29 вересня 2025 рокуСправа №160/20896/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/20896/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548), до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ: 21910427) про визнання скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
18 липня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі - позивач) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України області у Київській області, до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській, що надійшла в підсистемі “Електронний Суд», в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення від 17.04.2025 №104550008953 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 30.12.1991 по 15.03.1994, з 01.06.1994 по 27.05.1998, з 17.06.2002 по 26.10.2007 згідно трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 01.08.1987 та трудовою книжкою серії № НОМЕР_3 від 21.02.1991, а також зарахувати період проживання у зонні посиленого радіоактивного контролю відповідно до довідки №59 від 05.03.2025, починаючи з 17.04.2025.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність рішення відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії позивачу, оскільки протиправно не зараховано періоди роботи позивача. Також позивач заперечує проти невизнання за ним факту проживання у зонні посиленого радіоактивного контролю на підставі наданої довідки.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/20896/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/20896/25. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
13 серпня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив на позовну заяву, який надійшов від представника відповідача-1 в підсистемі “Електронний Суд». Файл відзиву пошкоджений та не придатний до прочитання. Разом з відзивом надано матеріали пенсійної справи позивача.
14 серпня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив на позовну заяву, який надійшов від представника відповідача-1 в підсистемі “Електронний Суд» та є ідентичним раніше поданому.
15 серпня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив на позовну заяву, який надійшов від представника відповідача-1 в підсистемі “Електронний Суд». Відповідач-1 проти позову заперечує в повному обсязі та повторює зміст рішення відповідача-2, яке є предметом оскарження.
18 серпня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника відповідача-2 надійшов відзив, в якому відповідач-2 проти позову заперечує в повному обсязі. Зазначає, що позов з додатками не отримував, а тому формально заперечує проти позову, посилається на наявність у нього дискреційних повноважень та вказує, що спірне рішення є обґрунтованим.
Щодо отримання відповідачем-2 позовної заяви з додатками суд зауважує, що позов подано через підсистему “Електронний Суд», при цьому надано квитанцію про направлення в т.ч. і відповідачу-2 позовної заяви з документами під час їх подання до суду. Також усі відповідні матеріали в автоматичному режимі направляються сторонам з використанням підсистеми “Електронний Суд» при їх реєстрації в суді. Відповідач-2 отримав ухвалу суду про відкриття провадження в підсистемі “Електронний Суд», факт подання ним відзиву свідчить, що він не лише зареєстрований, а й фактично використовує свій Електронний кабінет. Як наслідок, стверджуваний відповідачем-2 стан його обізнаності про матеріали справи є результатом виключно наявного стану організації документообігу у відповідача-2, що не перешкоджає вирішенню спору по суті, оскільки відповідні наслідки не можуть перешкоджати виконанню завдання адміністративного судочинства, в той час як позиція відповідача-2 висловлена, а його процесуальні права йому забезпечені належним чином та в достатньому обсязі, їх розпорядження є його власною компетенцією та сферою відповідальності.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Рішенням відповідача-2 від 17.04.2025 року №104550008953 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Зазначено:
- до страхового стажу не враховано періоди роботи з 01.06.1994 року по 27.04.1998 року, оскільки відсутній запис з підставою звільнення;
- до страхового стажу не враховано періоди роботи з 30.12.1991 року по 15.03.1994 року, оскільки в додатково долученій довідці про вихододні вказано, що заявник працював в КСП. Відсутні накази про переведення;
- до страхового стажу не враховано періоди роботи з 01.04.2004 року згідно наявної інформації в реєстрі застрахованих осіб, оскільки ПІБ заявника не відповідає ПІБ паспорту. Для зарахування періодів з 17.06.2002 року необхідно надати довідку про реорганізацію.
- період проживання у селі Слобода Обухівського району Київської області з 26.04.1986 року по 1987 року згідно довідки №59 від 05.03.2025 року, оскільки з 1984 року заявник навчався в іншому місті, яке не відноситься до території посиленого радіоекологічного контролю та не коректно вказано кінець періоду.
Не погодившись з цим рішенням відповідача-2, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо періоду роботи з 30.12.1991 року по 15.03.1994 року.
Згідно спірного рішення відповідача цей період на дату прийняття такого рішення дійсно не було враховано.
При цьому, згідно форми РС-право позивача від 27.05.2025 року цей період окремо не виокремлено, однак він перебуває в межах інших періодів, які до страхового стажу зараховані.
Таким чином, з 27.05.2025 року період з 30.12.1991 року по 15.03.1994 року вже входить до визнаного за позивачем страхового стажу. Це узгоджується також і з тим, що в новому рішенні про відмову позивачу в призначенні пенсії цей період вже не згадувався як незарахований.
Судовому захисту підлягає тільки порушене на момент звернення до суду право позивача (тобто на момент звернення позивача до суду порушення його прав має об'єктивно існувати, а обраний ним спосіб захисту має бути ефективним).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.10.2024 року у справі №990/259/24.
Суд зауважує, що позивач не надав доказу незарахування цього періоду на дату звернення до суду. Форма РС-право на дату відповідного рішення позивачем не надано, при цьому навіть в наданих позивачем його власних розрахунках стажу цей період зараховано майже повністю (без двох тижнів).
Більш того, незалежно від змісту форми РС-право позивача станом на 17.04.2025 року (дата спірного рішення), судом встановлено, що на дату подання позову (17.07.2025 року відповідний період роботи фактично входить до зарахованого страхового стажу позивача згідно його розрахунку станом на 27.05.2025 року.
В свою чергу як у пункті 4 частини четвертої статті 5, так і пункті 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України цей спосіб захисту складається з двох частин:
а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і
б) зобов'язуючої - суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення
Сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.
Отже, визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов'язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.05.2024 року у справі №580/2259/23.
Отже, факт незарахування цього періоду до страхового стажу позивача не знайшов свого підтвердження, більш того - в наявності обставини, які унеможливлюють таке зарахування через здійснення відповідного зарахування органом Пенсійного фонду України до звернення позивача до суду.
Як наслідок, в задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.
Щодо періоду роботи з 01.06.1994 року по 27.05.1998 року.
В спірному рішенні відповідача-2 цей період виокремлено та вказано, що його не зараховано через відсутність запису з підставою звільнення.
В трудовій книжці позивача від 01.08.1987 року НОМЕР_2 наявні наступні записи:
6) 01.06.1994 року - призначений на роботу трактористом;
7) 15.07.1996 року - звільнений з роботи згідно заяви за власним бажанням;
8) 16.07.1996 року - прийнятий на роботу трактористом;
9) 27.05.1998 року - звільнений з роботи за власним бажанням.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 101 Закону №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року №301 (далі - Постанова №301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до п. 1 Інструкції “Про порядок ведення трудових книжок», затвердженої Наказом Міністерство праці України, Міністерство юстиції України, Міністерство соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п. 2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження.
Пунктом 2.11. Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
В свою чергу за п. 2.12. Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п. 2.13. Інструкції зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Основним правовим питанням в цій справі є правові наслідки відсутності на першій сторінці трудової книжки позивача печатки підприємства. З цього приводу суд зазначає наступне.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Відповідно до Постанови №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для власника трудової книжки, а отже, й не може впливати на її особисті права
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 12.09.2022 року по справі №569/16691/16-а.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 року по справі №307/541/17.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 04.07.2023 року у справі №580/4012/19.
Передусім суд зауважує, що стосовно цього періоду наявні два записи про звільнення позивача. Оскільки вони мають ідентичний виклад суд надає оцінку обом записам.
Твердження відповідача-2 про відсутність підстави для звільнення є безпідставним, скільки в обох записах вказано, що такою підставою є власне бажання працівника. Відсутність посилання на відповідне положення ст. 36 Кодексу законів про працю України не перешкоджає однозначному встановленню єдиної можливої підстави для звільнення, яка відповідає вказаному текстовому зазначенню. Отже, таке зауваження відповідача-2 має формальний характер, а спірний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Судом враховано, що в подальшому відповідач-2 також посилався на відомості про сплату страхових внесків. Однак таке зауваження в спірному рішенні відсутнє.
Більш того, згідно ст. 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до п. 8 ст. 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Згідно зі статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 року №178 (далі - Порядок №178).
Згідно пп. 2 п. 1 Порядку №178 цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку №178 єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період
Пунктом 3 Порядку №178 встановлено, що єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового забезпечення, допомоги або компенсації.
За осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 1 цього Порядку, в тому числі у разі отримання декількох видів грошового забезпечення, допомоги або компенсації одночасно, єдиний внесок визначається у розмірі мінімального страхового внеску за кожну особу, встановленого законом.
Відповідно до п. 2 п. 4 Порядку №178 обчислення єдиного внеску провадиться такими платниками єдиного внеску (далі - платники): структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад - за осіб, зазначених у підпунктах 2-4 пункту 1 цього Порядку.
Згідно пп. 1 п. 6 Порядку №178 сплата єдиного внеску здійснюється: за осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 1 цього Порядку, - в межах та за рахунок загального обсягу видатків, передбачених в Державному бюджеті України на відповідний рік для Пенсійного фонду України.
Пунктом 7 Порядку №178 встановлено, що платники подають до територіальних податкових органів звіти про нарахування та сплату єдиного внеску у строки, порядку та за формою, що встановлюється Мінфіном за погодженням з Пенсійним фондом України та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування періодів роботи через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Зворотній підхід є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 01.03.2021 року у справі №423/757/17.
Таким чином, в цій частині позовна заява підлягає задоволенню.
Щодо періоду роботи з 17.06.2002 року по 26.10.2007 року.
В спірному рішенні відповідача-2 цей період окремо не виокремлено.
При цьому, згідно форми РС-право позивача від 27.05.2025 року цей період окремо не виокремлено, він перебуває в межах інших періодів, які до страхового стажу зараховані.
Судовому захисту підлягає тільки порушене на момент звернення до суду право позивача (тобто на момент звернення позивача до суду порушення його прав має об'єктивно існувати, а обраний ним спосіб захисту має бути ефективним).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.10.2024 року у справі №990/259/24.
Суд зауважує, що позивач не надав доказу незарахування цього періоду на дату звернення до суду. Форма РС-право на дату відповідного рішення позивачем не надано, при цьому навіть в наданих позивачем його власних розрахунках стажу цей період зараховано майже повністю (без двох тижнів).
Більш того, незалежно від змісту форми РС-право позивача станом на 17.04.2025 року (дата спірного рішення), судом встановлено, що на дату подання позову (17.07.2025 року відповідний період роботи фактично входить до зарахованого страхового стажу позивача згідно його розрахунку станом на 27.05.2025 року.
В свою чергу як у пункті 4 частини четвертої статті 5, так і пункті 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України цей спосіб захисту складається з двох частин:
а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і
б) зобов'язуючої - суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення
Сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.
Отже, визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов'язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.05.2024 року у справі №580/2259/23.
Отже, факт незарахування цього періоду до страхового стажу позивача не знайшов свого підтвердження, більш того - в наявності обставини, які унеможливлюють таке зарахування через його здійснення органом Пенсійного фонду України до звернення позивача до суду.
Як наслідок, в задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.
Щодо періоду проживання у зонні посиленого радіоактивного контролю.
Відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII) потерпілі від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
* Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно довідки від 05.03.2025 року №59, складеної виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради Київської області, позивач з дня народження по грудень 1987 року, а також з 12.12.1989 року по теперішній час постійно проживав в с. Слобода Обухівського (раніше - Кагарлицького) району Київської області - місцевості, яку віднесено до зони №4 посиленого радіоактивного забруднення.
В спірному рішенні відповідач-2 вказав, що не зараховує довідку від 05.03.2025 року №59, оскільки заявник з 1984 року навчався в іншому місці, яке до території посиленого радіоекологічного контролю не належить, а також не коректно вказано кінець періоду.
В матеріалах пенсійної справи позивача наявний диплом професійно-технічного училища від 21.07.1987 року А №969678, згідно якого позивач 20.07.1987 року закінчив курс середнього професійно-технічного училища. Навчання тривало з 01.09.1984 року.
Згідно посвідчення від 29.07.1993 року НОМЕР_4 позивач постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 року по 01.01.1993 року. Це посвідчення наявне в матеріалах пенсійної справи, які надані до суду відповідачем-2.
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади №2025/003076177 позивач постійно зареєстрований у с. Слобода з 12.12.1989 року.
Стосовно питання збігу періоду проживання та навчання суд зауважує, що судом вже надано правову оцінку наявності у відповідача-2 повноважень отримувати документи, які він вважає необхідними. Нез'ясованість певної обставини унеможливлює прийняття рішення по суті питання в цілому, а не є підставою для прийняття негативного для особи рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3); добросовісно (п. 5); розсудливо (п. 6); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).
Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 9901/459/21.
Згідно ч. 1-4 ст. 8 Закону України “Про адміністративну процедуру» адміністративний орган забезпечує належність та повноту з'ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи.
Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.
Адміністративний орган зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
Якщо адміністративний орган змінює оцінку та висновки в однакових чи подібних справах, він зобов'язаний надати належне обґрунтування такої зміни.
Правозастосування відповідача-2 в даній справі не узгоджується з вищевикладеними положеннями законодавства.
Більш того, умовою законодавства є проживання особи на відповідній території не менше 4 років.
Згідно посвідчення позивача № НОМЕР_5 він проживає на відповідній території з 1986 року по 01.01.1993 року.
Чорнобильська катастрофа сталася 26.04.1986 року. Отже, позивач проживає на відповідній території з 1986 року.
Посвідчення позивача видано згідно постанови Кабінету Міністрів УРСР від 18.06.1991 року №44.
Як зі змісту посвідчення, так і зі змісту відповідної постанови вбачається, що: пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" (796-12) для осіб, які постійно проживають на території зони посиленого редіоекологічного контролю (щільність забруднення грунту цезієм-137 від 1 до 5 Кі/кв. км).
Спірна пільга передбачена статтею 55 Закону №796-XII, а тому вирішення питання про право позивача на відповідну пільгову не можливо здійснювати без урахування відповідного посвідчення.
В свою чергу зауваження до зазначення кінця періоду (грудень 1987 року) є безпідставним, адже в будь-якому випадку неконкретність певної обставини не може нівелювати значущість обставини в цілому. Більш того, в спірній юридичній ситуації в трудовій книжці позивача вказано, що з 03.12.1987 року він проходив військову службу, що суттєво прояснює відповідні обставини.
Як наслідок, незазначення в довідці конкретної дати грудня 1987 року за таких обставин є підставою для тлумачення кінцевої дати періоду як 01.12.1987 року.
Таким чином, правовими висновками суду для цього аспекту справи є наступні:
1) зміст довідки від 05.03.2025 року №59 засвідчує проживання позивача у зоні посиленого радіоактивного контролю (зона №4) з 12.03.1969 року по 01.01.1987 року, а також з 12.12.1989 року по 05.03.2025 року;
2) зміст посвідчення № НОМЕР_5 засвідчує проживання позивача у зоні посиленого радіоактивного контролю (зона №4) з 26.04.1986 року по 01.01.1993 року;
Щодо наявних періодів частини навчання (з 26.04.1986 року по 20.07.1987 року) та військової служби (з 03.12.1987 року по 29.11.1989 року) суд зазначає, що обсяг прав позивача згідно Закону №796-XII не підлягає зменшенню в межах юридичних процедур, які здійснюються згідно положень цього ж закону. Відповідно, неприпустимим є тлумачення не на користь особи суперечливої позиції різних органів державної влади: коли суб'єкт видачі посвідченні певну обставину засвідчує, а інший починає її заперечувати. Наразі жоден доказ не свідчить про безпідставність видачі позивачу відповідного посвідчення, в зв'язку з чим обсяг його прав стосовно обставин, засвідчених таким посвідченням, є незмінним, а оцінка органів влади таких обставин має бути сталою - для правовідносин в межах нормативно-правового регулювання Закону №796-XII позивач є особою, яка проживала на відповідній території з 26.04.1986 року по 01.01.1993 року. При цьому суд зауважує, що цей висновок не стосується більш пізнього періоду (після 01.01.1993 року).
Отже, за позивачем визнається період проживання на відповідній території як мінімум з 26.04.1986 року по 01.01.1993 року, що вже є достатнім для застосування до нього відповідних пільг.
Щодо періоду після 01.01.1993 року суд зазначає, що цей період проживання засвідчено лише спірною довідкою. Її зміст умовно можна поділити на два періоди:
1) з 12.12.1989 року по 01.01.1993 року - період, що перетинається з періодом, що засвідчено раніше згаданим посвідченням;
2) з 02.01.1993 року по 05.03.2025 року - період, який засвідчується лише довідкою.
Зауваження відповідача-2 до такої довідки (збіг з навчанням і коректність зазначення кінцевої дати першого періоду) стосуються того періоду часу, що вже оцінено судом, до періоду з 02.01.1993 року по 05.03.2025 року відповідач-2 зауважень не висунув, оспорюючи довідку в іншій частині.
При цьому суд повторює, що висловлені зауваження до довідки в цілому були безпідставними, адже період навчання перебуває в межах періоду, що охоплений посвідченням, а конкретність кінцевої дати (грудень 1987 року) має бути розцінена як дата 01.12.1987 року.
Також суд зазначає, що сам відповідач-2 в спірному рішенні вказав, що період проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю становить 25 років 00 місяців 20 днів (з 12.12.1989 року по 31.12.2014 року). Жодних інших документів, окрім спірної довідки, на підставі яких можна було б підтвердити відповідний період, матеріали пенсійної справи не містять. Отже, сам відповідач-2 визнавав доказову силу відповідної довідки в тій частині, до якої не мав зауважень.
Суд погоджується з такою оцінкою, при цьому зауважує, що довідкою засвідчено ширший період проживання позивача, ніж визнано відповідачем-2, в зв'язку з чим суд зобов'язує відповідача-2 зарахувати відповідний період проживання повністю.
Узагальнено суд констатує, що для цілей спірних правовідносин позивач постійно проживав в зоні посиленого радіоекологічного контролю з 26.04.1986 року по 05.03.2025 року. Суд зауважує, що в даній справі цей період встановлено частково лише на підставі посвідчення, частково - лише на підставі довідки, а частково - на підставі збіжності посвідчення і довідки.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити позивачу пенсію.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Відповідно, наявні достатні підстави для зобов'язання відповідача-2 призначити таку пенсію.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2019 року у справі № 227/3208/16-а.
У разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі № 480/4288/21, від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21.
За обставин цієї справи судом встановлено наявність у позивача права на відповідну пільгу, в зв'язку з чим єдиним правомірним варіантом поведінки суб'єкта владних повноважень за таких обставин є призначення позивачу пенсії.
Позивач просив призначити йому пенсію з 17.04.2025 року, однак згідно ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дати звернення. В даній справі датою звернення було 09.04.2025 року, в зв'язку з чим саме з цієї дати і належить зобов'язати відповідача-2 призначити позивачу пенсію.
Позивач просив зобов'язати відповідача-1 призначити йому пенсію, однак зобов'язання на вчинення дій належить покладати на того суб'єкта, поведінка або рішення якого визнається протиправною.
Аналогічне правозастосування здійснене у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.05.2024 року у справі №240/505/24.
Тотожне правозастосування здійснене і Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 27.11.2024 року у справі №340/3630/24, від 11.03.2025 року у справі №160/30856/24.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє часткоіво позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.
Щодо розподілу судових витрат.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією про сплату. Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір за подання позову підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 як суб'єкта владних повноважень, протиправність рішення якого встановлена в ході судового розгляду.
Судовий збір належить стягнути у повному розмірі, оскільки основна позовна вимога задоволена повністю.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі №640/9717/19.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548), до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ: 21910427) про визнання скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 17.04.2025 року №104550008953 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.06.1994 року по 27.05.1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до періоду проживання ОСОБА_1 на території посиленого радіологічного контролю період з 26.04.1986 року по 05.03.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із застосуванням положень ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-XII, з 09.04.2025 року.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 гривень (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко