справа №753/6343/23 Головуючий у І інстанції - Каліушко Ф.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/349/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
23 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики
установив:
У квітні 2023 року ОСОБА_5 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 28 вересня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 10000 доларів США., які останній зобов'язався повернути до 28 лютого2022 року.
На підтвердження укладення вказаного договору позики та їх умов, позичальником, відповідачем у справі, видано позивачу розписку, у якій зафіксовано умови позики та посвідчено факт отримання ним визначеної грошової суми.
Однак, у встановлені договором строки відповідач не повернув суму позики, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача суму позики у розмірі 10000 доларів США та 3% річних за користування коштами у розмірі 333,70 доларів США.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року, вказаний позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 суму заборгованості за договором позики у розмірі 10000 доларів США.
Вирішено питання про судові витрати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На вказане судове рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що неналежне повідомлення судом відповідача про факт відкриття провадження у справі фактично та юридично позбавив відповідача можливості прийняти участь у справі, направити відзив на позовну заяву, заперечувати проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Також зазначив, що в матеріалах справи наявна неякісна фотокопія боргової розписки, з якої неможливо достеменно встановити дійсну правову природу даного документу.
Суд першої інстанції з метою правильного застосування норм цивільного законодавства, враховуючи предмет позовних вимог, повинен був витребувати та дослідити оригінал боргової розписки, чого судом першої інстанції зроблено не було.
Просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року, справу призначено до розгляду у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
В подальшому, ухвалою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, зупинено провадження по справі до припинення перебування ОСОБА_1 у складі ЗСУ.
05 березня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява представника позивача, в якій було зазначено, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим на адресу Київського відділу державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) було направлено лист з проханням надати інформацію (витяг з акту цивільного стану) про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1
31 березня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов лист Київського відділу державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), з якого вбачається, що у відділі проведена державна реєстрація смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис про смерть №15079 від 07 вересня 2024 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року поновлено апеляційне провадження у справі.
В подальшому, ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, здійснено заміну померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача ОСОБА_1 на його правонаступників, ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Справу призначено до розгляду на 23 вересня 2025 року, про що повідомлено учасників справи.
В судовому засіданні представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Правонаступники відповідача у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 вересня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно умов якого позивачем було надано відповідачу позику в сумі 10000 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути до 28 лютого 2022 року.
На підтвердження укладення договору позики та його умов позичальник видав позикодавцю розписку від 28 вересня 2021 року.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, та стягуючи з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 10000 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач умов договору позики у визначений у ньому строк не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 10000 доларів США.
З такими висновками погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначено грошової суми або визначеної кількості речей.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами 1 та 2 статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях.
Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки Відповідач своїх зобов'язань за Договором позики належним чином не виконав.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Правочин - це волевиявленням сторін, які в свою чергу несуть ризик настання для них негативних наслідків через недотримання норм закону, щодо його укладення.
Колегія суддів оцінує критично доводи апеляційної скарги, та вважає безпідставними твердження відповідача про неналежним доказу фотокопії розписки, оскільки жодних дій, на її спростування відповідач не вчинив.
Будь-яких належних та достовірних доказів, які би вказували на відсутність договірних відносин між сторонами, так і відсутність зобов'язання відповідача, щодо сплати грошових коштів позивачу, матеріали справи не містять.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року та у зв'язку із залишенням оскаржуваного рішення без змін, необхідно поновити його дію.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 02 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана