02 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 643/1600/25
провадження № 51-3831 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Салтівського районного суду міста Харкова від 08 травня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року,
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені обставини
За вироком Салтівського районного суду міста Харкова від 08 травня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року, ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 1 ст. 357 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_4 винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану та викраденні, привласненні офіційних документів, вчиненому з корисливих мотивів.
За вироком місцевого суду, 22 червня 2024 року приблизно у період часу з 21:30 год по 22:32 год, ОСОБА_4 , у період дії воєнного стану, перебував на дитячому майданчику поблизу будинку № 49-А на вулиці Світлій у місті Харкові разом із малознайомим ОСОБА_5 , де спільно вживали алкогольні напої. Достовірно знаючи що у ОСОБА_5 є банківська картка, яка відкрита в АТ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 , у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на викрадення та привласнення зазначеної банківської картки, яка є офіційним документом відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року, підпунктів 1.4, 1.14, 1.27, 1.31, ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2000 року, ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року. Надалі ОСОБА_4 , скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, з чохла мобільного телефону ОСОБА_5 , який останній мав при собі, викрав вказану банківську картку держателем якої є ОСОБА_5 та поклав до кишені власного одягу, чим саме і привласнив офіційний документ.
Після цього усвідомлюючи, що у будь-який час може бути викритий потерпілим ОСОБА_5 , утримуючи при собі офіційним документ - банківську картку, залишив місце вчинення кримінального правопорушення та надалі розпорядився ним на власний розсуд.
Крім того ОСОБА_4 , у період часу з 22:32 год по 22:52 год, з метою власного збагачення за допомогою викраденої ним банківсько карти АТ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 , держателем якої є ОСОБА_5 , без волі та згоди останнього, перебуваючи поряд із банкоматом АТ КБ «Приват Банк» з єдиним унікальним номером САНА 1031, що розташований за адресою: м. Харків, проспект Тракторобудівників 160 Б, використовуючи заздалегідь відомий пароль від вказаної банківської картки, отримав готівкові кошти у розмірі 3 000 грн. Після цього, ОСОБА_4 перебуваючи у приміщенні магазину «Посад» де здійснює господарську діяльність ТОВ «Рітейл», що розташований за адресою: м. Харків, проспект Тракторобудівників, буд. 105, здійснив оплату покупок о 22:50 год на суму 100 грн та о 22:52 год на суму 79,90 грн. Таким чином, ОСОБА_4 таємно заволодів грошовими коштами на загальну суму 3 179,90 грн, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить змінити судові рішення в частині призначеного покарання та пом'якшити його.
Обґрунтовуючи свої вимоги засуджений вказує, що призначене йому покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, є явно несправедливим через суворість. Зауважує, що місцевим судом не враховано, його стан здоров'я, оскільки він хворіє на хронічне захворювання ОСОБА_6 , має брата пенсіонера, який є інвалідом ІІ групи та хворіє на тяжку хворобу туберкульоз, а його мати є пенсіонером та внаслідок розірвання снаряду у 2022 році має осколки в тілі.
Також засуджений ОСОБА_4 звертає увагу, що він протягом п'яти років не притягувався до кримінальної відповідальності, відшкодував в повному обсязі потерпілому ОСОБА_5 завдану шкоду, визнав провину у вчиненому в повному обсязі.
Також засуджений не погоджується з рішення апеляційного суду, вважає його необґрунтованим, оскільки цей суд не пом'якшив призначене йому покарання.
Мотиви Суду
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору виду та міри покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку, з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з їх урахуванням визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Місцевий суд керувався наведеними законодавчими положеннями при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_4 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу ОСОБА_4 , який офіційно не працевлаштований, неповнолітніх дітей та інших осіб на утриманні не має, не одружений, хворіє на ОСОБА_6 , на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше неодноразово судимий, у тому числі за вчинення корисливих злочинів проти власності, наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття, відсутність обтяжуючих обставин. Також суд взяв до уваги повне відшкодування завданої потерпілому шкоди.
Оцінивши вказані обставини у сукупності, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, що у повному обсязі узгоджується з метою покарання, буде достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів, відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого.
Підстав для застосування до ОСОБА_4 положень статей 75, 76 КК, суд не знайшов, при цьому, зазначив що ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів проти життя та здоров'я людини, а також корисливих злочинів проти власності і призначене йому покарання у виді позбавлення волі відбував реально, однак незважаючи на це, на шлях виправлення не став, після звільнення у липні 2020 року з місць позбавлення волі знову вчинив тяжкий корисливий злочин проти власності, що свідчить про стійку асоціальну поведінку обвинуваченого, схильність до вчинення ним протиправних (кримінально-караних) дій і небажання адаптуватись до нормального життя на волі.
Із позицією місцевого суду щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_4 покарання погодився й апеляційний суд, переглядаючи вирок за його апеляційною скаргою в межах, визначених ст. 404 КПК.
Цей суд також спростував позицію ОСОБА_4 щодо можливості пом'якшення призначеного йому покарання, зазначивши, що з урахуванням обставин встановлених місцевим судом та даних про особу обвинуваченого, призначене судом першої інстанції покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам статей 50, 65 КК, оскільки за своїм видом та розміром є справедливим.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, про те, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів не можливе без відбуття покарання в місцях позбавлення волі, оскільки ОСОБА_4 для себе правильних висновків не зробив та знову вчинив корисливий злочин.
Із такими висновками погоджується й суд касаційної інстанції. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, відповідають вимогам статей 370, 419 КПК та не викликають сумнівів у їх правильності.
Обставини, на які посилається засуджений у касаційній скарзі, в повній мірі враховані місцевим судом при призначенні йому покарання за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК. Обраний засудженому захід примусу є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Салтівського районного суду міста Харкова від 08 травня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3