Справа № 761/6989/25
Провадження № 2-п/761/109/2025
02 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатовою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення страхового відшкодування,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення страхового відшкодування, у якій просила суд стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ГАРДІАН» на користь ОСОБА_1 , грошові кошти на загальну суму: 171 480,96 грн, з яких страхове відшкодування - 160 000,00 грн; витрати на визначення розміру завданої шкоди від ДТП в сумі 11 460,96 грн.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 14.07.2023 року о 08:50 на 28 км+700 метрів автодороги Київ-Одеса водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 10.1, 12.1 ПДР, внаслідок чого сталося ДТП, зіткнення двох транспортних засобів, у т.ч автомобіля Peugeot 3008, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який належить ОСОБА_1 .
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.07.2024 року, ОСОБА_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Виходячи з Рішення суду, Позивачка як власниця пошкодженого у ДТП наземного транспортного засобу, 27.09.2024 року було подано до страховика винної особи Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія» «ГАРДІАН» заяву про виплату страхового відшкодування. 02.10.2024 року, Відповідач у своєму листі повідомим про своє рішення як страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування на підставі норм ст. п. 37.1.4. Закону, відповідно до яких Позивачка мала подати страховику винної особи заяву про страхове відшкодування впродовж року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди 14.07.2023 року, але заява була подана з перевищенням встановленого строку в один рік, а тому Відповідач не мав правових підстав для виплати страхового відшкодування.
Не погодившись з рішенням Відповідача як страховика винної особи, Позивачка звернулася з вказаним позовом до суду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
Судом встановлено, що 14 липня 2023 року о 08:50 на 28 км+700 метрів автодороги Київ-Одеса водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 10.1, 12.1 Правила дорожнього руху, внаслідок чого сталося дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), зіткнення двох транспортних засобів, у т.ч автомобіля Peugeot 3008, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який належить громадянці України, ОСОБА_1
29.07.2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у справі №369/14396/23 розглянув справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 , постановивши рішення, визнати його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Як вбачається з копії Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР 3395400, відповідальність винної особи була застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія» «ГАРДІАН», ліміт відповідальності - 160 000,00 грн, франшиза - 00,00 грн.
Виходячи з Рішення суду, Позивачка як власниця пошкодженого у ДТП наземного транспортного засобу, набула права потерпілої особи у ДТП, а тому керуючись нормами ст.35 Закону 27.09.2024 року було подано до страховика винної особи Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія» «ГАРДІАН» заяву про виплату страхового відшкодування.
02 жовтня 2024 року, Відповідач у своєму листі до Позивачки повідомим про своє рішення як страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування на підставі норм ст. п. 37.1.4. Закону, відповідно до яких остання мала подати страховику винної особи заяву про страхове відшкодування впродовж року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди 14.07.2023 року, але заява була подана з перевищенням встановленого строку в один рік, а тому Відповідач не мав правових підстав для виплати страхового відшкодування.
31 жовтня 2024 року, для визначення завданих Пошкодженому транспортному засобу збитків у ДТП, Позивачка через свого чоловіка ОСОБА_3 , як учасника цього ДТП, звернулася до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, сплативши за цю експертну послугу винагороду в сумі, яка складає 11 460,96 грн (Одинадцять тисяч чотириста шістдесят гривень дев?яносто шість копійок).
15 листопада 2024 року для оповіщення зацікавлених осіб, позивачкою були запрошені на огляд Винна особа у завданні збитків ОСОБА_2 та представник Відповідача як його страховика, що підтверджується завіреною фотокопією Рекомендованих повідомлень Укрпошти від 15.11.2024 року до Винної особи та Відповідача.
28 листопада 2024 року, Позивачкою був отриманий Експертний висновок Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № CE.-19/111-24/64065-АВ (далі - Експертний висновок), зроблений судовим експертом Ізмайловим Д.В.
Відповідно до Експертного висновку Вартість матеріального збитку дорівнює його ринковій вартості у непошкодженому стані на момент настання ДТП та становить: 368 250,00 грн. (Триста шістдесят вісім тисяч двісті п?ятдесят гривень 00 коп.).
Виходячи з цього, Пошкоджений транспортний засіб не підлягає відновленню та вважається конструктивно загиблим.
12 грудня 2024 року залишки Пошкодженого транспортного засобу були продані за суму, яка складає: 20 785 (Двадцять тисяч сімсот вісімдесят п?ять) грн, що підтверджується копією долученої платіжної інструкції №0.0.4061690844.1 (код документа 9363-3489-9762-3819) від 12.12.2024.
Відповідно до вказаної платіжної інструкції вбачається призначення платежу: «Сплата за… Залишки автомобіля Peugeot 3008 після ДТП (ДНЗ НОМЕР_2 , рік випуску 2011, номер шасі НОМЕР_3 , тп НОМЕР_4 )
Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Також відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, Позивач як особа, яка має право на отримання страхового відшкодування за завдану йому шкоду, дійсно звертався до страховика за полісом ОСЦПВВНТЗ (відповідач) з метою отримання належного страхового відшкодування, тим самим вчиняв ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення його права на отримання такого відшкодування, сприяв у визначенні характеру та розміру збитків, обставин настання страхового випадку тощо.
Так, зі змісту ч. 3 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає обов'язок страховика надавати консультаційну допомогу потерпілим особам і ознайомлювати їх із відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.
Однак відповідач, посилаючись на зміст пункту 37.1.4. статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з яким підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо- транспортної пригоди, зазначає, що відмовив у здійсненні страхового відшкодування з огляду на те, що дорожньо-транспортна пригода відбулась 14.07.2023 року, а заява від позивача надійшла лише 29.09.2024 року, з приводу чого 02.10.2024 року відповідачем було направлено лист позивачу про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування.
З даного приводу суд зауважує, що зі змісту ч. 2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає, що перебіг строку на прийняття страховиком рішення про розмір страхового відшкодування та на його виплату припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання законної сили рішенням у справі, у якій розглядається відповідна дорожньо-транспортна пригода.
Суд погоджується із зауваженнями позивача з приводу того, що оскільки остаточне рішення у провадженні про адміністративні правопорушення, унаслідок якого відбулося ДТП від 14.07.2023 року, що спричинила завдання позивачеві шкоди, було ухвалено лише у липні 2024 року, тобто рішення прийнято після спливу встановленого законом річного строку на подання відповідної заяви про страхове відшкодування, то позивач діяв добросовісно та розумно з огляду на подання ним заяви про страхове відшкодування у вересні 2024 року, тобто після ухвалення остаточного рішення у справі про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_2 , оскільки в силу положень закону у будь-якому разі строк на прийняття страховиком відповідного рішення із врегулювання страхового випадку й здійснення страхової виплати припиняється до ухвалення остаточного судового рішення відносно ОСОБА_2 як учасника ДТП (визнано винним у липні 2024 року). Тому у будь-якому разі прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування і власне проведення страхової виплати страховик з огляду на обов'язок із розслідування і встановлення обставин настання страхового випадку здійснював би після того, як дізнався про ухвалення відповідної Постанови від 29.07.2024 року відповідно, її зміст та факт набрання нею законної сили.
Проте попри наведене, незважаючи на добросовісність поведінки позивача, відповідачем всупереч положенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» необґрунтовано й безпідставно так і не було здійснено виплату страхового відшкодування позивачеві.
Суд, досліджуючи лист Відповідача від 02.10.2024 критично оцінює посилання останнього на норми п. 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 Великою Палатою Верховного Суду було зроблено такі висновки:
«130. Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
131. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.
132. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
133. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
134. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
135. Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
136. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку».
Відтак позивач здійснював розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика, звертався до нього з метою проведення оцінки заподіяного збитку для отримання у подальшому страхової виплати, сприяв врегулюванню страхового випадку, проте попри наведене, незважаючи на добросовісність поведінки позивача, відповідачем всупереч положенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» необґрунтовано й безпідставно так і не було здійснено виплату страхового відшкодування позивачеві.
Отже, позивач має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) цивільно-правової відповідальності винної у спричиненні шкоди особи.
Тому суд з огляду на наведене та з урахуванням позиції Верховного Суду щодо практики застосування норм, що регулюють спірні правовідносини, доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на те, що заявник попри формальне неподання заяви про страхове відшкодування у річний строк добросовісно здійснював розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика, а строк було пропущено з незалежних від нього причин та через недобросовісність поведінки відповідача.
З приводу розрахунку розміру заявлених позовних вимог суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Поряд з цим, відповідно до ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це, зокрема, шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.92р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.92 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, судам слід враховувати, що потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Вказане підтверджується також і актуальною правозастосовчою практикою Верховного Суду. Висновки про те, що у разі фізичного знищення транспортного засобу на користь потерпілого страховиком у межах страхової суми відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, сформовані, зокрема, у Постановах ВС по справах: № 759/5414/17 від 09.12.2020 року; № 299/3583/15-ц від 04.11.2020 року; № 362/3680/17 від 05.08.2020 року; № 525/1592/18 від 14.07.2020 року; № 753/11069/16 від 17.02.2021 року; № 910/17947/15 від 03.02.2021 року.
Також відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до Експертного висновку Вартість матеріального збитку дорівнює його ринковій вартості у непошкодженому стані на момент настання ДТП та становить: 368 250,00 грн. (Триста шістдесят вісім тисяч двісті п?ятдесят гривень 00 коп.).
Виходячи з цього, Пошкоджений транспортний засіб не підлягає відновленню та вважається конструктивно загиблим.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Оскільки вартість витрат на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищує вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, то такий транспортний засіб є фізично знищеним, відтак потерпілій особі (власникові автомобіля) має бути сукупно відшкодована вартість матеріального збитку у розмірі 368 250,00 грн.
Проти наданого позивачем розміру розрахунку позовних вимог відповідач не заперечував, власного розрахунку чи контррозрахунку розміру завданої майнової шкоди не надав попри те, що його представник проводив огляд пошкодженого транспортного засобу, наданого позивачем, клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи з метою встановлення розміру заподіяного матеріального збитку не заявляв.
Отже, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню невиплачене страхове відшкодування у розмірі ліміту відповідальності страховика за полісом ОСЦТВВНТЗ (страхова сума за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, 160 000,00 грн. за вирахуванням визначеної полісом франшизи 00,00 грн.), що складає 160 000 грн. 00 коп.
Відтак вимоги позивача до відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Позивачем у зв'язку з розглядом цієї справи було понесено судові витрати у розмірі 2 000 грн. 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 11 460 грн. 96 коп. витрат на складання оцінки збитку.
Тому суд доходить до висновку про необхідність стягнення вищевказаних понесених позивачем судових витрат із відповідача на користь позивача.
Керуючись положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 22, 23, 1166, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення страхового відшкодування - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 невиплачене страхове відшкодування у розмірі 160 000 (сто шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 13 460 (тринадцять тисяч чотириста шістдесят) гривень 96 копійок, що складаються з: витрат за складання оцінки збитку у розмірі 11 460 (одинадцять тисяч чотириста шістдесят) гривень 96 копійок.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ,
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан», адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Саксаанського, буд. 96, код ЄДРПОУ 35417298.
Повний текст рішення виготовлений 02 жовтня 2025 року.
Суддя: