Справа № 367/7312/24 Головуючий у суді І інстанції Одарюк М.П.
Провадження № 22-ц/824/11162/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
01 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Після закриття підготовчого провадження у справі, а саме 16 квітня 2025 року відповідач надіслав до суду заяви про залучення до участі у справі ПрАТ «СК «ВУСО» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та про забезпечення доказів шляхом призначення у справі інженерно-транспортної (автотехнічної), транспортно-товарознавчої та транспортно-трасологічної експертизи.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2025 року у задоволенні зазначених заяв ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ухвалою суду від 13 березня 2025 року було закрито підготовче провадження у справі, а процесуальні дії, як подання клопотання про залучення у справі третьої особи та призначення судової експертизи, можуть бути реалізовані учасниками судового процесу лише на стадії підготовчого судового провадження. Відповідач подав заяву для вирішення питання про залучення у справі третьої особи, яке вже було вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин та з пропуском строку на подання відповідних клопотань, тому підстави для їх задоволення відсутні.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуальногой неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії попереднього судового розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що йому не надсилалась ухвала суду від 13 березня 2025 року, а лишесудова повістка про виклик до суду на судове засідання 17 квітня 2025 року, а тому йому не було відомо про закриття підготовчого провадження у справі № 367/7312/24.
Наголошує, що його неявка у підготовче засідання, яке відбулось 13 березня 2025 року, була першою, тим більше пропуск цього засідання відбувся з поважних причин, про що він не мав змоги своєчасно повідомити суд.
Відповідно до частини першої статті 118 ЦПК України заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку, визначеному ЦПК України, проте засідання з приводу розгляду поданої відповідачем заяви про забезпечення доказів судом не призначалось.
Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що ухвалою від 13 березня 2025 року було закрито підготовче провадження у справі, однак у тій же ухвалі від 17 квітня 2025 року суд вказав, що розглядає справу у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції, відповідно підготовче провадження не закрито і підстав для відмови у задоволенні клопотань про залучення у справі третьої особи та призначення судової експертизи немає.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 вважає, що ухвала суду першої інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права щодо порядку розгляду справи та з неповним встановленням обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи № 367/7312/24. Суд фактично позбавив його можливості подати докази на підтвердження своїх заперечень проти позовних вимог позивача, відмовивши безпідставно у задоволенні поданих заяв, у тому числі про забезпечення доказів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2025 року в частині відмови в залучені до участі у справі третьої особи повернуто скаржнику.
Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено, що починаючи з 24 липня 2024 року на розгляді Ірпінського міського суду Київської області в порядку загального позовного провадження перебуває цивільна справа № 367/7312/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 13 березня 2025 року в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи - ПрАТ «СК «ВУСО» відмовлено, закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 17 квітня 2025 року з повідомленням учасників процесу.
16 квітня 2025 рокувідповідач надіслав до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» та на електронну пошту заяву про забезпечення доказів шляхом призначення у справі інженерно-транспортної (автотехнічної), транспортно-товарознавчої та транспортно-трасологічної експертизи, а також шляхом доручення іншому суду допитати в якості свідка ОСОБА_3 .
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Проте, право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановлено процесуальним законом.
Цивільним процесуальним законодавством передбачено механізм призначення експертизи як способу забезпечення доказів (стаття 116 ЦПК України) та призначення експертизи судом (стаття 103 ЦПК України).
Нормою частини першої статті 116 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Одними зі способів забезпечення судом доказів є допит свідків та призначення експертизи (частина друга статті 116 ЦПК України).
Згідно із частиною третьою статті 116 ЦПК України заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.
Водночас, цивільним процесуальним законом чітко розмежовано підготовче провадження із проведенням підготовчого засідання, його особливості, строки проведення (Глава 3 Розділу III «Позовне провадження») та розгляд справи по суті із проведенням судового засідання (Глава 6 вказаного розділу).
Статтею 196 ЦПК України передбачено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Положеннями статті 189 ЦПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Таким чином, підготовче судове провадження - це стадiя судового прoцесу, в якій з'ясовується предмет спoру, позoвні вимoги, заперечення на позoвні вимoги, склад учасників судовoго процесу, вирішення відводів, xарактер спірних правовідносин та інших дій, які будуть слугувати для правильного і безперешкoдного розгляду справи пo суті, іншими словами, це важлива складова судочинства, що спрямована на створення умов для правильного, безперешкодного та своєчасного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні суд, зокрема з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше (пункт 7 частини другої статті 197 ЦПК України).
Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Підготовче засідання є формою підготовчого провадження, яка полягає у вчиненні судом та учасниками судового процесу відповідних процесуальних дій.
За змістом вказаних норм процесуального права, що регулюють порядок вирішення спірного питання, заява про забезпечення доказів може бути подана учасником справи до суду як до, так і після подання позовної заяви, однак не пізніше закриття підготовчого провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення доказів була подана ОСОБА_1 після закриття підготовчого провадження у справі № 367/7312/24 без порушення клопотання про поновлення строку на подання такої заяви.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що йому не було відомо про постановлення судом ухвали від 13 березня 2025 року про закриття підготовчого провадження не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини могли бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку для звернення із заявою про забезпечення доказів, проте такого клопотання відповідач не заявляв.
Згідно із частиною першою 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Реалізація процесуальних прав та обов'язків учасників справі перебуває у тісному зв'язку зі стадіями судового провадження і пов'язана з перебігом процесуальних строків. Процесуальний строк, виступає одним з ключових елементів цивільно-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження цивільного процесу у визначених ЦПК України часових рамках. Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ЦПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства. Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків. (див. висновки у постанові Верховний Суд від 20 січня 2021 року у справі № 175/957/19 (провадження № 61-12294св20)).
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції, з'ясувавши у повній мірі обставини дотримання відповідачем процесуального строку на звернення до суду із заявою про забезпечення доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що право на подання заяви призначення судової експертизи в порядку забезпечення доказів може бути реалізоване учасниками судового процесу лише на стадії підготовчого судового провадження, яке у даному випадку було закрито до подання відповідної заяви.
Доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції порушив встановлений порядок розгляду заяви про забезпечення доказів, не призначивши судове засідання для розгляду порушеного ним питання, є необґрунтованими з огляду на те, що положеннями статті 118 ЦПК України не передбачено обов'язок суду призначати таку заяву до судового розгляду шляхом постановлення відповідної ухвали окремим процесуальним документом, а про призначене у справі № 367/7312/24 судове засідання на 17 квітня 2025 року відповідач був повідомлений належним чином та надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.
Зазначення місцем судом в оскаржуваній ухвалі від 17 квітня 2025 року про те, що справа розглядається у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції, жодним чином не впливає на правильність зроблених судом першої інстанції висновків та є очевидною опискою, яка може бути виправлена з власної ініціативи суду або за заявою учасників справи в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.
Щодо аргументу апеляційної скарги про порушення судом права відповідача на доступ до правосуддя колегія суддів зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пелевін проти України» (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, від 20 травня 2010 року).
Право на подачу відповідачем заяв про забезпечення доказів у справі, яка вже досить тривалий час розглядається в суді, не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку подачі таких заяв не є обмеженням в отриманні судового захисту. Процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб, що є передбачуваними для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище конкретних норм ЦПК України, що регулюють інститут забезпечення доказів у цивільній справі.
Ураховуючи вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції щодо пропуску відповідачем визначеного ЦПК України строку на звернення до суду із заявою про забезпечення доказів після закриття підготовчого провадження у справі.
Між тим, суд не врахував, що при поданні заяв (клопотань) учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою певні процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Як встановлено статтею 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Тобто, вирішення питання про наявність/відсутність підстав для забезпечення доказів за заявою, яка подана з пропуском установленого законом процесуального строку, можливе лише після вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку, яке у даному випадку відповідачем не порушувалось.
Таким чином заява про забезпечення доказів, пропущений строк на подання якої не поновлено судом, залишається без розгляду, а не без задоволення.
За таких обставин в суду першої інстанції не було підстав відмовляти по суті заявленого відповідачем питання про забезпечення доказів у цій справі, оскільки заява про забезпечення доказів була подана ОСОБА_1 із пропуском встановленого законом строку без порушення клопотання про поновлення строку на звернення з такою заявою, що є наслідком залишення її без розгляду.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції в частині відмови у забезпеченні доказів постановлена з порушенням норм процесуального права, а відтак не може бути залишена в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення її резолютивної частини у редакції, що відповідає наведеним вище мотивам постанови.
Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для розподілу судових витрат відповідача у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги немає.
Керуючись статтями 367, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2025 рокув частині відмови у забезпеченні доказівзмінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній