30 вересня 2025 рокуСправа №160/21173/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.04.2018 року по 25.06.2025 року.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.04.2018 року по 25.06.2025 року у сумі 145 148,45 гривень (сто сорок п'ять тисяч сто сорок вісім гривень 45 копійок).
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.03.2017 по день фактичної виплати індексації 26.06.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року по справі №160/4483/22.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.03.2017 по день фактичної виплати індексації 26.06.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року по справі №160/4483/22.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 позивача виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 06.04.2018. До дня виключення позивача зі списків особового складу, ВЧ НОМЕР_1 не здійснила з позивачем розрахунок за усіма видами забезпечення, зокрема з фінансового. На виконання рішення суду по справі №160/4483/22 відповідачем було зараховано індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 06.04.2018 у розмірі 45174,47 грн. Водночас при виплаті індексації грошового забезпечення та перерахованого грошового забезпечення відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків (звільненні) за період з 07.04.2018 по 25.06.2025 та компенсації втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2017 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення (26.06.2025). Проте станом на день звернення до суду з даним позовом відповіді не надійшло.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. В той же час, сума середнього заробітку який просить позивач нарахувати та виплатити йому за час затримки розрахунку при звільненні значно більше в порівнянні із виплаченою Позивачу сумою по виконанню судових рішень, яка є неспівмірною. Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації. Щодо компенсації втрати частини доходу слід зауважити, що Позивач 06.04.2018 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_1 відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача та спорів щодо суми виплати, у зв'язку з цим, позовні вимоги позивача є необґрунтованими. Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України здійснюється у відповідності до вимог Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з 01.03.2018, до цього - постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294), наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (з 01.03.2018, до цього - наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260). Вищезазначеними керівними документами не передбачена виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Зазначені виплати визначені в Кодексі законів про працю України для працівників (не військовослужбовців). При цьому, згідно з статтею 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. З огляду на вищезазначене, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Отже, законних підстав для нарахування та виплати Позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у військової частини НОМЕР_1 немає.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 10.10.2017 року ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно Витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.04.2018 №69, підполковника ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №160/4483/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме ухвалено:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.08.2016 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.08.2016 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_5 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2016 по 28.02.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2016 по 28.02.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.04.2018 включно із урахуванням абзаців 4, 6, пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.04.2018 включно із урахуванням абзаців 4, 6, пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набрало законної сили 28.03.2024 року.
На виконання вищевказаного рішення, 26.06.2025 відповідачем виплачено на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 45224,47 грн.
30.06.2025 року позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із заявою в якій зокрема просив нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні за списків (звільненні) ВЧ НОМЕР_1 за період з 07.04.2018 по 25.06.2025 та нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2017 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення (26.06.2025).
Відповідь на заяву позивача в матеріалах справи відсутня.
Отже, оскільки остаточний розрахунок з позивачем здійснено не в день звільнення, то позивач вважає, що набув право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 07.04.2018 по 25.06.2025 згідно ст. 117 КЗпП, та на компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати згідно Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ) та Положенням про проходження громадянами України військової служби за контрактом у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно ст. 2 Закону № 2233-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону № 2233-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону № 2233-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно ч. 7 ст. 26 Закону №№ 2233-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 7 Положення №1153/2008 військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 12 Положення №1153/2008 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Пунктом 242 Положення №1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Вказаним Положенням №1153/2008 визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.
Так, п. 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб офіцерського складу між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з'єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види, окремі роди військ (сил) Збройних Сил України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. У період дії воєнного стану переміщення осіб офіцерського складу у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з'єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що підпорядковані Головнокомандувачу Збройних Сил України, здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно п. 109 Положення №1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.
Разом з тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні (виключенні зі списків), посилаючись на ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" стаття 117 була викладена у такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вказаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №280/3370/21, від 29.09.2022 у справі №160/2006/21, від 15.09.2022 у справі №640/25949/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Крім того, суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22.07.2022 у справі № 420/428/20, від 26.01.2022 у справі №280/4816/20.
З огляду на викладене вище, суд наголошує, що обов'язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).
Втім, з матеріалів справи вбачається, що позивач є таким, що з «06 квітня 2018 року вибув до нового місця служби - м.Київ».
Суд зазначає, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23 підкреслив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Так, зі змісту наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.04.2018 №69, підполковника ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби м.Київ. З 06 квітня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Доказів, що станом на день звернення до суду позивач був звільнений з військової служби в установленому Законом та Положенням №1153/2008 порядку до суду не надано.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.03.2017 по день фактичної виплати індексації 26.06.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року по справі №160/4483/22, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст. ст.1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення (аналогічне міститься в п. 2 Порядку № 159).
Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, з аналізу положень ст. ст. 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ можна дійти висновку, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.
Так, Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, в постанові від 15.10.2020 вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Верховний Суд, приймаючи постанову від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 вказав, що не вбачає підстав для відступу від викладеної вище правової позиції та вважає, що наведені правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.
У цій справі, судом встановлена протиправність дій щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, отже, відповідачем порушено строки проведення відповідних виплат, а тому позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних виплат, донарахованих і виплачених на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №160/4483/22.
Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 18.072025 №ОН15Е0U0916VQ9GH, на виконання вказаного рішення суду від 16.11.2023 відповідач здійснив остаточний розрахунок 26.06.2025 та сплатив на користь позивача суму в розмірі 45224,47 грн.
Отже, позовні вимоги в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку, з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.03.2017 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 06.04.2018, виплаченої 26.06.2025 року.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині, у зв'язку з чим адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку, з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.03.2017 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 06.04.2018, виплаченої 26.06.2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.03.2017 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 06.04.2018, виплаченої 26.06.2025 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова