Справа № 758/1322/25 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/5284/2025 Доповідач: ОСОБА_2
18 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю: - захисника - ОСОБА_6 ,
в режимі відеоконференції
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 ,
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» до 09.10.2025 року включно.
Визначений розмір застави у межах 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 514 000,00 гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою - залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду, обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник - адвокат ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, які є ідентичними за змістом та вимогами, в яких вони просять скасувати ухвалу судді Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року у справі №758/1322/25, якою задоволено клопотання прокурора про продовження обраного запобіжного заходу та постановити в цій частині нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, або визначити альтернативний запобіжний захід в межах передбачених ч.5 ст.182 КПК України.
На обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначають про те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та незаконною. Так, клопотання прокурора не містить посилання на матеріали, які б підтверджували висновки про наявність ризиків зазначених у його клопотанні, а також не містить обґрунтування неможливості запобігання ризикам більш м'яким запобіжним заходом, в тому числі із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Крім того, клопотання прокурора не містить посилання на докази, які підтверджують необхідність подальшого тримання обвинуваченої під вартою.
Зазначають про те, що з матеріалів, наданих на адресу судді, не представляється можливим встановити місце вчинення кримінального правопорушення на території Подільського району міста Києва, або на території під юрисдикцією УП в метрополітені ГУНП міста Києва, у зв'язку з чим досудове розслідування здійснювалося з порушенням правил підслідності.
Захисник посилається на недоведеність вини ОСОБА_7 через відсутність достатніх доказів умислу та реального наміру не виконувати цивільно-правові зобов'язання. Зауважує, що судом не враховано ці обставини під час винесення рішення в частині наявності підстав для продовження відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням непомірного розміру застави.
На переконання апелянтів, відсутні достатні підстави вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує прокурор. Щодо спроб переховуватися від органів досудового розслідування та суду, зазначають про те, що обвинувачена є раніше несудимою особою, має постійне місце проживання, не має шкідливих звичок, характеризується позитивно. Вказані обставини свідчать про сталі соціальні зв'язки та про позитивну репутацію обвинуваченої, яка не вчинить спроб переховуватися заради уникнення ймовірного покарання. Разом з тим, ризик можливого виїзду ОСОБА_7 до Європейського Союзу нівелюється покладенням на обвинувачену обов'язку здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Зазначають, що 15.08.2024 року Московським районним судом міста Харкова було задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу батько дитини самоусунувся від виконання батьківських обов'язків і неповнолітня дитина залишається проживати разом із обвинуваченою. Під час застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою, неповнолітня дитина перебуває разом із бабусею (матір'ю ОСОБА_7 ), яка є пенсійного віку та не може належним чином забезпечувати виховання, розвиток, навчання неповнолітньої дитини, а також належного матеріального забезпечення.
Щодо ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, апелянти зазначають про те, що станом на час звернення із клопотанням прокурора, обвинувальний акт у кримінальному провадженні вже передано до суду, речі та документи, які сторона обвинувачення може використати як докази, вже вилучено та перебувають у розпорядженні прокурора, а інші докази на цій стадії не можуть бути здобуті. Обвинувачена не має будь-якого доступу до таких речей і документів, а відтак не може жодним чином спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, що свідчить про відсутність даного ризику.
Крім того, наявність потерпілих та свідків у кримінальному провадженні не може свідчити про неможливість скасування обвинуваченій запобіжного заходу, із застосуванням заборони спілкування з певними особами. Більш того, у ході досудового розслідування потерпілі та свідки неодноразово допитані, усі можливі покази останніми надано, при цьому ОСОБА_7 жодним чином не зацікавлена у здійсненні будь-якого впливу на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні.
Разом з тим, під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлено будь-яких обставин, які могли б свідчити про наявність ризику щодо спроби перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Крім того, відомості про особу обвинуваченої не підтверджують причетність до вчинення протиправних дій в минулому, схильність до них, що не дає підстав дійти висновку про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення.
Апелянти звертають увагу на те, що тривале перебування ОСОБА_7 під вартою негативно вплинуло на її фізичне та психічне здоров'я. Умови тримання в слідчому ізоляторі, обмежений доступ до належного медичного обстеження та лікування, а також психологічний тиск, пов'язаний із тривалою ізоляцією, спричинили значне погіршення стану здоров'я обвинуваченої.
Крім того, для застосування застави в розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суддею повинен бути встановлений певний виключний випадок. На думку захисника, з урахуванням обставин справи, складно дійти до висновку про наявність «виключного випадку» в даному кримінальному провадженні. Таким чином, визначення для ОСОБА_7 застави у розмірі найвищої межі, визначеної п.3 ч.5 ст. 182 КПК України, що становить 908 400,00 гривень забезпечить виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків, оскільки, з урахуванням її майнового стану звернення застави в дохід держави у зазначеному розмірі нестиме загрозу її втрати. Так, визначений суддею розмір застави в сумі 1 514 000, 00 гривень фактично є безальтернативним для обвинуваченої, оскільки є непосильним, непомірним та таким, що не узгоджується з її майновим станом та членів її сім'ї.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої та захисника, дослідивши матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 4, 5 ст.190 КК України, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого, суд першої інстанції посилався на доведеність продовження існування заявлених прокурором ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та встановив, що відсутні підстави для застосування інших більш м'яких запобіжних заходів.
Так, судом першої інстанції встановлено, що на даний час наявні ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, представника потерпілого та свідків, перешкоджати судовому провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення, що підтверджується наявністю іншого кримінального провадження № 12023222000001314 від 13.11.2023 року за ч.3 ст.201-2, ч 1 ст.209 КК України.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з такими висновками місцевого суду, враховуючи, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, про високу імовірність настання ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, свідчать обставини встановлені судом першої інстанції та які характеризують особу обвинуваченої.
Посилання захисника на те, що обвинувачена є раніше не судимою особою, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, на її утриманні перебуває неповнолітня дитина, не має шкідливих звичок, характеризується позитивно, саме по собі не може слугувати підтвердженням її належної процесуальної поведінки та відсутності ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
На переконання апеляційного суду, вказані обставини на даний час не мінімізують встановлених ризиків, тому, з урахуванням наведеного, підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, як про це просять обвинувачена та її захисник, не вбачається.
Що стосується посилань апелянтів щодо незадовільного стану здоров'я ОСОБА_7 та неможливості отримання належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора, як підставу для зміну запобіжного заходу, то, на переконання колегії суддів, вони хоча і заслуговують на увагу, однак, не можуть бути безумовною підставою для скасування або зміни запобіжного заходу. Крім того, матеріали провадження не містять будь-яких відомостей щодо неможливості перебування ОСОБА_7 за станом здоров'я в умовах слідчого ізолятора.
Так, відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах провадження не міститься жодних медичних документів з приводу того, що обвинувачена не може отримувати належне лікування в умовах утримання в слідчому ізоляторі, вільно обирати лікаря чи бути направленою на лікування до обраного закладу охорони здоров'я в передбаченому законом порядку.
Також, колегія суддів вважає, що у даному кримінальному провадженні, всупереч доводам апеляційних скарг, відповідним і достатнім є визначений судом першої інстанції розмір застави. Так, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
На переконання колегії суддів, визначений альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є цілком достатнім для виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків, а перспектива втрати такого грошового забезпечення у випадку порушення нею встановлених обов'язків послужить достатнім стримуючим фактором, що виключає з її сторони будь-яке бажання переховуватися від суду або вчинити інші протиправні дії.
Захисник в апеляційній скарзі стверджує про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їх кримінальних правопорушень та відсутність доказів її причетності. Проте, такі доводи є передчасними на даному етапі провадження, оскільки рішення про доведеність вини особи за пред'явленим обвинуваченням, щодо правильності кваліфікації її дій стороною обвинувачення, суд приймає лише на підставі досліджених доказів, яким оцінка надається в нарадчій кімнаті. Разом з тим, посилання апелянтів на порушення правил підслідності не може бути предметом розгляду в межах апеляційного перегляду ухвали про продовження запобіжного заходу.
Посилання апелянтів на відсутність доказів існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України об'єктивно вбачається з судових матеріалів, фактичних обставин інкримінованих правопорушень та даних, щодо особи обвинуваченої.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченої під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченого на даному етапі провадження, вказують на наявність підстав для продовження строку дії обраного їй запобіжного заходу.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Враховуючи, що будь-яких порушень КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не встановлено, колегія суддів за наслідками апеляційного розгляду, вважає за необхідне ухвалу суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді
_______________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4