Заводський районний суд м. Запоріжжя
Справа № 332/4373/23
Провадження №: 2/332/42/25
30 вересня 2025 р. м.Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді - Сінєльніка Р.В.,
при секретарі - Васильченко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у праві користуванні квартирою шляхом вселення,-
В серпні 2023 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Прядко Д.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він зареєстрований та проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Квартира є комунальною власністю, ордер на яку він отримав, працюючи на підприємстві. В квартирі крім нього зареєстровані відповідач ОСОБА_2 та їх донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З січня 2023 року відповідач не проживає в квартирі та не користується нею, її особистих речей в квартирі немає. Оскільки позивач продовжує сплачувати комунальні платежі за квартиру за всіх зареєстрованих в ній громадян, що є обтяжливим для нього, то вважає, що ОСОБА_2 втратила право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених ст. 72 ЖК України.
Ухвалою суду від 04.08.2023 року було відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.
18.03.2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у праві користування квартирою шляхом вселення. Свої висновки обґрунтовує тим, що вона 22.10.2005 року вступила у шлюб з ОСОБА_1 , в шлюбі народилась донька ОСОБА_3 . Вона та донька проживали та були зареєстровані з 08.02.2007 року в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , яка є комунальною власністю, та була отримана в користування за ордером її чоловіком. З січня 2023 року стосунки між подружжям погіршились, та оскільки ОСОБА_1 застосовував до дружини фізичне та психологічне насилля, то ОСОБА_2 разом з донькою були вимушені залишити своє місце проживання та переїхати на зйомну квартиру. Постановою Заводського районного суду від 09.03.2023 року ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а 14.04.2023 року шлюб було розірвано за рішенням суду. ОСОБА_1 зазначає, що була вимушена залишити своє місце проживання внаслідок застосування насилля з боку чоловіка, іншого житла вона не має, та просить суд вселити її у квартиру за місцем реєстрації з посиланням на ч. 1 ст. 391 ЦК України.
Ухвалою суду від 16.05.2024 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у праві користуванні квартирою шляхом вселення та об'єднано в одне провадження з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Також, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження
Ухвалою суду від 27.01.2025 року було задоволено клопотання позивача за первісним позовом про витребування документів, та витребувано у районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району копії рішення районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району (прийняте в період з грудня 2004 р. по січень 2005 р.), згідно якого ОСОБА_1 було виділено квартиру за адресою АДРЕСА_1 на його ім'я, а також у Департаменті управління ЖКГ Запорізької міської ради корінця ордеру на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 05.05.2025р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Суд, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, та заслухавши сторони, встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що з 22.10.2005 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим 22.10.2005 року Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції .
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14.04.2023 року по справі № 332/826/23 шлюб між подружжям був розірваний.
Від шлюбу сторони мають спільну доньку ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим 11.05.2006 року Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану.
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 з 06.07.2004 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та донька сторін - ОСОБА_3 зареєстровані у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , яка є комунальною власністю, як члени сім'ї основного квартиронаймача ОСОБА_1 .
Суду не надано доказів, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності, інші речові права, іпотеки та обтяження на будь-яке інше нерухоме майно.
Постановою Заводського районного суду від 09.03.2023 року по справі № 332/1206/23 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства по відношенню до відповідачки ОСОБА_2 та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 170, 00 грн. (а/с 67).
Копіями рахунків за комунальні послуги КП “Запоріжремсервіс», КП “Водоканал», ТОВ “Вельтум-Запоріжжя, встановлено що вони адресовані на ім'я платника ОСОБА_1 за послуги, надані за адресою АДРЕСА_2 .
Платіжною інструкцією № 1287 від 23.09.2025 року ОСОБА_2 було перераховано ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 500. 00 грн у якості компенсації за комунальні послуги (а/с 151).
В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 первісний позов підтримав, просив суд його задовольнити, додатково зазначив, що планує приватизувати квартиру в якій проживає, та не бажає, щоб у приватизації приймала участь колишня дружина, підтвердив факт зміни замків, та факт свого притягнення до відповідальності за постановою суду від 09.03.2023 року, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити з підстав зазначених у відзиві.
В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом адвокат Логачов В.В. зустрічний позов підтримав, просив суд його задовольнити, додатково зазначив, що основним мотивом позовної заяви ОСОБА_1 є позбавлення ОСОБА_1 права приватизації житла, що у разі його задоволення призведе до порушення балансу інтересів сторін. ОСОБА_1 не проти сплачувати комунальні послуги у відповідному розмірі, що вона частково і зробила відповідно до наданої суду платіжної інструкції № 1287 від 23.09.2025 року. Своє житло ОСОБА_2 залишила вимушено, в результаті застосування насилля з боку чоловіка. В задоволенні первісного позову просив відмовити за його необґрунтованістю.
Допитана в судовому засіданні свідок з боку позивача за первісним позовом - ОСОБА_5 зазначила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_1 , та що їй відомо зі слів брата, що колишня дружина самостійно прийняла рішення жити окремо і що вона має спадкове житло від батьків, та не має нужди в житловій площі в спірній квартирі, але точної дати, коли відповідачка покинула спірне житло, їй не відомо. Також зі слів брата й відомо про рішення суду відносно ОСОБА_1 про побиття ним ОСОБА_2 .
Допитана в судовому засіданні свідок з боку позивача за первісним позовом ОСОБА_6 зазначила, що є також його рідною сестрою, що їй відомо зі слів брата, що колишня дружина самостійно прийняла рішення жити окремо, але точної дати, коли відповідачка покинула спірне житло, їй не відомо. Також свідок зазначила, що останні місяці спільного життя між подружжям були сварки. На даний момент брат бажає виписати колишню дружину, оскільки він бажає приватизувати спірну квартиру, та не бажає щоб в цьому приймала участь ОСОБА_2 , а хоче залишити квартиру двом донькам, у тому числі від першого шлюбу.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з положеннями ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Статтею 61 ЖК України закріплено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Статтею 64 ЖК України встановлено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо особи, зазначені у частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Статтею 157 ЖК України встановлено, що членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Верховний Суд висловлює позицію про те, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Відповідно ч. 1 і ч. 4 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилими приміщеннями нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих правовідносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 стаття 71 ЦК України передбачено, якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Постановою Заводського районного суду від 09.03.2023 року по справі № 332/1206/23 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення сімейного насильства по відношенню до ОСОБА_2 , яке мало місце 03.02.2023р.
Також з пояснень сторін вбачається, що після того, як ОСОБА_2 покинула спірну квартиру, позивач ОСОБА_1 змінив замки до вхідних дверей.
Отже відповідачка ОСОБА_2 вимушено залишила спірну квартиру, до якої в подальшому не мала змоги потрапити.
При цьому суду не було надано достовірних доказів, що ОСОБА_2 не проживала у спірній квартирі більше шести місяців з моменту пред'явлення позову до суду, оскільки жоден зі свідків не зазначив чітко час, з якого ОСОБА_2 покинула спірну квартиру. Акт про не проживання особи за місцем реєстрації, який був наданий ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог, вказує на те, що сам ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі з 04.01.2023р., про що прямо зазначено у цьому акті (а/с 8).
Також суд зазначає, що відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживає з поважних причин, але при цьому зареєстрована в даній квартирі.
Окрім того судом встановлено, що ОСОБА_2 набула право користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 як член родини основного квартиронаймача ОСОБА_1 в 2006 році, та ця квартира є єдиним житлом ОСОБА_2 , і позбавлення її права проживання призведе до суттєвого і необґрунтованого порушення балансу інтересів на користь позивача за первісним позовом.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1) і серед способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дій, що порушують право, та відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3, 4 ч. 2).
Отже, враховуючи всі обставини по справі, а саме що ОСОБА_2 є законним користувачем спірної квартири, залишила квартиру вимушено, іншого житла для проживання вона не має, тому суд приходить до висновку, що зустрічний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Первісний позов ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв'язку з не проживанням у квартирі без поважних причин є необґрунтованим, так як ОСОБА_2 виїхала з будинку через застосування насилля позивачем, а отже причини не проживання в квартирі є поважними, а тому первісний позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимогиза первісним позовом ОСОБА_1 - відмовити.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити.
Вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення до Запорізького апеляційного суду.
Повний текст рішення виготовлено 02.10.2025р.
Суддя Р.В.Сінєльнік