ХАДЖИБЕЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__________
Справа №521/12893/24 Пр. №2/521/943/25
23 вересня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Сегеди О.М.,
при секретарі - Жулего М.І., за участю
представника позивача - адвоката Демчук В.В.,
представника відповідача -адвоката Гареєва ЄШ.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
встановив:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що з відповідачкою у справі він перебував у шлюбі, зареєстрованому 28 лютого 2020 року Южноукраїнським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №30.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 грудня 2023 року шлюб між ними був розірваний.
Позивач зазначив, що в період шлюбу вони з відповідачкою придбали транспортний засіб Volkswagen Passat, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , який зареєстрований на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 05 січня 2021 року за ОСОБА_2 та квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,7 кв.м., житловою площею 20,4 кв.м., яка була оформлена на праві власності на підставі інвестиційного договору №1/М/1А/1Н від 01 жовтня 2021 року, договору про відступлення права вимоги №1 від 05 жовтня 2021 року, довідки про повну виплату внесків №ДІНА від 07 лютого 2022 року та акту приймання - передачі від 14 лютого 2022 року за ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що транспортний засіб Volkswagen Passat, 2012 р.в., д.н. НОМЕР_1 та квартира АДРЕСА_1 є їх з відповідачкою спільною сумісною власністю, позивач просив суд визнати за ним право власності на частини транспортного засобу Volkswagen Passat, 2012 р.в., д.н. НОМЕР_1 та на частину квартири АДРЕСА_1 .
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом, уточненим у подальшому до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що з відповідачем у справі вона перебувала у шлюбі, зареєстрованому 28 лютого 2020 року Южноукраїнським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №30.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 грудня 2023 року шлюб між ними був розірваний.
Позивачка зазначила, що їй на праві власності на підставі договору дарування від 17 січня 2017 року належала квартира АДРЕСА_2 , яка була нею продана за договором купівлі-продажу від 21 грудня 2021 року за 520200,00 грн.
Вказувала, що за частину коштів від продажу вищезазначеної квартири, у лютому 2022 року вона придбала майнові права на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 720105 ,00 грн. Згідно витягу від 23 листопада 2024 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за нею.
Стверджувала, що оскільки інші заробітки в сім'ї були відсутні, то спірна квартира придбана в більшості за її кошти, які були отримані від продажу квартири у м. Миколаєві.
Оскільки різниця між придбаним майном та проданим складає 199905,00 грн. (720105-520200), то ці кошти є їх з відповідачем спільним внеском в придбання спірної квартири, тобто по 99952,50 грн. (199905,00 грн.: 2) кожний.
Отже, внесок відповідача складає 99952,50 грн., що становить приблизно 14/100 частини квартири, а її частка становить відповідно 86/100 частини квартири, з яких 14/100 частин це половина від спільного внеску подружжя, а 72/100 частин придбані за її особисті кошти.
Зазначила, що вони з відповідачем у період шлюбу з 28 лютого 2020 року по 07 лютого 2022 року мали невиличкі доходи і накопичити на квартиру самостійно не змогли б, оскільки відповідач працює на атомній станції і його заробітна плата не дозволяє накопичити на квартиру. Її доходи також були більш ніж скоромні.
Тому, для придбання квартири були у більшості використані не зароблені за період шлюбу кошти, а кошти від продажу її особистої власності.
За таких обставин, позивачка просила суд визнати за нею право власності на 86/100 часток квартири АДРЕСА_1 , з яких 72/100 часток є її особистою власністю, а 14/100 часток - в порядку поділу спільного майна подружжя; визнати право приватної власності ОСОБА_1 на 14/100 часток квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на її користь судовий збір.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2024 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с.44).
Ухвалою суду від 20 січня 2025 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (а.с.113).
Ухвалою суду від 13 лютого 2025 року клопотання відповідача про витребування доказів - залишено без розгляду (а.с.124).
Ухвалою суду від 13 лютого 2025 року клопотання відповідача про витребування доказів - задоволено (а.с.125).
Ухвалою суду від 13 лютого 2025 року підготовче провадження по справі закрито, справа призначена до судового розгляду (а.с.129).
Представник позивача за первісним позовом та представник відповідача за зустрічним позовом, діючий на підставі ордеру від 28 жовтня 2024 року в судовому засіданні підтримав первісні позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. В задоволенні зустрічних вимог просив суд відмовити у повному обсязі. Раніше надав відзив та доповнення до відзиву на зустрічний позов (а.с.54,56,176-178).
Представник відповідачки за первісним позовом та представник позивачки за зустрічним позовом, діючий на підставі ордеру від 29 жовтня 2024 року в судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні, зустрічні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити (а.с.32,33).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя у повному обсязі, та частковому задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою 8 Сімейного кодексу України та главою 26 книги третьої Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Судом встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі, зареєстрованому 28 лютого 2020 року Южноукраїнським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №30 (а.с. 9).
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 грудня 2023 року шлюб між сторонами був розірваний (а.с.10).
Встановлено, що 01 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Молодіжне» (далі-ТОВ «Молодіжне») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «БІ-ЕЛ-АР» (далі - ТОВ «БІ-ЕЛ-АР» ) укладено Інвестиційний договір №1/М/1А/ІН на виконання положень Інвестиційного договору (рамкового) від 12 квітня 2021 року, за умовами якого предметом якого є участь Інвестора) в фінансуванні визначеного в спеціфікації об'єкту інвестування, що розташований в 2-х секційному 16-ти поверховому житловому будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по АДРЕСА_4 . Об'єктом інвестування по цьому договору є приміщення (творча майстерня) №1Н в житловому будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.170-171,172,199-202).
05 жовтня 2021 року між ТОВ «БІ-ЕЛ-АР» та ОСОБА_2 , ТОВ «Молодіжне» укладено договір про відступлення права вимоги №1 по Інвестиційному договору №1/М/1А/ІН від 01 жовтня 2021 року, за умовами якого новий інвестор сплачує первісному інвестору за вимогу, що уступається, складає 720105,00 грн. (а.с.173-174,175,196-198).
Відповідно до платіжної інструкції від 29 грудня 2021 року №1 ОСОБА_2 , як інвестор за договором відступлення права вимоги №1 від 05 жовтня 2021 року перерахувала інвестиційний внесок у розмірі 720105,00 грн. (а.с.162,204).
Встановлено, що 29 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг, за умовами якого ОСОБА_2 сплатила 144021,00 грн., що підтверджується актом виконаних послуг по договору №1/М/1А/ІН від 29 грудня 2021 року та платіжним дорученням №2 від 29 грудня 2021 року (а.с.209,210,210 звор.).
Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «БІ-ЕЛ-АР» від 03 грудня 2012 року ОСОБА_2 протягом з 05 жовтня 2021 року по 01 грудня 2022 року повністю розрахувалась по Договору відступлення права вимоги №1 по Інвестиційному договору №1/М/1А/ІН від 01 жовтня 2021 року за придбане право вимоги, що виникло із Інвестиційного договору №1/М/1А/ІН від 05 жовтня 2021 року на Творчу майстерню №1-Н (один «Н»), секція А, поверх 17, будинок АДРЕСА_4 у сумі 720105,00 грн. Заборгованість за Договором відступлення права вимоги №1 від 05 жовтня 2021 року відсутня (а.с.100).
27 липня 2023 року на підставі інвестиційного договору №1/М/1А/1Н від 01 жовтня 2021 року, договору про відступлення права вимоги №1 від 05 жовтня 2021 року, довідки про повну виплату внесків №ДІНА від 07 лютого 2022 року та акту приймання -передачі від 14 лютого 2022 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,7 кв.м., житловою площею 20,4 кв.м. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.13,70).
Отже, в період шлюбу, а саме 27 липня 2023 року за ОСОБА_2 на підставі інвестиційного договору №1/М/1А/1Н від 01 жовтня 2021 року, договору про відступлення права вимоги №1 від 05 жовтня 2021 року, довідки про повну виплату внесків №ДІНА від 07 лютого 2022 року та акту приймання - передачі від 14 лютого 2022 року було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,7 кв.м., житловою площею 20,4 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.13,97-98,99).
Встановлено, що22 травня 2021 року сторони за 10500,00 доларів США придбали транспортний засіб Volkswagen Passat, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 ,що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 05 січня 2021 року (а.с.11-12).
Право власності на транспортний засіб Volkswagen Passat, 2012 р.в., д.н. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 ,зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.11-12).
Відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 18 вересня 2024 року оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 , станом на 18 вересня 2024 року складає 1723278,32 грн. (а.с.33-34).
З матеріалів справи вбачається. що ринкова вартість транспортного засобу Volkswagen Passat, 2012 р.в. на час звернення до суду складає 9200,00 доларів США, еквівалент 377131,92 грн. (а.с.35).
Встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування від 17 січня 2017 року належала квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.71 звор.-72,73,101,102,103).
21 грудня 2021 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2021 року продала квартиру АДРЕСА_2 , за 520200,00 грн. (а.с.76-77, 95-96,104-105).
Встановлено, що ОСОБА_1 працює з 03 серпня 2016 року по теперішній час у філії «ВП «Південноукраїнська АЕС», його середньомісячна заробітна плата за 2019 рік, склала 31750,50 грн.; за 2020 рік - 39507,25 грн.; за 2021 рік-51978,57грн.; за 2022 рік - 53578,50грн., що підтверджується довідками про доходи (а.с.108,109,110,111).
Доказів працевлаштування ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
З матеріалів справи вбачається, що 12 січня 2022 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Атмосфера Буд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №А 3,7-1903 за умовами якого ОСОБА_2 придбала майнові права на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , з наступними характеристиками: будинок «1», секція «7», квартира «1903», загальною площею 29,87 кв.м., кількість житлових кімнат «1», поверх «14», загальною вартістю 38771,00 доларів США, що в еквіваленті на момент укладення цього договору становить 1070079,60 (а.с.184-188).
Встановлено, що 12 січня 2022 року в період шлюбу ОСОБА_2 сплатила за договором купівлі-продажу майнових прав №А 3,7-1903 від 12 січня 2022 року 107088,00 грн., а 14 лютого 2022 року - 18200,00 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера №102408, 104 006 (а.с.190,191).
07 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у борг 12000,00 доларів США, що підтверджується розпискою (а.с.179).
Встановлено, що 10 травня 2021 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_6 гараж за 7000, 00 доларів США, що підтверджується розпискою (а.с.180,181,182,183).
Таким чином, в період шлюбу сторони придбали майнові права на квартиру АДРЕСА_1 на що було витрачено 864126,00 грн. (720107,00 грн. + 144021,00 грн.), транспортний засіб Volkswagen Passat, 2012 р.в., д.н. НОМЕР_1 за 10500,00 доларів США, а також майнові права за договором купівлі-продажу майнових прав №А 3,7-1903 від 12 січня 2022 року, за які було частково сплачено 122206 грн.
Як було встановлено, ринкова вартість транспортного засобу Volkswagen Passat, 2012 р.в., д.н. НОМЕР_1 складає 9200,00 доларів США, еквівалент 377131,92 грн.
Отже на придбання спільного майна сторони сплатили 1363463,92 грн., тобто кожен з подружжя повинен був сплатити по 681731,96 грн.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.
При цьому, не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя.
Згідно ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Тлумачення ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Отже, до складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі, яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, а також у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 707/1359/16-ц визначив, що той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
За загальними правилами доказування, визначеними ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
З матеріалів справи вбачається, що все майно, яке було придбано сторонами у період шлюбу, було придбано в інтересах сім'ї.
Суд вважає, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тому суд вважає, що спірна квартира АДРЕСА_1 , яка була придбання для їх сім'ї та транспортний засіб Volkswagen Passat, 2012 р.в., д.н. НОМЕР_1 є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю, тобто ОСОБА_2 .
Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 зроблено висновок по застосуванню п. 3 ч.1 ст. 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 40,7 кв.м., житловою площею 20,4 кв.м., придбана сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, презумпція спільного майна подружжя, сторонами не спростована.
При цьому, суд вважає, що твердження представника відповідачки за первісним позовом про те, що частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 40,7 кв.м., житловою площею 20,4 ОСОБА_2 придбала за особисті кошти, які отримала від продажу квартири, яку вона отримала в дар не знайшли свого підтвердження в процесі судового розгляду, оскільки матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_2 чотири роки тому витратила вказані кошти для придбання спірної квартири при укладенні договору від 05 жовтня 2021 року про відступлення права вимоги №1 по Інвестиційному договору №1/М/1А/ІН від 01 жовтня 2021 року, оскільки в процесі судового розгляду було встановлено, що частина вказаних коштів, а саме 122206,00 грн. була витрачена ОСОБА_2 для придбання майнових прав на нерухоме майно за іншим договором, частина коштів у розмірі 5000,00 доларів була передана ОСОБА_1 в рахунок вартості придбаного транспортного засобу.
Крім того, дані твердження спростовуються матеріалами справи, оскільки на час придбання квартири сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2020 року, і частина коштів, які отримала ОСОБА_2 були витрачені нею для придбання квартири для їх сім'ї.
Тому, самі по собі твердження представника ОСОБА_2 про придбання спірної квартири за кошти ОСОБА_2 не можуть бути підставою для визнання за останньою права особистої власності на спірну квартиру.
За таких обставин, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_1 , особистою власністю, слід задовольнити частково, оскільки позивачка за зустрічним позовом не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тоді як тягар доказування покладається саме на неї та не довела, що кошти, за які була придбана спірна квартира були її особистою власністю.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Отже, у разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених ч. 5 ст. 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року № 6-2811цс15, від 07 червня 2017 року №6-2670 цс 16.
Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя у повному обсязі, та частковому задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Судовий збір у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 складає 15140,00 грн., який сплачено позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду (а.с. 16,28).
Судовий збір у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 складає 15283,00 грн. з яких ОСОБА_2 при зверненні до суду сплачено 5090,00 грн. (а.с.82).
Оскільки позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено, то з останньої необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 різницю судового збору у розмірі 10050 (15140,00-5090) грн. та на користь держави різницю судового збору у розмірі 3526,39 (8616,39 -5090) грн.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрвоаний за адресою: АДРЕСА_6 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 40,7 кв.м., житловою площею 20,4 кв.м., яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на частину транспортного засобу Volkswagen Passat, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 05 січня 2021 року.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 право особистої власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 40,7 кв.м., житловою площею 20,4 кв.м.
В інший частині зустрічних позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02 жовтня 2025 року.
Суддя: О.М. Сегеда