отже, перевірку своєчасності сплати позивачем грошових зобов'язань з транспортного податку за 2015 рік відповідач провів після спливу 1095 дня, що настав за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання - 26.09.2015.
Оскільки згідно статті 102 Податкового кодексу України штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку на додану вартість повинні бути нараховані за період 1095 днів, а оскільки оскаржуваним податковим повідомленням-рішення від 15 квітня 2020 року №0199-17 застосовано до позивача штрафні санкції за межами періоду у 1095 днів, тому таке рішення є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.
При цьому, колегія суддів враховуючи, що нараховуючи вказаний податок, контролюючим органом не було враховано, що транспортний податок належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 ПК України.
У відповідності до п. 8.1 та п. 8.3 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до п.п.12.1.2 п.12.1 ст.12 ПК України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Згідно пункту 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів, відповідно до Податкового кодексу України.
Положеннями пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
На території міста Києва транспортний податок встановлений рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629». Вказане рішення опубліковане в газеті «Хрещатик» 06.03.2015 за №33.
Отже, за змістом наведених норм Податкового кодексу України транспортний податок є місцевим податком.
Водночас, слід враховувати принцип стабільності згідно п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України, у відповідності до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
У силу вимог статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Враховуючи те, що рішення ІІІ сесії VIII скликання Київської міської ради за №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629», яким рішення від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» було викладено в новій редакції (зокрема установлено транспортний податок і затверджено Положення про транспортний податок (додаток 2), - було прийнято 28.01.2015, тобто після 15 липня 2014 року, тому підстави для сплати транспортного податку у 2015 році - відсутні, оскільки наступний бюджетний рік починається лише з 01.01.2016.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній зокрема у постановах від 16.04.2019 у справі №805/4436/16-а та від 28.01.2019 у справі №814/2498/15.
Крім того, положеннями п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також вказаною нормою права установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Однак, Законом від 28.12.2014 №71-VIII не передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку не застосовуються правила, зазначені у ст. 12 ПК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що у відповідача були взагалі відсутні підстави для нарахування позивачу транспортного податку.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко