02 жовтня 2025 р. Справа № 520/20191/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, повний текст складено 19.06.25 у справі № 520/20191/23
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області , Державної судової адміністрації України
третя особа: Державна казначейська служба України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі № 520/20191/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, доплати за адміністративну посаду та вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102.00 грн.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення, доплату за адміністративну посаду та вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2270.00 грн за 2021 рік, 2481.00 грн за 2022 рік. 2684.00 грн за 2023 рік, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.
Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просить суд вирішити питання про зміну способу та порядку виконання рішення у справі № 520/20191/23 шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь ОСОБА_1 нарахованої та невиплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, доплату за адміністративну посаду та вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2270.00 грн за 2021 рік, 2481.00 грн за 2022 рік, 2684.00 грн за 2023 рік, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів. За період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в сумі 68 769,59 (шістдесят вісім тисяч сімсот шістдесят дев'ять грн 59 коп.). За період з 01.01.2022 по 31.12.2022 в сумі 226 731,28 грн (двісті двадцять шість тисяч сімсот тридцять одна грн 28 коп.). За період з 01.01.2023 по 24.02.2023 рік в сумі 178511,68 грн (сто сімдесят вісім тисяч п'ятсот одинадцять грн 68 коп.). За період з 01.01.2021 по 24.02.2023 загальна сума до сплати складає 474 012,55 грн (чотириста сімдесят чотири тисячі дванадцять грн 55 коп.).
В обґрунтування заяви представником заявника зазначено, що боржником не виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі № 520/20191/23 в повному обсязі, що є підставою для встановлення способу виконання рішення в порядку статті 378 КАС України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року заяву Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу та порядку виконання судового рішення - задоволено.
Змінено спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року у справі № 520/20191/23 та встановлено спосіб виконання рішення шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь ОСОБА_1 нарахованої та невиплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, доплату за адміністративну посаду та вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2270.00 грн за 2021 рік, 2481.00 грн за 2022 рік, 2684.00 грн за 2023 рік, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів. За період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в сумі 68 769,59 (шістдесят вісім тисяч сімсот шістдесят дев'ять грн 59 коп.). За період з 01.01.2022 по 31.12.2022 в сумі 226 731,28 грн (двісті двадцять шість тисяч сімсот тридцять одна грн 28 коп.). За період з 01.01.2023 по 24.02.2023 рік в сумі 178511,68 грн (сто сімдесят вісім тисяч п'ятсот одинадцять грн 68 коп.). За період з 01.01.2021 по 24.02.2023 загальна сума до сплати складає 474 012,55 грн (чотириста сімдесят чотири тисячі дванадцять грн 55 коп.).
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні заяви державного виконавця про зміну способу виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з посиланням на обставини справи, зазначає про неврахування судом першої інстанції практики Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18. На думку Казначейства, в контексті спірних правовідносин у справі № 420/6671/18, обставини, якими суд обґрунтував необхідність зміни способу і порядку виконання судового рішення, не є підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті. Окрім того, суд першої інстанції не взяв до уваги того факту, що резолютивна частина рішення суду від 28.11.2023 зобов'язує ТУДСА вчинити певні дії щодо нарахування, фінансування та виплати коштів на користь позивача, натомість вказаним рішенням відмовлено в задоволенні вимог про стягнення коштів. Отже, визначений в оскаржуваній ухвалі спосіб виконання рішення фактично змінює по суті рішення суду. Також, на думку Казначейства, посилання суду першої інстанції на те, що боржникові (ТУДСА) у 2025 році затверджені обмежені кошторисні призначення, не підтверджує повну неможливість вчинення таким боржником відповідних дій для виконання судового рішення у справі № 280/6671/24. Суд першої інстанції також не врахував, що Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає стягнення коштів насамперед з рахунків боржника, отже, якщо ТУДСА (боржник) не має достатніх асигнувань для виплати відповідних коштів, то зміна способу виконання рішення жодним чином не зможе "пришвидшити" списання коштів з рахунків такого боржника. Отже, на думку Казначейства, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання суб'єктів владних повноважень здійснити виплату коштів на стягнення такої виплати є помилковою, оскільки визначений судом спосіб виконання рішення суду не призведе до перерахування коштів позивачу (у зв'язку із щорічним передбаченням Верховною Радою України критично недостатнього обсягу бюджетних асигнувань за КПКВК 3504040 та визначеною черговістю погашення заборгованості).
Позивач та відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі “Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі “Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі “Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
Відповідно до статті 1 Закону України 1404-VІІІ “Про виконавче провадження» (далі за текстом - Закон 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані ст. 378 КАС України.
Варто зазначити, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 року №4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, були внесені суттєві зміни до положень статті 378 КАС України, зокрема й у частині зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Так, відповідно до змісту частин 1, 3 ст. 378 КАС України (у редакції Закону №4094-IX, що діє з 19.12.2024 року), за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
З наданих разом із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення документів убачається, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження 74456383 про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі № 520/20191/23.
У зв'язку з відкриттям указаних виконавчих проваджень до Відділу надійшов лист від 10.04.2024 за вих. № 06 15/1561/2024 Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, яким повідомлено - «У зв'язку з надходженням 28.03.2024 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - територіальне управління) постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.03.2024 ВП №74456383 на підставі примусового виконання виконавчого листа № 520/20191/23, виданого Харківським окружним адміністративним судом 12.03.2024, повідомляємо наступне. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі № 520/20191/23 визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді Фрунзенського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, доплати за адміністративну посаду та вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду, допомоги на оздоровлення, доплату за адміністративну посаду та вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2270.00 грн за 2021 рік, 2481.00 грн за 2022 рік, 2684.00 грн за 2023 рік з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Так, Територіальне управління здійснило розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за періоди: з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів зміни способу і порядку виконання судового рішення, на підставі частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII та статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-IV, шляхом стягнення з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», відкритої на рівні територіального управління. Додатки на 3-ох арк».
Заява Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу виконання судового рішення мотивована неможливістю виконання відповідачем у повному обсязі рішення суду у цій справі саме через відсутність у відповідача коштів на забезпечення виконання судових рішень.
Разом із тим колегія суддів зазначає, що здійснене відповідачем нарахування суддівської винагороди позивачу, сума якої не виплачена, не є обставиною, що вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.
Зобов'язання відповідача вчинити певні дії з перерахунку і виплати щомісячної суддівської винагороди і стягнення з ТУ ДСА у Харківській області певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі № 520/20191/23 має зобов'язальний характер, натомість вказаним рішенням відмовлено в задоволенні вимог про стягнення коштів, і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості з щомісячної суддівської винагороди.
Оскільки розрахунок належної позивачу заборгованості з щомісячної суддівської винагороди судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі № 520/20191/23 зі зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення, доплату за адміністративну посаду та вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2270.00 грн за 2021 рік, 2481.00 грн за 2022 рік. 2684.00 грн за 2023 рік, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів, на стягнення конкретної суми цієї заборгованості, суд фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішить питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття “спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: “Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Отже, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої суддівської винагороди не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, колегія суддів дійшла висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив представник Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, оскільки запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 520/20191/23.
При цьому, колегія суддів зазначає, що фактичне у повному обсязі виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу ДСА) коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у справі № 520/20191/23 залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості із суддівської винагороди позивачам.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті суддівської винагороди, колегія суддів уважає безпідставними аргументи представника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, наведені в заяві, про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі № 520/20191/23.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості із суддівської винагороди не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірних відносинах йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у такому випадку не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.
Також колегія суддів звертає увагу, що КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Доводи апеляційної скарги приймаються колегією суддів у якості належних.
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні заяви Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі № 520/20191/23 - скасувати.
Прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні заяви Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу та порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі № 520/20191/23.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій