01 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/8122/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марича Є.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження виплати моєї пенсії вигаданим максимальним розміром з 01.03.2023 року.
Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві нараховувати
та виплачувати мені пенсію без її обмеження максимальним розміром з 01.03.2023 року.
Винести окрему ухвалу в порядку частини 1 статті 249 КАС України щодо порушення Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII в частині виплати позивачу пенсії з обмеженням не існуючим (вигаданим) максимальним розміром, що є зловживанням службовим становищем його посадових осіб, яку направити відповідачу для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтуванням позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач всупереч вимог Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» здійснив обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, після здійснення перерахунку пенсії на підставі рішення суду, починаючи з 01.02.2023.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до статті 43 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VІ “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788), має статус учасника бойових дій.
Судом встановлено, що відповідачем здійснено перерахунок пенсії на підставі рішення суду від 23.06.2023 у справі №320/11996/23, пенсія нараховано у розмірі 24075,51 грн, проте починаючи з 01.03.2023 пенсія виплачується з обмеженням максимального розміру у сумі 20930,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії з 01.03.2022 без обмеження максимальним розміром, проте відповідач листом відмовив позивачу у виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає наступне.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до преамбули Закону №2262 цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», “Про пенсійне забезпечення», “Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема: від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.
За таких обставин, порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ щодо застосування обмеження пенсії позивача максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії на виконання судового рішення з 01.03.2023 року.
Крім того, захист порушених прав позивача потребує зобов'язання відповідача здійснити з 01.03.2023 року перерахунок та виплату пенсії позивача, з урахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимального розміру пенсії.
Щодо позовної вимоги про винесення окремої ухвали в порядку частини 1 статті 249 КАС України суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 249 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Згідно ч. 4 ст. 249 КАС України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Відповідно до ч. 5 ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.
Необхідність її винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.
Слід зазначити, що суд має право, а не зобов'язання постановити окрему ухвалу. Проте, враховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов'язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.
Підставою для окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час саме судового розгляду конкретної справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити (службова недбалість, зловживання владою тощо).
Причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, можуть полягати у неналежному виконанні посадовими особами обов'язків, перевищенні влади чи зловживанні нею, порушенні строків розгляду звернень, невжитті заходів реагування на заяви громадян тощо.
При цьому, суд зауважує, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.11.2020 року у справі №855/87/20.
Отже, постановлення окремої ухвали є диспозитивним правом суду. Окрема ухвала може постановлятись лише при наявності очевидно протиправних дій відповідних осіб, лише у разі, якщо під час судового розгляду судом встановлено склад правопорушення.
Підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено певне порушення закону. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для постановлення окремої ухвали немає.
Як вже було зазначено вище, підставою для постановлення окремої ухвали судом згідно ч.1 статті 249 КАС України є виявлення порушення закону саме під час розгляду даної справи.
Беручи до уваги той факт, що матеріали справи не містять будь-яких даних щодо зловживання службовим становищем посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, суд не вбачає підстав для ухвалення судового рішення в порядку ст. 249 КАС України.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки було відсутнє рішення щодо зобов'язання відповідача нараховувати пенсію без обмеження максимальним розміром, то фактично позивач заявляє вимогу на майбутнє.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про постановлення окремої ухвали згідно ч.1 статті 249 КАС України.
Відповідно до норм Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись статями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) про визнання протиправними дій - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) щодо обмеження з 01.03.2023 ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсії максимальним розміром.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.03.2023 року, з урахуванням проведених виплат.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.