Справа № 120/17576/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жданкіна Наталія Володимирівна
02 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сьомого апеляційного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
31 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Сьомого апеляційного адміністративного суду, в якому просив: визнати бездіяльність відповідача щодо не розгляду скарги від 14.03.2024; зобов'язати відповідача розглянути скаргу від 14.03.2023.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позов залишено без руху.
У подальшому, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати ухвалу та скерувати матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що не підписання документа, що зумовлено невмотивованим власним бажанням автора, а так само не підписання процесуального документа в іншому місці свідчить про ненадання такому документу юридичної сили, що не узгоджуватиметься з нормами чинного законодавства.
Оскільки ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2025 та від 17.03.2025 не містять підпису, тому вказане свідчить про передчасність винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.
Згідно частини другої ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позов залишено без руху.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу для усунення недоліків позовної заяви слід уточнити позовні вимоги; надати до суду документ, який підтверджує сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. та/або надати документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; заяву (клопотання) про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску. Крім того, зазначено, що додані до позовної заяви документи не засвідчені із урахуванням вимог статті 94 КАС України.
Вказаною ухвалою надано десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
На поштову адресу позивача - Вінницька область, с. Степанівка, вул. Європейська, 22а було направлено вказану ухвалу суду від 13.01.2025 та отримано 27 січня 2025 року.
Надалі, на адресу суду надійшла заява щодо виконання ухвали суду від 06.01.2025, за змістом якої позивач зазначає про відсутність в ухвалі способу усунення виявлених недоліків, тому останній вважає за необхідне залишити таку ухвалу суду без руху.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року продовжити позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 (п'ять) днів з дня отримання копії даної ухвали.
25 лютого 2025 року на адресу суду першої інстанції надійшла заява щодо виконання ухвал суду від 13.01.2025 та 07.02.2025, в якій зазначено про невідповідність такої ухвали вимогам чинного законодавства, оскільки ухвала повинна відповідати оригіналу та має бути виготовлена з ксерокопії з оригніалу судового рішення, що знаходиться у матеріалах справи.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року продовжено строк виконання ухвал суду від 13.01.2025 та 07.02.2025 у справі №120/17576/24 на 5 (п'ять) днів з дня отримання цієї ухвали суду.
У подальшому, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що з факту не усунення позивачем недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, тому позовну заяву ОСОБА_1 належить повернути особі, яка її подала разом з усіма доданими до позовної заяви документами.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
У частині п'ятій ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено вимоги, які застосовуються до позовної заяви.
У силу вимог пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
За правилами частини першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, залишення скарги без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання.
Як свідчать матеріали справи, залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що для усунення недоліків позовної заяви слід уточнити позовні вимоги; надати до суду документ, який підтверджує сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. та/або надати документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; заяву (клопотання) про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
Крім того, зазначено, що додані до позовної заяви документи не засвідчені із урахуванням вимог статті 94 КАС України.
Стостовно висновків суду про уточнення позовних вимог, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Пунктом 4 частини п'ятоїст. 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до змісту позовної заяви позивач оскаржує протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду його скарги від 14.03.2024.
Разом з тим, в прохальній частині позовної заяви позивач просить, зокрема, визнати бездіяльність відповідача щодо не розгляду скарги від 14.03.2024 та зобов'язати розглянути скаргу від 14.03.2023.
Вказані обставини свідчать про те, що дата скарги (рік) різна, що потребує уточнення позовних вимог для правильного вирішення спору.
Крім того, у позовній заяві зазначено наступний реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача ОСОБА_1 - НОМЕР_1 .
Однак, згідно з доданими до позовної заяви документами, а саме відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України від 10.04.2023 № 1302/0200-0206-11 та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, позивач має інший РНОКПП - НОМЕР_2 .
Таким чином, зазначені у позовній заяві відомості щодо позивача в частині його реєстраційного номера облікової картки платника податків не відповідають номеру, який зазначений в додатках до позовної заяви (офіційних документах), що потребує уточнення, оскільки в іншому разі може зумовити описку у судовому рішенні.
Втім, зазначених вимог суду першої інстанції позивачем виконано не було.
Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, залишаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав на відсутність доказів сплати судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з положеннями статті 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
У силу вимог частини другої цієї ж статті суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, умовою звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати є такий майновий стан сторони, який не дозволяє його сплатити.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що умови визначені цією статтею є диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.
Водночас, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
Тобто, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Таким чином, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Колегія суддів звертає увагу на те, що до матеріалів позовної заяви долучено заяву про звільнення від сплати судового збору, оскільки його розмір перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача.
На підтвердження майнового стану до матеріалів адміністративного позову долучено відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 11.12.2023.
Згідно наданих відомостей інформація про доходи з 3 кварталу 2022 року по 3 квартал 2023 року відсутня.
Водночас, як вірно відзначено судом першої інстанції, відомостей щодо отриманих доходів за 4 квартал 2023 року - 2 квартал 2024 року, відповідно до частини першої ст. 8 Закону України «Про судовий збір», не надано.
Відтак, відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків з 3 кварталу 2022 року по 3 квартал 2023 року у даному випадку не є належним документом, який відображає суму доходу позивача за повний попередній календарний рік, з огляду на дату звернення до суду.
Крім того, надана позивачем довідка від 10.04.2023 № 1302/0200-0206-11 є нечитабельною, тому встановити її зміст неможливо, та вказана довідка не свідчить про відсутність або незначний розмір доходу позивача за 2023 рік вцілому, а тому не може вважатися підставою для звільнення від сплати судового збору.
До того ж, матеріали справи не містять доказів сплати судового збору або надання обгрунтованого клопотання про звільнення від сплати судового збору на виконання вимог ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року з наданням інших доказів, ніж ті, що додані до позовної заяви.
Слід зазначити, що питання перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року; «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року).
Відтак, висновок суду про невиконання позивачем вимог ухвали від 13.01.2025 в частині несплати судового збору та/або надання документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону є правильним.
Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність надання позивачем обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів звертає увагу на наступне.
У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено шестимісячний строк строк звернення до суду, недотримання, якого є підставою для залишення такого позову без розгляду.
Так, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини третьої вказаної статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 року в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий - один місяць, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар'єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв'язку з проходженням публічної служби.
Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об'єктивні причини.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є зобов'язання відповідача розглянути скаргу від 14.03.2024.
У силу вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відтак, позивач мав дізнатися про порушення своїх прав 14.04.2024.
При цьому, з даною позовною заявою позивач звернувся лише 31 грудня 2024 року.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення до суду першої інстанції із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку, що вказує про обгрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині.
Щодо висновку суду першої інстанції про не засвідчення позивачем копій документів, наданих до позовної заяви та подання позовної заяви на чернетках слід звернути увагу на те, що неналежне засвідчення копій документів, що долучені до позовної заяви також не може свідчити про необхідність залишення позовної заяви без руху, та у подальшому зазначене не може бути підставою для повернення позовної заяви, оскільки такі недоліки свідчать лише про формальний характер, і унеможлюють доступ до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Разом з тим, не виконання вимог ухвали суду від 13.01.2025 в частині не сплати судового збору, відсутності уточнення позовних вимог та заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду є підставою для повернення такої позовної заяви.
Стосовно посилань апелянта на те, що ухвали суду першої інстанції не містять підпису компететної особи, що не відповідає вимогах Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20 серпня 2019 року № 814, колегія суддів зазначає наступне.
Так, наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року №814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) затверджено Інструкція з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (далі - Інструкція з діловодства).
Розділом ХІ Інструкції з діловодства передбачено порядок засвідчення та видавання копій судових рішень і документів.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ Інструкції з діловодства, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення у паперовій формі, засвідчена відповідно до вимог Інструкції, надсилається у порядку, визначеному законом.
Пунктом 3 розділу ХІ Інструкції з діловодства передбачено, що копія судового рішення, виготовлена апаратом суду у паперовій формі, засвідчується відповідальною особою апарату суду та відповідною печаткою суду із зазначенням дати.
Згідно пункту 4 розділу ХІ Інструкції з діловодства, копії судових рішень, що набрали законної сили або підлягають негайному виконанню повинні бути прошиті, пронумеровані, засвідчені та скріплені відповідною печаткою суду.
Нормами пункту 6 розділу ХІ Інструкції з діловодства визначено, що копія судового рішення повинна відповідати оригіналу та може бути виготовлена у паперовій формі шляхом: виготовлення ксерокопії з оригіналу судового рішення, яке знаходиться в матеріалах справи; роздруківки електронного примірника судового рішення, оригінал якого збережений в АСДС, який містить електронні підписи відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги»; роздруківки електронного примірника судового рішення, яке міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) в режимі повного доступу.
Відповідно до пункту 9 розділу ХІ Інструкції з діловодства, копія судового рішення (документу) засвідчується відміткою «Згідно з оригіналом» (без лапок).
У разі засвідчення з оригіналу електронного документу, збереженого в АСДС, проставляється відмітка «Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду».
У разі засвідчення з оригіналу електронного документа, який міститься в ЄДРСР, проставляється відмітка «Виготовлено з ЄДРСР».
На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка «Копія».
На копії документа зазначається найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені і прізвища, дати засвідчення копії.
Відмітка про засвідчення розміщується нижче реквізиту документа «Підпис». Копія документа скріплюється відповідною печаткою суду.
Згідно пункту 10 розділу ХІ Інструкції з діловодства, якщо копія у паперовій формі складається з кількох аркушів, вона має бути прошнурована нитками на три проколи, а на зворотному боці останнього аркуша скріплена підписом відповідальної особи апарату суду, засвідчена відбитком печатки суду, із відміткою «Всього в копії _____ арк.», посади та власного імені і прізвища відповідальної особи апарату суду. Допускається засвідчувати копії документів поаркушно.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що нормами Інструкції з діловодства передбачено чіткий порядок засвідчення та видавання копій судових рішень і документів.
Як свідчать матеріали справи, копію ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року про залишення позовної заяви без руху було належним чином виготовлено та завірено, у відповідності до всіх вимог Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, та надіслано позивачу, а тому, вона підлягала виконанню у встановлений судом першої інстанції десятиденний строк, з моменту отримання вказаної ухвали.
Аналогічно було засвідчено у встановленому законом України порядку і ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року, від 26 лютого 2025 року так і від 17 березня 2025 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо оформлення копії судових рішень помилковими, з огляду на що, отримана позивачем ухвала про залишення позовної заяви без руху підлягала виконанню.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Таким чином, позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на звернення до суду з позовом, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону.
Виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання позовної заяви покладається на особу, яка має намір її подати, а тому вона повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Враховуючи вищезазначене, оскільки позивач вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року про залишення позовної заяви без руху у встановлений судом строк не виконав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 294, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко