Справа № 629/5506/24 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1504/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
02 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
представника потерпілої ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків в режимі відеоконференції апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_8 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному 18 липня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024221110000801 за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Панютине міста Лозова Харківської області, не працюючого, пенсіонера, не судимого, зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.119 КК України,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2025 року засуджено ОСОБА_10 за ч.1 ст.119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком 2 роки), з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Ухвалено рішення щодо долі речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_10 визнаний винним в тому, що він 17 липня 2024 близько 17-00 год. перебував за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , де спільно вживав спиртні напої з ОСОБА_12 . Через деякий проміжок часу ОСОБА_10 та ОСОБА_12 перемістилися за територію даного домоволодіння, де у останніх на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин виникла сварка, під час якої ОСОБА_10 близько 21-00 год., перебуваючи біля території домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в стані алкогольного сп'яніння, почав боротися з ОСОБА_12 , внаслідок чого останні впали на землю, зокрема, ОСОБА_10 зайняв позицію зверху, а ОСОБА_12 опинився знизу. Далі ОСОБА_10 наніс ОСОБА_12 кулаком правої руки не менше трьох ударів в область голови, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді синців на лівій бровній дузі із заходом на верхнє віко лівого ока, в правій навколоочній ділянці, на лівій щоці, поверхневих забійних ран на верхньому віці правого ока в 1 см догори від зовнішнього кута ока, саден на шкірі верхньої губи зліва на рівні четвертого зуба, в правій виличній ділянці, крововиливу під слизову верхньої губи в області передніх зубів, крововиливу в білонну оболонку правого ока у зовнішнього кута, закритої тупої травми носа з синцем на спинці і крилах носу на всьому протязі, садна на спинці і правому крилі носу в середньо-нижній третині та переломів кісток носу, які викликали носову кровотечу і закриття дихальних шляхів кров'ю та розвиток асфіксії, від якої останній помер на місці події цього ж дня в період з 21-30 по 21-50.
Водночас, ОСОБА_10 не передбачав можливості настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, а саме смерті ОСОБА_12 внаслідок механічної асфіксії, яка виникла через закриття дихальних шляхів кров'ю з носової кровотечі, оскільки спричинені ним тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми носа з переломом кісток носа відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили б короткочасний розлад здоров'я, інші спричинені ним тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Таким чином ОСОБА_10 , не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, не передбачаючи можливості настання смерті ОСОБА_12 , хоча повинен і міг передбачити настання зазначених наслідків, спричинив потерпілому фізичну шкоду у вигляді смерті. Причиною смерті ОСОБА_12 є механічна асфіксія, зумовлена закриттям дихальних шляхів кров'ю внаслідок носової кровотечі.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у кримінальному провадженні в апеляційній скарзі, не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності обвинувачення та винуватості ОСОБА_10 , правову кваліфікацію, вважає вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2025 року незаконним і необґрунтованим з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що виразилося у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України, і як наслідок невідповідності призначеного судом покарання особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину внаслідок м'якості. Просить даний вирок скасувати в частині призначеного ОСОБА_10 покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за ч.1 ст.119 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що судом першої інстанції належним чином не враховано особу винного, конкретні обставини та ступінь суспільної небезпеки правопорушення, формально враховано тяжкість злочину, а також характеристику особи обвинуваченого. Зокрема, не надано належної оцінки тому, що ОСОБА_10 вчинив злочин в стані алкогольного сп'яніння, за який законом передбачено покарання до 5 років позбавлення волі.
Потерпіла вапеляційній скарзі, не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності обвинувачення та винуватості ОСОБА_10 , правову кваліфікацію, вважає вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2025 року незаконним і необґрунтованим з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що виразилося у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України, і як наслідок невідповідності призначеного судом покарання особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину внаслідок м'якості. Просить даний вирок скасувати в частині призначеного ОСОБА_10 покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за ч.1 ст.119 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що ОСОБА_10 вчинив злочин в стані алкогольного сп'яніння, за який законом передбачено покарання до 5 років позбавлення волі.
Також зазначає, що на її думку, намагання обвинуваченого відшкодувати шкоду в розмірі 5000 грн., звучить, як наруга над родиною потерпілого.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор, представник потерпілої та потерпіла в судовому засіданні вимоги своїх апеляційних скарг підтримали в повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні вважали необґрунтованими апеляційні скарги прокурора та потерпілої і просили залишити їх без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, потерпілої та її представника на підтримку апеляційних скарг, зваживши на доводи обвинуваченого та його захисника, обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, наступного висновку.
Мотиви суду
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з вироку суду, судовий розгляд було проведено за процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України, з врахуванням цього суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_10 за ч.1 ст.119 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доведення винуватості та кваліфікації його дій, які в апеляційній скарзі не оскаржуються, у відповідності з нормами ч.2 ст.394, ст.404 КПК України в апеляційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора та потерпілої про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченому, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.
За змістом апеляційних скарг прокурор та потерпіла, не оспорюючи призначений судом ОСОБА_10 сам вид покарання, фактично не погоджуються із подальшим застосуванням до останнього правового інституту звільнення від покарання на підставі ст.75 КК України, а потерпіла ще й також з його розміром.
Згідно ст.50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в ч.1 ст.1 КК України, ст.2 КПК України.
Також, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно із законом стаття 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.
Відповідно до вимог ст.414 КПК України невідповідним ступню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Так, призначаючи ОСОБА_10 покарання, суд прийшов до правильного висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Однак, мотивуючи своє рішення про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, тобто із застосуванням ст.75 КК України з подальшим звільненням його від покарання з випробуванням, суд першої інстанції послався на щире каяття обвинуваченого, намагання відшкодувати шкоду потерпілій у розмірі 5000 грн., які він перераховував останній,а також на те, що обвинувачений перебуває на обліку у лікаря-онколога з хворобою, яка потребує довготривалого спеціалізованого лікування та загрожує життю.
Зазначені обставини, а також дані щодо особи обвинуваченого, на думку суду першої інстанції, обґрунтовували обраний судом захід примусу.
Але з таким висновком не можна погодитися, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, встановлених ст.ст.50, 65 КК України, у зв'язку з тим, що суд першої інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, його мотив, даних щодо особи останнього, його процесуальну поведінку, а також інші обставини, що відображають особливості конкретного кримінального правопорушення у межах даної кримінально-правової кваліфікації.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_10 дійсно є пенсіонером за віком, розлучений, не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, намагався відшкодувати шкоду потерпілій у розмірі 5000 грн., які він перераховував останній; однак, вчинив вбивство, вчинене через необережність, завдаючи потерпілому удари в область голови (обличчя), перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння.
Але зазначеним обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.
За таких обставин висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_10 без відбування покарання та можливість застосування до нього такої правової пільги, як звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає зазначеним вимогам закону України про кримінальну відповідальність, а також засадам та меті покарання, визначеним ст.50, 65 КК України, а тому вирок суду в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст.370 КПК України, у зв'язку з чим доводи прокурора та потерпілої в апеляційній скарзі про це є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У зв'язку з викладеним, на підставі п.4 ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 скасувати в частині звільнення його від відбування покарання та ухвалити свій вирок.
Призначення ОСОБА_10 покарання з реальним його відбуванням близько до мінімальних меж санкції статті закону України про кримінальну відповідальність, яким кваліфіковано обвинувачення, зогляду на подальшу належну процесуальну поведінку обвинуваченого на всіх стадіях провадження із повним визнанням своєї вини та щирого каяття, наявність хвороби, у зв'язку з якою обвинувачений перебуває на обліку у лікаря-онколога, цілком відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості, буде необхідним та достатнім для його виправлення, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує його негативні настанови та змусить в майбутньому додержуватись положень закону України про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини, цілком відповідатиме вимогам та цілям, передбаченим ст.50, 65 КК України.
Враховуючи наведене апеляційні скарги прокурора та потерпілої підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 задовольнити.
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2025 року щодо ОСОБА_10 в частині звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України скасувати.
Вважати ОСОБА_10 засудженим за ч.1 ст.119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
В решті вирок залишити без змін.
Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_10 обчислювати з моменту його фактичного затримання для виконання вироку.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4