Справа № 761/41176/25
Провадження № 4-с/761/150/2025
02 жовтня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Савчук Ю.Н., вивчивши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересована особа: Шевченківський ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), -
Скаржник ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою, у якій просила зобов'язати Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ), скасувати арешт з належного їй на праві приватної власності майна, зокрема автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель TIGUAN 2016 року випуску.
Скарга обґрунтовувались тим, що виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на автомобіль, було відкрито щодо боржника ОСОБА_2 , в той час, коли станом на момент накладення арешту власником автомобіля була скаржник ОСОБА_1 , а відтак органом ДВС арешт накладено з порушенням вимог закону.
За правилом ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
В ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені випадки зняття арешту з майна боржника.
Суд звертає увагу не те, що ст. 383 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи мають право звернутися до суду із скаргою.
Якщо порушені заявником питання про звільнення майна з-під арешту є спором, то вирішувати таке спірне питання необхідно в позовному провадженні, шляхом подачі до компетентного суду позову про звільнення майна з-під арешту, а не у спосіб подачі до суду скарги в порядку правил ст. 383 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у редакцій чинній на момент виникнення обставин щодо накладення арешту).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року №904/51/19.
Таким чином, оскільки підставою скарги є захист майнових прав скаржника щодо законності подальшого обтяження у вигляді арешту майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , накладеного в рамках виконавчого провадження, у якому скаржник не була боржником, суд вважає, що в даному випадку скаржником обрано неналежний спосіб захисту свого права шляхом подання скарги про скасування арешту.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 186, 448 ЦПК України, суд -
У відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ), про скасування арешту на майно - відмовити.
Роз'яснити скаржнику, що вона має право звернутися із позовною заявою до суду про звільнення майна з-під арешту за правилами виключної підсудності, що визначена ч.2 ст.30 ЦПК за місцезнаходженням майна.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Київського апеляційного суду.
Суддя: