30 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 630/632/23
провадження № 22-ц/818/2995/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів -Пилипчук Н.П., Маміної О.В.
за участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС»
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Швеця Сергія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 28 лютого 2025 року у складі судді Зінченка О.В.,-
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 завданих в результаті дорожньо - транспортної пригоди матеріальної шкоди у розмірі 23401, 39 грн, втраченого доходу у розмірі 6 801 759,6 грн та моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 13 лютого 2013 р. о 11.00 год. на 401-600 км автошляху сполучення «Київ-Одесса» відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «МАН», д.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Рено Кенго», д.н. НОМЕР_3 , під керуванням позивача. Дана ДТП сталась внаслідок порушення відповідачем правил дорожнього руху України, а саме він не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху скоїв маневр розвороту та не надав дорогу автомобілю «Рено Кенго», під керуванням позивача, якій рухався прямолінійно в напрямку м. Київ. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди позивачу були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. З тих пір і до теперішнього часу позивач вимушений проходити лікування щорічно, яке пов'язане із отриманими внаслідок ДТП травмами. В цілому за весь цей період позивачем на лікування та на купівлю ліків було витрачено 18963,11 грн.
23 лютого 2023 року Іванівським районним судом Одеської області провадження у кримінальній справі відносно ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, закрито в зв'язку із закінченням строків давності.
Оскільки у результаті ДТП позивач втратив працездатність, отримав інвалідність та не міг виконувати свої трудові обов'язки та його трудовий договір №39-2008 із Дочірнім підприємством «Алкатель-Лусент Україна» було розірвано та з 13.02.2013 позивач втратив свій заробіток (дохід).
Враховуючи обов'язок особи, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо, позивач просить стягнути з відповідача суму матеріального збитку у розмірі 23401,39 грн, а також суму втраченого доходу у розмірі 6 801 759,6 грн.
Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди позивач зазначив, що вона виразилась у тому, що в результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди стан здоров'я позивача значно погіршився, йому були завдані тяжкі тілесні ушкодження, в зв'язку з чим останні десять років він вимушений знаходитися на лікуванні у медичних закладах, пережив сильний нервовий шок, у нього істотно погіршилося самопочуття, з'явилися постійні головні болі, наслідки ДТП істотно відобразилися на психічному здоров'ї, у зв'язку із отриманням інвалідності та частковою втратою працездатності, позивач втратив заробіток та не в змозі виконувати роботу, яку раніше виконував.
Завдану відповідачем моральну шкоду позивач оцінив у 2000000 грн, які також просить стягнути з відповідача.
Рішенням Люботинського міського суду Харківської області 28 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди суму у розмірі 13828 , 61 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 500 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 778,36 грн.
Рішення обґрунтовано тим, що суд дійшов висновку про наявність обов'язку відповідача відшкодувати позивачу шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_1 . Вирішуючи питання про розмір відшкодування матеріальної шкоди, суд враховує надані позивачем медичну документацію, яка підтверджує факт щорічного проходження ним лікування саме у зв'язку із травмами, отриманими внаслідок ДТП, а також квитанції та чеки на придбання ліків та медикаментів, за якими можна ідентифікувати, що саме було придбано та на яку суму, та стягує з відповідача на користь позивача суму в розмірі 13828,61 грн.
Суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення витрат на залізничні квитки, які він поніс в зв'язку з необхідністю переїзду до міста Одеси для участі у процесуальних діях в межах кримінального провадження, оскільки згідно п. 2 ч. 1 ст. 118 КПК України ці витрати відносяться до процесуальних.
Встановити, що звільнення позивача та, відповідно, подальша втрата заробітку відбулись саме у зв'язку з втратою чи зменшенням професійної або загальної працездатності, викликаними ушкодженням здоров'я внаслідок ДТП, винним у якій є ОСОБА_2 , на теперішній час неможливо, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення втраченого доходу у розмірі 6801759,60 грн задоволенню не підлягають.
Враховуючи обставини справи, тяжкість вимушених змін у житті позивача, викликані дорожньо-транспортною пригодою, які виражаються у значному погіршенні стану здоров'я, встановленні другої групи інвалідності, необхідності щорічного лікування, переживання сильного нервового шоку, погіршення психічного здоров'я внаслідок ДТП, частково втрачену працездатність, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди та стягнення відшкодування у розмірі 500 000 грн.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити в частині часткового задоволення позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі, зробив висновки що не відповідають дійсним обставинам у справі та ухвалив помилкове рішення про часткове задоволення позову. Після ДТП стан здоров'я позивача внаслідок травм неухильно погіршувався, що призвело навіть до отримання 12.20.2022 другої групи інвалідності, однак судом в рішенні не була належним чином дана оцінка зазначеним обставинам, що призвело до відмові в задоволенні позовних про втрату страченого заробітку. За весь час досудового розслідування, розгляду справи у суді, відповідач жодним чином не вибачився перед позивачем, не намагався хоч якось компенсувати спричинені з його вини страждання. Весь тягар оплати лікування, тривалої реабілітації, постійних щорічних звернень за медичною допомогою та пов'язаних з цим витрат ліг на позивача та його батьків, які ним опікувались і допомагали, що додатково спричиняло моральні страждання позивачу, т.к. він дорослий чоловік залежав від сторонньої допомоги та замість допомоги батькам вони були змушені витрачати останні гроші на його лікування. Вважає висновки суду щодо важкості моральних страждань та тривалого часу існування цих страждань не відповідають ступеню та характеру понесених ним страждань Тому визначений судом розмір матеріальної компенсації моральної шкоди підлягає перегляду в суді апеляційної інстанції. Позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого ним розміру відшкодування моральної шкоди.
11.04.2025 не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що суд не дав належної оцінки доказам у справі та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Вина відповідача у вчиненні ДТП належним чином не доведена. Посилання суду на висновки експертизи від 22.09.2022 є необґрунтованими, оскільки експерту не було посталено на вирішення питання щодо технічної можливості водія Renault Kangoo запобігти ДТП через відсутність у матеріалах необхідних вихідних даних, зокрема фактичної швидкості автомобіля. Крім того, експертом не було надано відповідей чи впливають механічні характеристики автомобілем на показних часу руху автопоїздів з моменту виникнення небезпеки до місця зіткнення. Тому не має значення, ДТП сталось на легковому автомобілі марки ВАЗ «Жигулі», а експеримент проведено на кросовері BMW. Тому не можливо вважати вказаний експертний висновок належним та допустимим доказом. Судом було встановлено наявність на момент ДТП договору обов'язкового страхування АВ/6935644 цивільно - правової відповідальності відповідача, згідно якого АТ СГ «ТАС» повинна відшкодувати шкоду завдану відповідачем третім особам у розмірі: страхова сума за шкоду здоров'ю складає 100 000 грн, за шкоду майну - 50000, франшизу 510 грн. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, суперечить меті інститут страхування цивільно-правової відповідальності. Проте суд на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повне відшкодування шкоди лише відповідачем. Зазначив, що моральна шкода відшкодовується у розмірі 5% страхової виплати за шкоду заподіяну здоров'ю.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Згідно із частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В судове засідання в суді апеляційної інстанції відповідач та її представник не з'явились, про час та місце судового розгляду були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується даними ( т.2 а.с 218, 224).
ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 телефонаграмму 69/2025 в якій, просила перенести розгляд справи у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання 23.09.2025 у зв'язку із тим що її заява про розгляд справи в режимі відео конференції отримана 20.05.2025 зі штампом « Укрпошта» була загублена. Доказів звернення до суду або направлення заяви на пошту суду не надано (т.2 а.с. 230.).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що справа перебуває у провадженні місцевого суду з липня 2021 року, а в апеляційному провадженні - з травня 2025 року, відповідач та її представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 23.05.2025, у судове засідання не з'явились, належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважні причини неможливості з'явитися до суду не надали, судова колегія дійшла до висновку що заявлені представником причини неявки є неповажними та підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
29.09. 2025, після переходу суду до стадії ухвалення судового рішення, Топунова А.М., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулась до суду с заявою від 23.05.2025 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщеннями суду. Враховуючи стадію вирішення справи зазначена заява судом розглянута не була.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що згідно акту розслідування нещасного випадку 13 лютого 2013 р. о 11.00 год. на 401-600 км автошляху сполучення «Київ-Одесса» відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «МАН», д.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Рено Кенго», д.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 .
За даним фактом ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
З обвинувального акту вбачається, що 13.02.2013 водій ОСОБА_2 керував технічно справним автопоїздом у складі тягача «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 і напівпричепа «Тгаіlог», реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі автопоїзд «MAN» з напівпричепом «Тгаіlог» ), у світлу пору доби, в умовах необмеженої видимості здійснював рух по проїзній частині по асфальтному сухому дорожньому покриттю проїзної частини автодороги сполученням «Київ - Одеса» яка є автомобільною дорогою загального користування міжнародного значення М 05, має відповідне обладнання дорожнього покриття та придорожньої зони, з боку м. Київ у напрямку м. Одеса, у Березівському районі Одеської області.
У зазначений день приблизно о 11.00 години, водій ОСОБА_2 на керованому автомобілі, наближаючись до 401 км + 600 м зазначеної автодороги та до встановленого місця розвороту, позначеного дорожніми знаками: 5.29 «Місце для розвороту», 4.7 «Об'їзд перешкоди з правого боку» де мається перехідно-швидкісна смуга для гальмування, позначена широкою переривчатою лінією дорожньої розмітки 1.8 ПДР, маючи намір виконувати маневр лівого розвороту від правого краю проїзної частини значеної автодороги почав зміщуватися ліворуч у напрямку місця для розвороту, при цьому у порушенні вимоги п. 1.5., п/п «б,д» п. 2.3. Правил дорожнього руху» України, був неуважним, обрав швидкість руху керованого ним автопоїзда без урахування дорожньої обстановки, яка не забезпечує безпеку і не дає можливість йому постійно контролювати його рух, відволікся від керування, за дорожньою обстановкою постійно не стежив, внаслідок чого відповідно не відреагував на її зміну.
У той самий час, у лівій смузі зустрічного напрямку проїзної частини цієї автодороги, рухався автомобіль «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_1 , із дозволенною на даній ділянці проїзної частини швидкістю близько 100 км/год.
Здійснюючи подальший рух, водій ОСОБА_2 , проявивши злочинну самовпевненість, тобто, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків але легковажно розраховуючи на їх відвернення, маючи об'єктивну і реальну можливість недопущення дорожньо-транспортної події, грубо порушив пункти: 10.1., 10.4., 10.6. зазначених Правил, перед початком виконання маневру лівого розвороту не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, виконуючи маневр не з крайнього лівого положення на проїзній частині не врахував дорожню обстановку, перед початком зміни напрямку руху при виконані маневру розвороту ліворуч та виїздом на смугу зустрічного руху, з огляду на значну габаритну довжину автопоїзда не переконався в тому, що це буде безпечним і за час перетину автопоїздом проїзної частини зустрічного напрямку не буде створено перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху. Оскільки до місця наміченого розвороту зі зустрічного напрямку наближався автомобіль «Renault Kangoo», водій ОСОБА_2 невірно оцінив дорожню обстановку, що склалась, не утримався від небезпечного маневрування, не вжив заходів, що виключають подальший розвиток аварійної ситуації, не утримався від виконання наміченого маневру, не зупинився в межах розділювальної смуги і тим самим надав би дорогу водію автомобіля «Renault Kangoo», як це наказано вимогами п. 10.4 ПДР, а почав виїжджати на проїзну частину зустрічного напрямку автодороги, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу не застосував, а навпаки нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників руху, продовжував рух та переїжджаючи смугу зустрічного руху, повністю перекривши зустрічну половину проїзної частини, не надав дорогу автомобілю «Renault Kangoo», чим створив аварійну ситуацію для його водія, який з моменту виявлення небезпеки в русі, застосував гальмування та маневр праворуч, та як наслідок, на правому узбіччі автомобіля скоїв з ним зіткнення, контактування відбулося передньою частиною автомобіля «Renault Kangoo» з правим бортом автомобіля тягача «MAN».
В результаті дорожньо-транспортної пригоди водію «Renault Kangoo» - ОСОБА_1 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді тяжкої сполученої відкритої черепно-мозкової травми, геморагічного забою головного мозку тяжкого ступеня, субарахноїдальних крововиливів, перелому склепіння та основи черепу, множинних переломів ребер, лівобічного травматичного мезотимпаніту, закритої травми грудної клітки, множинних забиття, садна голови, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя.
Отже, ОСОБА_2 , шляхом належного виконання вимог пунктів 1.5, пп «б,д» п. 2.3, п. 10.1, 10.4, 10.6 зазначених Правил гарантовано мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді і його фактичні дії знаходяться у причинному зв'язку з настанням події цієї пригоди, а також настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння потерпілому ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкодження (т.1 а.с. 3-18).
Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 23 лютого 2023 року ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. Закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 , внесене до ЄРДР за №12013170290000088 від 14.02.2013 року за ч. 2 ст. 286 КК України, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріального та морального збитку, скоєного внаслідок ДТП залишено без розгляду (т.1 а.с. 15-16).
Відповідно до висновку експерта № 22-4572 від 22.09.2022, складеного у кримінальному провадженні № 12013170290000088 від 14.02.2013, дії водія автопоїзда MAN регламентувалися вимогами пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, згідно з якими перед будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, водій, що виконує розворот поза перехрестям, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам.
Дії водія автомобіля Renault Kangoo регламентувалися вимогами пункту 12.3 ПДР, з якими при виникненні небезпеки для руху, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
Водій автомобіля Renault Kangoo не мав технічної можливості запобігти зіткненню з автопоїздом MAN.
Дії водія автопоїзда MAN, які не відповідали вимогам пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, з технічної точки зору, перебувають в причинному зв'язку з ДТП (т.1 а.с. 212-215).
Згідно висновку експерта № 11 від 01.08.2019, складеного у кримінальному провадженні № 12013170290000088 від 14.02.2013, у ОСОБА_1 виявлені наступні тілесні ушкодження: тяжка сполучена відкритої черепно-мозкової травми, геморагічний забій головного мозку тяжкого ступеня, субарахноїдальний крововилив, перелам склепіння та основи черепу, множинні перелами ребер, лівобічний травматичний мезотимпаніт, закрита травма грудної клітки, множинні забиття, садна голови (т.1 206-211).
Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 , він був звільнений з Дочірнього підприємства «Алкатель-Лусент Україна» 27.06.2014 за угодою сторін п. 1 ст. 36 КПпП згідно наказу №10/2014 від 10.06.2014 (т.1 а.с. 67-70).
Згідно листа від 17.12.2024 року ПАТ «Страхова Група «ТАС» повідомила, що копію Полісу АВ/6935644 не може надати, оскільки Поліс АВ 6935644 виписаний у 2012 році, Поліси ОСЦПВ зберігаються в архіві 5 років після чого утилізуюця. По полісу АВ/6935644 ніхто не звертався до АТ «СГ «ТАС» (приватне) з повідомленням про страховий випадок та про виплату страховий випадок та про виплату страхового відшкодування (т. 1 а.с. 127-128).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності, як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно статті 1188 шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
У ст. 22 ЦК України передбачено право особи на відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди:1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.2. Збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пункт 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснює, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1195, частини першої статті 1197 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Тобто, розмір втраченого заробітку (доходу) потерпілого обов'язково визначається з урахуванням ступеня втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності.
З аналізу пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561, встановлення медико-соціальною експертною комісією тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатності особи до виконання трудової діяльності.
Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров'я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю.
Чинне законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, у той час як загальна працездатність - це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці медико-соціальна експертна комісія під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності - загальної) працездатності у відсотках.
Параметрами оцінки є збереження або втрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах.
На підставі цих даних суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню за рахунок винної особи.
Належним і допустимим доказом, що підтверджує ступінь втрати професійної або загальної працездатності (у процентах) для застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок МСЕК або висновок судово-медичної експертизи з визначення ступеня втрати працездатності потерпілого.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі № 2119/2-404/2011, від 12.08.2022 року у справі № 234/12481/17.
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Закон України « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 1 липня 2004 року ( надалі Закон № 1961-IV), який діяв на момент виникнення спірних правовідносин регулював правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1 Закону № 1961-IV).
За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно п. 17.1.ст. 17 Закону № 1961-IV страховики зобов'язані укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір «Зелена картка») відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.
В п. 17.2.ст. 17 Закону № 1961-IV зазначено, що поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є документом, технічний опис, зразки, порядок замовлення, організації постачання якого затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Згідно положень підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону№ 1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до пункту 24.2 статті 24 Закону № 1961-IV мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я, але не більше 120 днів.
Згідно статті 26-1 Закону України 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Згідно статті 26-1 Закону України 1961-I страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.
Водночас в Законі наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року справа №147/66/17 (провадження №14-95ц20).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до положень ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
В матеріалах справи наявний висновок експерта № 22-4572 від 22.09.2022, складеного у кримінальному провадженні № 12013170290000088 від 14.02.2013, дії водія автопоїзда MAN регламентувалися вимогами пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, згідно з якими перед будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, водій, що виконує розворот поза перехрестям, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи та наданий висновок експертизи № 22-4572 від 22.09.2022, складений у межах кримінального провадження № 12013170290000088 від 14.02.2013, дійшла висновку, що зазначений документ відповідає вимогам закону, містить відомості, необхідні для з'ясування обставин справи, і був отриманий у передбаченому процесуальним законом порядку.
Колегія суддів визнає цей висновок належним та допустимим доказом у справі та приймає його до оцінки у сукупності з іншими зібраними доказами.
З висновку експерта № 22-4572 від 22.09.2022, складеного у кримінальному провадженні № 12013170290000088 від 14.02.2013 вбачається, що дії водія автопоїзда MAN регламентувалися вимогами пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, згідно з якими перед будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, водій, що виконує розворот поза перехрестям, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам.
Виконанням викладених вище належних, відповідно до вимог ПДР, дій, надавши дорогу автомобілю Renault Kangoo, водій автопоїзда MAN мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем Renault Kangoo.
Дії водія автомобіля Renault Kangoo регламентувалися вимогами пункту 12.3 ПДР, з якими при виникненні небезпеки для руху, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
Водій автомобіля Renault Kangoo не мав технічної можливості запобігти зіткненню з автопоїздом MAN.
Дії водія автопоїзда MAN, які не відповідали вимогам пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, з технічної точки зору, перебувають в причинному зв'язку з ДТП.
Виходячи з викладеного судова колегія вважає доведеним факт, що дорожньо-транспортна пригода 13 лютого 2013 р. о 11.00 год. на 401-600 км автошляху сполучення «Київ-Одесса» за участю автомобілів «МАН», д.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Рено Кенго», д.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , відбулась з вини відповідача.
Згідно висновку експерта № 11 від 01.08.2019, складеного у кримінальному провадженні № 12013170290000088 від 14.02.2013, у ОСОБА_1 виявлені наступні тілесні ушкодження: тяжка сполучена відкритої черепно-мозкової травми, геморагічний забій головного мозку тяжкого ступеня, субарахноїдальний крововилив, перелам склепіння та основи черепу, множинні перелами ребер, лівобічний травматичний мезотимпаніт, закрита травма грудної клітки, множинні забиття, садна голови.
Зазначені тілесні ушкодження могли бути спричинені при дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 13.02.2013, та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про наявність обов'язку відповідача відшкодувати позивачу матеріальну та моральну шкоду, заподіяну внаслідок ДТП .
На підтвердження позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, позивачем надана медична документація, яка підтверджує факт щорічного проходження ним лікування саме у зв'язку із травмами, отриманими внаслідок ДТП, а також квитанції та чеки на придбання ліків та медикаментів у розмірі 13828,61 грн.
З матеріалів справи вбачається, що цивільна-правова відповідальність транспортного засобу MAN19/414 F 2000 з державним номерним знаком НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_5 був застрахований страховиком АТ «СГ «ТАС» на період з 06.04.2012 по 05.04.2013 поліс АВ/6935644. До ЦБД МТСБУ страховиком за вказаним договором ОСЦПВВНТЗ внесено інформацію про страхову суму за шкоду життю та здоров'ю у розмірі 100000 грн, страхову суму за шкоду майну - у розмірі 50 000 грн, франшизу - у розмірі 510 грн, а тому шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки повинна відшкодовуватись АТ «СГ «ТАС» .
Судова колегія зазначає, що тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик - АТ «СГ «ТАС» та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Враховуючи, що позивач за полісом АВ/6935644 для виплати страхового відшкодування пов'язану з лікуванням не звертався, проте зазначеної можливості не втратив, з відповідача належить стягнути на користь позивача 7864,12 грн на відшкодування матеріальної шкоди ( з доведеної позивачем суми у розмірі 13828,61 грн належить виключити невиплачену страховиком суму страхового відшкодування у розмірі 5963,88).
При визначені розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів зважає на визначену у нормі ст. 23 ЦК України критерії: ненавмисний характер правопорушення, глибину пов'язаних з цим душевних страждань позивача, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, яка у даному випадку є підставою для відшкодування. Та враховуючи, що внаслідок ДТП у позивача виникли значні погіршання стану здоров'я, встановлена друга група інвалідності, він потребує щорічного лікування, обставини ДТП, отримані позивачем травми та наступне тривале лікування, свідчить про глибокі страждання відповідача з приводу завданої його здоров'ю шкоди та змін умов та якості життя, а отже судова колегія погоджується з висновком суду, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 грн відповідає принципами розумності та справедливості.
Враховуючи, що страхова сума за шкоду життю та здоров'ю за договором страхування від 05.04.2012 складає 100 000 грн, тому , керуючись т. 26-1 Закону враховуючи, що страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, тому стягненню підлягає 495000.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, зокрема даних про визначений у встановленому порядку відсотків втрати ОСОБА_1 професійної або загальної працездатності, на підставі яких обчислюється розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з мотивів викладених в редакції цієї постанови.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пунктів 3,4 ч. 1, ч.4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, судова колегія прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 частково знайшли своє підтвердження, тому судова колегія прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, а рішення зміні в частині визначеного судом розміру відшкодування матеріальної та моральної шкоди та мотивів ухвалення зазначеного рішення.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Частиною 1 статті 141ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 778,36 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь держави.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4567,15 грн підлягає компенсації з держави на користь ОСОБА_5 .
Шляхом взаємозаліку зазначених сум з держави на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3878,79 грн (4657,15 грн - 778,36 грн).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Швеця Сергія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 28 лютого 2025 року - змінити в частині визначеного судом розміру відшкодування матеріальної та моральної шкоди та мотивів ухвалення зазначеного рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди суму у розмірі 7864 (сім тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн 12 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 495 000 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч) грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Доповнити мотивувальну частину рішення про часткове задоволення позову мотивами викладеними в дійсній постанові.
Мотивувальну частину рішення про відмову у задоволені позову про стягнення втраченого доходу викласти в редакції цієї постанови.
Компенсувати з держави на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3878 (три тисячі вісімсот сімдесят вісім) 79 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 02.10.2025.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук