Справа № 161/1252/25 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/1001/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.
23 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Трикош Н. І.,
з участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника третьої особи - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтував тим, що він є батьком двох дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Матір'ю дітей є відповідачка у цій справі ОСОБА_4 .
Позивач також зазначав, що на підставі поданої ним заяви від 29 березня 2019 року йому Службою у справах дітей Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області було надано дозвіл забрати його малолітніх дітей, які знаходились на оздоровленні у закладах охорони здоров'я, на повернення у сім'ю рідного батька і з 29 березня 2019 року діти проживають разом з ним.
Діти знаходяться на його повному утриманні, він самостійно їх виховує. При цьому матір дітей з березня 2022 року ні разу не бачилася з ними, не бере участі у їх вихованні, не цікавиться успіхами у навчанні, їх психологічним та загальним розвитком, шкільним життям.
Відповідачка жодного з покладених законом на батьків обов'язків не виконує. З дітьми не спілкується, не проявляє до них материнської турботи, не цікавиться дітьми та не відвідує їх, не турбується про фізичний та духовний розвиток синів.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та відносно малолітнього сила ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки усіх видів її (заробітку) доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, судові витрати у справі по сплаті судового збору та за надання правничої допомоги.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2025 року у цій справі позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 січня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Рішення про стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1 211,20 грн судового збору.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позову про відмову у позбавленні батьківських прав ОСОБА_4 щодо дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_4 щодо дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_2 та представник третьої особи ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, просили рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_4 щодо дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з?явилася, хоча у встановленому законом порядку була повідомлена про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у її відсутності.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , суд першої інстанції з врахуванням обставин справи та інтересів дітей дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки ОСОБА_4 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.
Як передбачено частиною 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до принципу диспозитивності суд апеляційної інстанції не робить своїх висновків щодо неоскарженої частини судового рішення ні в мотивувальній ні в резолютивній частині свого рішення.
За матеріалами справи судом установлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_4 є батьками двох дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей, Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін (а. с. 26, 27, 31).
Рішенням Виконавчого комітету Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 26 грудня 2024 року № 633 вирішено затвердити висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 41, 42).
Згідно з наданою Комунальним закладом загальної середньої освіти «Коршівська гімназія Боратинської сільської ради» 20 грудня 2024 року довідкою за вихідним № 64 ОСОБА_6 2014 року народження учень 4 класу та ОСОБА_5 2012 року народження учень 6 класу навчаються у КЗЗСО «Коршівська гімназія Боратинської сільської ради». Їх батько ОСОБА_1 бере активну участь в житті та вихованні дітей, постійно відвідує батьківські збори, слідкує за виконанням домашніх завдань. Діти мають високий рівень навчальних досягнень, завжди охайно одягнені та мають все необхідне для навчання. Матір дітей ОСОБА_4 не цікавиться життям дітей, жодного разу не була присутня на батьківських зборах (а. с. 39).
У акті № 178 від 11 грудня 2024 року обстеження умов проживання зазначено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 проживають разом та мають місце реєстрації: АДРЕСА_1 . Для виховання та розвитку дітей створено такі умови: діти мають окрему кімнату та окремі спальні місця, робочий стіл для виконання домашніх завдань. Діти забезпечені одягом відповідно до сезону (а. с. 40).
Рішенням Виконавчого комітету Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 27 березня 2025 року № 56 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 79-81).
Згідно зі статтею 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до Законів України.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно із частинами 7, 8 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Як передбачено статтею 9 Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно із частиною 1 статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ наголошено, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами 2, 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 СК України).
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Пленум Верховного Суду України у пунктах 15, 16, 17 своєї постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
У судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_8 (матір позивача) пояснила суду, що вона разом з сином та внуками протягом трьох років проживають у с. Коршів Луцького району після переїзду з міста Харкова, як внутрішньо переміщені особи, а також зазначила, що раніше відповідачка трішки допомагала дітям, але в подальшому припинила допомогу, відповідачка ОСОБА_4 спілкувалася з дітьми та обіцяла до них приїхати.
Суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.
За положеннями частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення, або у відмові у позові щодо позбавлення одного із батьків батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, відповідно до Постанов Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц (провадження № 61-2237св21).
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що висновок органу опіки і піклування не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з відповідачкою та позивачем у цій справі щодо врегулювання конфлікту між сторонами. Окрім того матеріали справи не містять доказів, що відповідачка була попереджена органом опіки та піклування щодо невиконання нею своїх батьківських обов'язків відносно синів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Звертаючись в суд з позовом про позбавлення відповідачку батьківських прав, позивач зазначав, що самостійно займається вихованням та утриманням синів, відповідачка не займається вихованням синів, не цікавиться ними, самоусунулась від виконання своїх обов'язків.
Проте будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачка самоусунулась від виконання своїх батьківських обов?язків, не цікавиться своїми синами, сторона позивача суду не надала.
При цьому судом встановлено, що останнє відоме місце проживання відповідачки ОСОБА_4 є місто Харків. Проте орган опіки і піклування за місцем проживання відповідачки не обстежував місце проживання останньої та не складав у зв?язку з цим відповідний акт.
Також у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення відповідачки ОСОБА_4 батьківських прав відносно їх синів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2025 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді