30 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 643/2633/24
провадження № 22-ц/818/1911/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., .
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2024 року у складі судді Скотаря А.Ю., -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, в якій просила встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з листопада 2008 року по теперішній час.
В обґрунтування заяви зазначала, що має на меті встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, з ОСОБА_3 , що дозволить їй, насамперед, з'ясувати долю ОСОБА_3 , який зник безвісти під час виконання службових обов'язків, а саме звертатись з відповідними запитами, отримати статус потерпілої у кримінальному провадженні, відкритому за фактом зникнення ОСОБА_3 тощо. Жодного спору про право між заявницею та зацікавленими особами не існує.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Рішення мотивовано тим, що заявниця не надала належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог. Єдиними доказами проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є показання свідків, які здебільшого стосуються відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що мали зовнішній прояв. Інших доказів, які б свідчили про наявність спільного побуту, спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків, які притаманні подружжю, суду не надано.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду про недоведеність заяви є помилковими та суперечать закону. Під час прийняття на військову службу ОСОБА_3 особисто вказав її як члена родини, а саме - дружину. Тобто сам ОСОБА_3 вважав себе чоловіком, а ОСОБА_1 його дружиною. Так саме вважає і ОСОБА_1 . Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 , структурний підрозділ Міністерства оборони України, своїми діями де-факто також визнав її дружиною ОСОБА_3 , надіславши їй сповіщення про зникнення безвісти та передавши особисті речі та документи ОСОБА_3 . Зазначила, що суд не надав належної оцінки письмовим поясненням заінтересованої особи ОСОБА_2 , який є двоюрідним братом її чоловіка. Також суд залишив поза увагою показання чисельних свідків, які є сусідами та знайомими подружжя і підтвердили факт тривалого спільного проживання заявниці та ОСОБА_3 в якості подружжя. До апеляційної скарги додала докази наявності у неї з ОСОБА_3 спільного бюджету.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частинами 2, 3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи. що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ЗСУ, який зник безвісти під час виконання бойового завдання 26.11.2023 поблизу населеного пункту Степове Покровського району Донецької області (а.с. 20, 22-25, 31).
Згідно витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань 18.12.2023 заявниця звернулась до Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області із заявою про зникнення ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання, за заявою відкрито кримінальне провадження (а.с.21).
З інформаційній довідці з Реєстру територіальної громади м. Харкова, встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8), що підтверджується копією паспорта заявника серії НОМЕР_2 (а.с. 36-37).
Згідно з копією акту від 13.03.2024, складеному сусідами заявниці, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мешкали однією сім'єю з листопада 2008 року по цей час, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, називали один одного чоловіком та дружиною. З грудня 2022 ОСОБА_3 мобілізований до ЗСУ, відпустку та реабілітацію через поранення проходив за адресою заявниці, догляд за ним здійснювала ОСОБА_1 (а.с. 18).
30.05.2024 ОСОБА_2 надав до суду письмові пояснення, в яких вказав, що він є двоюрідним братом ОСОБА_3 , а також зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з кінця 2008 року до теперішнього часу живуть однією сімєю, ведуть спільне господарство та бюджет, планують своє спільне життя прожити разом та разом проводять відпустки. Живуть разом за місцем реєстрації заявника (а.с. 76).
Довідкою №136 від 17.12.2020 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 підтвержується, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є матір'ю ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 33-34, 26).
На виконання ухвали Московського районного суду м. Харкова від 28.03.2024 року Четвертий відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції повідомив, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з 1979 до 1982 року актовий запис №3482, складений 01.12.2019 року, шлюб розірвано (а.с. 61).
На виконання ухвали Харківського апеляційного суду від 03 червня 2025 року Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області надано копії актових записів про народження: актовий запис №29 від 02 липня 1949 року про народження ОСОБА_5 , відповідно до якого її батьками зазначені батько - ОСОБА_6 та мати - ОСОБА_7 , а також актовий запис №7 від 26 січня 1991 року про народження ОСОБА_8 , відповідно до якого її батьками зазначені батько - ОСОБА_6 та мати - ОСОБА_9 .
Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції надіслав витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №2476 від 04.05.1967 складений на ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , 19.06.1949, згідно якого шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 був укладений 14.06.2012 року.
Згідно відповіді Державного архіву Харківської області №01-42/2522 від 13.06.2025 держаний архів зазначив, про відсутність книги реєстрації актів цивільного стану по м. Південне Харківського району Харківської області за 19491967 роки, тому надати копії на виконання ухвали Харківського апеляційного суду від 03.06.2025 року немає можливості.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57),від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 14)).
Спірні правовідносини стосуються встановлення в судовому порядку факту, що має юридичне значення, а саме проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За відсутності спору про право цивільне юридичні факти підлягають встановленню судом у порядку окремого провадження. Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.
Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зауважувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
-факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
-встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
-заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
-чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, з ОСОБА_3 дозволить їй, з'ясувати долю ОСОБА_3 , який зник безвісти, у відповідних органах; отримати статус потерпілої у кримінальному провадженні, відкритому за фактом зникнення ОСОБА_3 тощо. Жодного спору про право цивільне між нею та зацікавленими особами наразі не існує.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до положень ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Колегія суддів дійшла висновку, що матеріали справи містять, які докази є достатніми для підтвердження факту спільного проживання заявниці ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю у період з листопада 2008 року і по теперішній час.
Зокрема, згідно даних акту ( а.с. 18) та показань допитаних в судовому засіданні в суді першої інстанції як свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 послідовно зазначили, що з листопада 2008 року сторони проживали спільно, фактично вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет, взаємно визнавали один одного подружжям, публічно називаючи себе чоловіком та дружиною. Вказали, що у грудні 2022 року ОСОБА_3 був мобілізований до лав Збройних Сил України, а після поранення під час проходження військової служби відпустку та реабілітацію він проводив за місцем проживання заявниці. У цей період саме ОСОБА_1 здійснювала належний догляд за ним, що також підтверджує існування між ними сімейних відносин. Зазначили, що сприймали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як сімейну пару з усіма притаманними сім'ї ознаками.
Зацікавлена особа ОСОБА_2 надав суду письмові пояснення в яких підтвердив факт проживання однією сімє'ю ОСОБА_1 та його двоюрідним братом ОСОБА_3 як чоловіка та дружини у період з 2008 року.
На виконання ухвали Харківського апеляційного суду від 03 червня 2025 року Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області надано копії актових записів про народження: актовий запис №29 від 02 липня 1949 року про народження ОСОБА_5 , відповідно до якого її батьками зазначені батько - ОСОБА_6 та мати - ОСОБА_7 , а також актовий запис №7 від 26 січня 1991 року про народження ОСОБА_8 , відповідно до якого її батьками зазначені батько - ОСОБА_6 та мати - ОСОБА_9 (т.1 а.с. 19-20).
Крім того, відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, ОСОБА_5 змінила прізвище після реєстрацію шлюбу на ОСОБА_20 (т.2 а.с. 25-26).
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_21 мали спільного батька - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 є двоюрідним братом ОСОБА_3 .
За таких умов суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду про неможливість врахування вищезазначених пояснень при вирішенні справи по суті.
Крім того, апеляційним судом враховано, що на підставі заяви ОСОБА_1 було розпочато кримінальне провадження №12023221170004331 за фактом зникнення військовослужбовця ОСОБА_3 безвісти. Як убачається зі сповіщення від 12.12.2023 №12/7626, складеного у зв'язку із зникненням ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Степове Покровського району Донецької області, у повідомлено було саме ОСОБА_1 .
Зазначені обставини свідчать, що ОСОБА_3 визначив ОСОБА_1 як особу, яку слід повідомити у випадку його зникнення чи загибелі, фактично прирівнявши її до дружини. Така вказівка є підтвердженням наявності між ними сімейних відносин, побудованих на спільному побуті, веденні спільного господарства та взаємному визнанні себе подружжям.
Таким чином, у сукупності надані докази дають підстави визнати доведеним факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу протягом зазначеного періоду.
Враховуючи викладене, колегія суддів дослідивши докази у їх сукупності, покази свідків, враховуючи наявність у заявниці труднощів з отриманням інформації щодо розшуку зниклого військовослужбовця, потребою отримати статус потерпілої у кримінальному провадженні відкритому за фактом зникнення ОСОБА_3 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з листопада 2008 року по і по теперішній час.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з листопада 2008 року по теперішній час.
У відповідності до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2024 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки однією сім'єю з листопада 2008 року по теперішній час.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 02.10.2025.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук