02 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 490/95/22
провадження № 61-2520св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 січня 2025 року, прийняту у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУ НП в Миколаївській області), Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області (далі - ГУ ДКСУ
у Миколаївській області) про відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 11 січня 2021 року слідчий слідчого відділення поліції Миколаївського районного управління поліції в Миколаївській області (далі - СВ Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області) Кравчук І. В., отримавши його заяву про вчинення групою з трьох осіб на чолі ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частинами другою та четвертою статті 189 КК України, не виконав вимоги частини першої статті 214, частини другої статті 55 КПК України. При цьому слідчий вчинив інші процесуальні дії, що обмежили його права як громадянина, зокрема: не вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості про вчинення злочинів за ознаками, передбаченими частиною другою та четвертою статті 189 КК України; не надав йому витяг з ЄРДР; не розпочав та не здійснив розслідування цих злочинів; не вручив йому пам'ятку про права потерпілого; водночас вніс до офіційного документу завідомо неправдиві відомості про те, що злочин вчинила невідома особа, яка вимагала передати майно - будинок, та про кваліфікацію вказаної події за частиною першою статті 189 КК України на підставі усної заяви.
Вважає, що зазначене вище порушило його конституційне право на захист відповідно до частини першої статті 55 Конституції України.
Обмеження його конституційних прав і охоронюваних законами України прав людини і громадянина шляхом вчинення інших, ніж зазначено в статті 214 КПК України процесуальних дій та бездіяльність слідчого, завдали йому моральну шкоду.
Заподіяна йому моральна шкода призвела до погіршення та позбавлення можливості реалізувати свої звички і бажання, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Через невручення пам'ятки про права потерпілого і ненадання таких прав він тривалий час залишався у стані невизначеності щодо своєї долі та протягом зазначеного строку не мав можливості вести звичайний спосіб життя.
У зв'язку з зазначеним, посилаючись на норми ЦК України та положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 248 100 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2024 року, ухваленим у складі судді Яворської Ж. М., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ГУ НП в Миколаївській області, ГУ ДКСУ у Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що йому завдано моральної шкоди працівниками слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, а також доказів того, що їх дії були протиправними внаслідок неналежного виконання ними покладених на них службових обов'язків.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 січня 2025 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31 січня 2025 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ГУ НП
в Миколаївській області, ГУ ДКСУ у Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять довідку про доставку позивачу електронного документа, складену відповідальним працівником, повідомлення про розгляд справи 23 жовтня 2024 року до його електронного кабінету. Враховуючи порушення судом першої інстанції норм процесуального права через розгляд справи за відсутності неповідомленого про розгляд справи позивача, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення.
Визначення попередньої кваліфікації діяння, щодо якого здійснюється досудове розслідування, є обов'язком слідчого, а не особисто заявника, а тому незгода позивача з кваліфікацією, визначеною слідчим, не має значення в питанні заподіяння позивачу втрат немайнового характеру.
Наявність кримінального провадження стосовно слідчого МРУП ГУПП в Миколаївській області ОСОБА_3 за частиною другою статті 366 КК України не є підтвердженням факту незаконних дій при внесенні до ЄРДР 11 грудня 2021 року заяви про вчинення кримінального правопорушення, і таке беззаперечно не свідчить про нанесення моральної шкоди позивачу та її розмір.
Позивач всупереч процесуальних обов'язків доказування підстав заявленого позову, передбачених статтями 12, 81 ЦПК України, не надав до суду належних і допустимих доказів у розумінні статті 76 ЦПК України щодо факту завдання йому моральної шкоди внаслідок ненадання витягів з ЄРДР, невручення пам'ятки про права потерпілого, та про причинний зв'язок між діями слідчого поліції та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
27 лютого 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 січня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Підставами касаційного оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 28 січня 2025 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19 (провадження № 61-17538св20).
- суд не дослідив зібрані у справі докази.
Касаційна скарга мотивована тим, що, скасовуючи незаконне та необґрунтоване рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції водночас ухвалив аналогічне за правовими наслідками рішення.
Суди проігнорували та не дослідили зміст заяви позивача про вчинення злочину, а також матеріали кримінальних проваджень №№ 12021152020001699 та 120211520300001461.
Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, без дослідження зібраних у справі доказів, неповно встановлених обставин справи.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми статті 1174 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2025 року, ГУ НП в Миколаївській області заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2025 року, ГУ ДКСУ
у Миколаївській області заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без руху.
13 березня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд», на усунення недоліків, надійшла уточнена редакція касаційної скарги та докази направлення касаційної скарги всім учасникам справи.
17 березня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Центрального районного суду м. Миколаєва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У квітні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 жовтня 2021 року за заявою ОСОБА_1 від 18 жовтня 2021 року СВ Миколаївського РУП в Миколаївській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №1202111520300001461 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України.
11 грудня 2021 слідчим СВ Миколаївського РУП в Миколаївській області Кравчук І. В. зареєстровано кримінальне провадження № 12021152020001699 за частиною першою статті 189 КК України за усною заявою ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення, яка надійшла 10 грудня 2021 року до відділення поліції № 1.
Відповідно до фабули витягу з ЄРДР - з жовтня 2020 року невідома особа вимагає у ОСОБА_1 передачу майна та право власності на майно, а саме будинку, який розташований на перехресті вул. Новоодеська та ПГУ в м. Миколаєві (т. 1, а. с. 3).
У довідці на звернення ОСОБА_1 про неналежне розслідування кримінальних проваджень від 21 квітня 2023 року (для доповіді заступнику начальника СУ ГКП в Миколаївської області від 17 квітня 2023 року) зазначено, що 25 грудня 2021 року у межах розслідування кримінального провадження№12021152020001699 від 11 грудня 2021 року ОСОБА_1 було допитано в якості потерпілого (т. 1, а. с. 186-190).
Постановою прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва від 09 червня 2022 року матеріали досудових розслідувань за № 1202111520300001461 від 23 жовтня 2021 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 355 КК України та №12021152020001699 від 11 грудня 2021 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 189 КК України об'єднано в одне кримінальне провадження, яке зареєстровано в Єдиному реєстрі до судових розслідувань № 1202111520300001461, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань та копією постанови прокурора від 09 червня 2022 року (т. 1, а. с 191-194, 196-197).
Матеріли справи містять копію пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого за підписом позивача від 02 лютого 2022 року (т.1 а.с.195).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 (провадження № 61-14316св21) зазначено, що: «правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, які оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, та скасування цих рішень в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди».
Подібні за змістом висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20), від 12 лютого 2024 року у справі № 757/4970/22-ц (провадження № 61-1781св23), від 19 червня 2024 року у справі № 463/1698/21 (провадження № 61-9237св23), від 18 вересня 2024 року у справі № 757/63852/21 (провадження № 61-336св24).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року у справі № 463/1698/21 (провадження №61-9237св23) зроблено висновок, що «правовою підставою для відшкодування шкоди є не лише сам факт скасування процесуальних рішень, прийнятих прокурором або судом, а встановлення протиправності та систематичної бездіяльності слідчих або посадових осіб органів прокуратури, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинених у зв'язку із цим негативних наслідків для позивачки. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв'язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 як на підставу задоволення своїх вимог посилався на те, що внаслідок внесення слідчим Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_3 до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення не за ознаками частин другої та четвертої статті 189 КПК України, а за частиною першою цієї статті, ненадання витягів з ЄРДР та невручення пам'ятки про права потерпілого, були порушені його конституційні права, що спричинило йому моральну шкоду.
Встановлено, що 23 жовтня 2021 року за заявою ОСОБА_1 від 18 жовтня 2021 року посадовими особами СВ Миколаївського РУП в Миколаївській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 1202111520300001461 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, а 11 грудня 2021 року зареєстровано кримінальне провадження №12021152020001699 за частиною першою статті 189 КК України за усною заявою ОСОБА_1 .
Матеріали справи містять витяг з ЄРДР, згідно з яким з жовтня 2020 року невідома особа вимагає у ОСОБА_1 передачу права власності на будинок на перехресті вул. Новоодеська та ПГУ в м. Миколаєві, а також копію пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого за підписом ОСОБА_1 від 02 лютого 2022 року.
Разом з цим, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок дій слідчого поліції під час внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, причинний зв'язок між діями слідчого поліції та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався.
Як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції позивачем не надано доказів завдання йому душевних та психічних страждань та що ці страждання вплинули на погіршення його стану здоров'я, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, в стосунках з іншими людьми, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і інші негативні моменти та впливи, спрямовані на порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат для їх відновлення до попереднього стану, що передував моменту звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою про злочин.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що оскарження позивачем постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 31 травня 2024 року свідчить про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а відкриття кримінального провадження Першим слідчим відділом Територіального управління ДБР у м. Миколаєві № 42024150000000021 за частиною 2 статті 366 КК України стосовно слідчого МРУП ГУПП в Миколаївській області ОСОБА_3 ще не є підтвердженням факту незаконних дій при внесенні до ЄРДР 11 грудня 2021 року заяви про вчинення кримінального правопорушення, і таке беззаперечно не свідчить про нанесення моральної шкоди позивачу.
Встановивши те, що позивач не довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, протиправних дій відповідачів та причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідачів і шкодою, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Такі висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів.
Слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник