Житомирський апеляційний суд
Справа №296/5328/25 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.
Категорія 57 Доповідач Борисюк Р. М.
02 жовтня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Коломієць О.С., Павицької Т.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 296/5328/25 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів, відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 23 травня 2025 року, постановлену під головуванням судді Сингаївського О.П. у місті Житомирі,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила скасувати рішення (повідомлення) виконавчого комітету Житомирської міської ради за № 25/Д-136із1462 від 20 вересня 2022 року, надане на її «Запит на інформацію» від 22 серпня 2022 року, згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 200 000 грн, заподіяну вчиненням 20 випадків порушення законодавства.
Позов мотивувала тим, що 20 вересня 2022 року під час розгляду її «Запиту на інформацію» від 22 серпня 2022 року відповідачем здійснено істотні порушення законодавства, чим порушено її цивільні права. Зазначала, що порушення законодавства полягають у відмові надати проміжний висновок департаменту містобудування та земельних відносин про, що зазначено у її заяві від 10 лютого 2022 року.
У листі від 20 вересня 2022 року № 25/Д-136із1462 висновки суперечать між собою і чітко вказують на порушення законодавства. Також, незаконне порушення строку розгляду заяви від 10 лютого 2022 року, так як вона розглянута на 20 сесії, 14 липня 2022 року № 541, через 150 днів; незаконна відмова, що висновок спеціалістів, стосовно погодження місця розташування земельної ділянки не спростовувався; висновок спеціалістів щодо погодження місця розташування земельної ділянки не складався; проект рішення про відмову складався без висновку спеціаліста; не враховані при складанні проекту рішення про відмову, документів долучених нею до такого клопотання; порушенням вимог законодавства при складанні проекту рішення про відмову; не враховане при складанні проекту рішення № 193 від 28 травня 2003 року; не враховані при складанні проекту про відмову факти забудови території, докази, викопіювання зі схеми, фотографії забудови, фактична забудова території; проект рішення про відому складено з істотним порушенням законодавства; незаконному викладі висновку по клопотанню.
Вказувала, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 200 000,00 грн, що виразилося у душевному болі, розчаруванні, відчутті несправедливості та мали місце інші негативні переживання, які викликали погіршення здоров'я.
Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 23 травня 2025 року у відкритті провадження відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначає, що оскаржувана ухвала незаконна та необґрунтована, постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що висновки суду, є помилковими, оскільки суд істотно порушив норми процесуального права та змінив суть позовної заяви.
Вважає, що суд неправильно застосував положення ЦПК, а також не встановив, які правовідносини виникли між сторонами.
Судом позбавлено її права на захист порушених інтересів.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції мотивуючи таким.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. (частина 1 статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України.
Законодавець у частині 1 статті 16 ЦК встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , порушення її цивільних прав обґрунтовує, зокрема тим, що порушення законодавства полягають у незаконному порушенні строку, встановленого законодавством для розгляду клопотання від 27 серпня 2022 року, оскільки її клопотання розглянуте на 20 сесії 14 липня 2022 року, через 150 днів.
Розглядаючи матеріали позовної заяви, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при вирішенні судом, передусім підлягає дослідженню правомірність дій відповідача при розгляді клопотання ОСОБА_1 від 27 серпня 2022 року, що охоплює собою встановлення судом обставин дотримання строків і процедури розгляду клопотання та, як наслідок, надання оцінки правомірності прийнятого за результатами розгляду клопотання рішення про відмову в його задоволенні.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Із наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає оскарженню у порядку адміністративного судочинства, якщо рішення органу місцевого самоврядування/органу виконавчої влади, вимоги позивача або ж заперечення відповідача не пов'язані з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб (постанова ВП ВС від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16).
Таким чином, вказаний спір належить до компетенції адміністративного суду, оскільки стосується спору фізичної особи з посадовою особою органу місцевого самоврядування, предметом якого є перевірка законності дій та бездіяльності цієї особи, прийнятих або вчинених нею при здійсненні владних управлінських функцій.
Враховуючи наведене, спір у даній справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
При цьому, вимога про стягнення моральної шкоди також підлягає розгляду адміністративним судом за правилами частини 5 статті 21 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
З урахуванням наведених вимог закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на підставі наведених норм процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 23 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді