Справа № 365/313/25
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11962/2025
24 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Костенка Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Згурівського районного суду Київської області від 02 травня 2025 року у складі судді Солдатової Т.М.,
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту утримання трьох неповнолітніх дітей,-
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся у суд із заявою, у якій просив становити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заяву обґрунтовано тим, що з 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у близьких стосунках, ведуть спільне господарство.
02 квітня 2025 між ними був укладений шлюб. Від близьких стосунків сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Діти проживають і знаходяться повністю на утриманні заявника, він забезпечує їх всім необхідним для повноцінного та комфортного життя. Крім того, у дружини заявника ОСОБА_2 є троє дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (повнолітня), ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (повнолітня), а також неповнолітня ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З довідки № 03.04-17/89 від 17 квітня 2025 вбачається, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та має такий склад сім'ї: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - дружина; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - падчерка; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - падчерка; ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - падчерка; ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - дочка; ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка; ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка падчерки.
Відомості про батька ОСОБА_13 - « ОСОБА_17 » були записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Справжнє прізвище біологічного батька ОСОБА_13 - « ОСОБА_18 ».
ІНФОРМАЦІЯ_8 біологічний батько ОСОБА_13 помер у віці 35 років. Неповнолітня ОСОБА_13 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
На утриманні ОСОБА_1 на даний час знаходяться: ОСОБА_2 - дружина; ОСОБА_19 - дочка; ОСОБА_20 - дочка; ОСОБА_10 - падчерка; ОСОБА_8 - падчерка; ОСОБА_9 - падчерка; ОСОБА_21 - дочка падчерки.
Отже, неповнолітні діти ОСОБА_19 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_20 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , та падчерка ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають із заявником та перебувають повністю на його утриманні.
Згідно з Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 560, документи, що підтверджують право на відстрочку за п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційно підготовку та мобілізацію» є, зокрема, й рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Оскільки встановлення юридичного факту утримання трьох неповнолітніх дітей породжує для заявника юридичні наслідки (отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації), та встановити даний факт іншим шляхом, аніж звернутися до суду за судовим захистом є неможливим, слід дійти висновку, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 02 травня 2025 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Костенко О.М. в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до того ж суду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржувана ухвала є незаконною, не об'єктивною та постановлена з порушенням норм процесуального права.
Посилається на те, що прямий обов'язок щодо здійснення утримання неповнолітніх ОСОБА_22 та ОСОБА_23 лежить на ньому, заявнику.
Вважає, що оскільки заявник виховує падчерку ОСОБА_13 , проживає з нею разом однією сім'єю та відноситься до неї, як до рідної доньки, а біологічний батько помер, тому право на її утримання може виникнути в іншої людини, зокрема у вітчима.
Вказує, що не має іншої можливості підтвердити факт утримання дітей, окрім як звернення до суду із цією заявою, чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення даного юридичного факту.
Посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що батько падчерки ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, а також не врахував, що між сторонами відсутній спір про право.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції адвокат Костенко О.М. в інтересах ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржувана ухвала в повній мірі відповідає.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Судом установлено, що ОСОБА_1 , з 02 квітня 2025 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 (а.с. 15).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільних дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16, 17).
Також відповідно до Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 28 грудня 200 року у ОСОБА_2 є донька ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 батьком якої записаний ОСОБА_17 (а.с. 22).
ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_17 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 від 13 грудня 2022 року (а.с. 25).
Отже звертаючись у суді із заявою ОСОБА_1 вказує, що на його утриманні перебувають двоє спільних дітей з ОСОБА_2 - ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , а також падчерка ОСОБА_25 .
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ч. 1 ст. 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.
Частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Абзацом 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" 3543-XII від 21 жовтня 1993 року, передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
З огляду на викладене, для отримання правової підстави для звільнення з військової служби заявник повинен довести факт перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України).
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст. ст. 150-151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток дитини.
Велика Палата Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 вказує, що правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного утримання неповнолітніх дітей особою, яка не має з нею кровного споріднення (як заявник у цій справі), є доведеність існування обставин, в силу яких обсяг прав матері та/або біологічного батька дитини обмежується або припиняється.
У даній справі заявник стверджує про те, що на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей, одна з яких є падчеркою.
Згідно з ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Положеннями ст. 268 СК України закріплений обов'язок вітчима утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів, сестер, або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім'єю.
Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов'язків щодо пасинка, падчерки.
Велика Палата Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 виснувала, що оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт утримання ним неповнолітніх дітей, зокрема й падчерки, проте встановлення такого факту впливає на обсяг прав та обов'язків матері щодо утримання неповнолітніх дітей.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків в утриманні дітей, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника та дітей заінтересованої особи.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, то питання, заявлене у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій матері та може вирішуватись у межах спору про право за загальним правилом у позовному провадженні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Костенка Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Згурівського районного суду Київської області від 02 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: