Справа №: 645/1727/20 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/2064/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання
під вартою обвинуваченому
02 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, з участю захисника ОСОБА_6 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме прокурора та обвинуваченого, належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Немишлянського районного суду м.Харкова від 09.09.2025, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб, тобто до 06 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Крім того, відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, або визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, застосувати стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту або визначити розмір застави.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що в ухвалі суду першої інстанції не було зазначено якими саме доказами обумовлено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і не вказано чому більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Вказує, що стороною обвинувачення не було надано жодних належних та допустимих доказів, які давали б підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, зауважує, що суд першої інстанції неодноразово продовжував запобіжний захід у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та мав можливість вирішити питання щодо визначення розміру застави, але безпідставно цього не зробив.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Захисник ОСОБА_6 брав участь в судовому засіданні за допомогою відеоконференції. Він підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор та обвинувачений про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Жодних заяв про неможливість розгляду справи за їхньої відсутності від останніх не надходило, на особистій участі вони також не наполягали.
Беручи до уваги вищевказане, а також враховуючи вимоги ч.4 ст.405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності прокурора та обвинуваченого, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи захисника, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги те, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, усвідомлюючи, яке покарання йому загрожує, з метою його уникнення, він може вчинити дії, направлені на переховування від суду.
Крім того, у зв'язку з тим, що ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань та дослідження їх судом, а ОСОБА_7 має реальну можливість впливати на вказаних осіб у даному кримінальному провадженні, в тому числі на тих, яким відомо про вчинення кримінального правопорушення, не можна виключати можливість такого впливу обвинуваченого на останніх з метою зміни їх свідчень на свою користь.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки, враховуючи обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ч.2 ст.115 КК України, а саме умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого з особливою жорстокістю, яке спрямоване проти життя та здоров'я особи, є достатні підстави вважати, що обвинувачений не зупиниться перед вчиненням інших кримінальних правопорушень.
У зв'язку з цим апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Крім того, судом першої інстанції вивчалась можливість застосування стосовно ОСОБА_7 більш м'якого або альтернативного запобіжного заходу, але з посиланням на ст.183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, було зроблено вмотивований висновок про те, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення вчинено із застосуванням насильства, тому було вирішено продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою та не визначати розмір застави у цьому випадку. З цим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Як вбачається з клопотання, прокурор аргументував необхідність продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою, вказав, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, надав оцінку протиправності дій, скоєних останнім, тяжкості покарання, у разі доведення його винуватості, характеризуючим особу обвинуваченого відомостям та навів підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу, що повністю спростовує апеляційні доводи захисника обвинуваченого.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 , а також його тяжкості та спрямованості проти життя і здоров'я особи, що, відповідно до Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого стосовно недоведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Інші доводи захисника обвинуваченого колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід як тримання під вартою.
Щодо посилання сторони захисту на те, що суд першої інстанції вже неодноразово продовжував запобіжний захід у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , слід зазначити наступне. Колегія суддів, дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 6 якої гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку, вважає за необхідне наголосити на тривалості розгляду судом першої інстанції кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , що може призвести до порушення вищевказаних положень Конвенції та процесуальних прав учасників процесу.
Проте, враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на домашній арешт або визначення розміру застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Керуючись ч.2 ст.376, ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст.176-206, ст. ст. 392,393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, ч.4 ст.422-1, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Немишлянського районного суду м.Харкова від 09.09.2025 про продовження щодо обвинуваченого за п.4 ч.2 ст.115 КК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 06 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на надто тривалий термін розгляду даної справи в суді, що може призвести до безпідставного затягування судового процесу та, як наслідок, суттєвого порушення процесуальних прав учасників на справедливий розгляд та вирішення справи у розумні строки і може свідчити про низький рівень організації судочинства суддею.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4