23 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7860/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,
представників учасників справи:
позивача - Хілінський А.О.,
відповідача - Логачова Ю.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Бондаренко-Легких Г.П.
від 25.06.2024 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Скрипка І.М., Мальченко А.О., Тищенко А.І.
від 19.05.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології"
про стягнення 1 736 748,61 грн.
1. Історія справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" про стягнення 1 736 748,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням грошового зобов'язання за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 42/20 від 10.11.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі № 910/7860/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2023, позов задоволено повністю.
Постановою від 13.09.2023 Верховний Суду (Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Кролевець О.А.) скасував рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі № 910/7860/22. Справу № 910/7860/22 направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
10 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія" (надалі - Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" (надалі - Клієнт) укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг №42/20 (надалі - Договір), відповідно до предмету якого Експедитор приймає на себе зобов'язання за дорученням Клієнта, за винагороду, здійснювати від свого імені і за рахунок Клієнта організацію перевезень вантажів Клієнта в залізничному рухомому складі.
Клієнт відшкодовує Експедитору всі витрати, пов'язані з перевезенням і транспортно-експедиційним обслуговуванням вантажів, сплачує Експедитору винагороду (плату) за надані відповідно до Договору послуги (пункти 1.1, 1.2 Договору).
В межах виконання Договору Експедитор організовує перевезення і здійснює приймання, зберігання, перевалку, відправку і транспортно-експедиційне обслуговування вантажів Клієнта за його заявками і за його рахунок (пункт 2.1.1 Договору).
Розділом 3 Договору визначений порядок розрахунків, а саме, зокрема:
- узгоджена вартість послуг з організації перевезень вантажів за кожний перевезений вагон згідно з наданими Клієнтом заявками, розмір винагороди Експедитора, порядок оплати винагороди та інші витрати, пов'язані з конкретним перевезенням, зазначаються у додатках до Договору, які є його невід'ємною частиною (пункт 3.8 Договору);
- сторони підписують акт виконаних робіт та акт звірки розрахунків. В акті виконаних робіт Експедитор зазначає суму всіх фактично понесених витрат, у зв'язку із виконанням зобов'язань (пункт 3.9 Договору);
- акт виконаних робіт та акт звірки розрахунків повинні бути розглянуті Клієнтом протягом 3 робочих днів з дня отримання від Експедитора та повернуті Експедитору підписаними (з розшифруванням посади, прізвища, ім'я та по-батькові особи, що підписала акт) та скріпленими печаткою або з мотивованими запереченнями до акту. Якщо протягом 3 робочих днів з дати передачі актів по факсу або електронною поштою не надійде мотивованих заперечень Клієнта до акта виконаних робіт та акта звірки розрахунків, Експедитор вважає їх підписаними та приймає для відображення в бухгалтерському обліку. Акти надаються Клієнту не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним (пункт 3.10 Договору);
- остаточний розрахунок здійснюється сторонами протягом 5 банківських днів з дати підписання акта виконаних робіт (дати визнання актів підписаними згідно з пунктом 3.10 Договору) та акта звірки розрахунків (пункт 3.11 Договору).
Пунктами 10.1 та 10.2 Договору сторонами узгоджено, що Договір набирає чинності з дати підписання сторонами (10.11.2020) і діє до 30.12.2020 включно. Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не менш, ніж за 30 днів до закінчення його дії не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання договору. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторін від виконання своїх зобов'язань за Договором у повному обсязі.
На виконання умов пункту 3.8 Договору, 26.11.2021 між сторонами підписано додаток до Договору (надалі - Додаток до Договору), відповідно до пункту 1 якого сторони узгодили, що вартість послуг з організації перевезень вантажу "окатиші залізорудні" у власних (орендованих) вагонах Експедитора територією України зі ст. Золотнишине Південної залізниці з призначенням на станції Західних прикордонних переходів за кожний перевезений вагон згідно з наданими Клієнтом заявками становить 18 500,04 грн. Вартість послуг з організації перевезень вантажу у власних (орендованих) вагонах Експедитора територією України за вищевказаним маршрутом експедирування включає: плату за користування власним (орендованим) вагоном; винагороду (плату) Експедитору.
Пунктом 2 Додатку до Договору визначено, що оплата вартості послуг з організації перевезень сплачується Клієнтом на умовах 100% попередньої оплати впродовж 3 робочих днів з дати виставлення Експедитором рахунку.
Відповідно до пункту 3 Додатку до Договору Клієнту надається пільговий час з дати навантаження (операція ПГР) до дати наступного навантаження (операція ПГР) 240 годин (10 діб). Після спливу зазначеного пільгового часу Клієнт сплачує Експедитору плату за користування вагонами з 241-ї години за вартістю 77,08 грн (з ПДВ) за 1 вагон за кожну наступну за пільговим періодом годину. Кожна розпочата година вважається як повна.
Станом на 01.12.2021 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" була наявна заборгованість за Договором у розмірі 74 002,69 грн.
Позивач стверджує, що ним у грудні 2021 року та січні 2022 року надані відповідачу послуги за Договором на загальну суму 3 739 249,92 грн згідно з актами виконаних робіт та звітів , а саме: за актом виконаних робіт від 31.12.2021 в розмірі 2 183 004,72 грн (акт за грудень 2021 року); за актом виконаних робіт від 19.01.2022 в розмірі 1 556 245,20 грн (акт за січень 2022 року).
Акт виконаних робіт за грудень 2021 року на суму 2 183 004,72 грн підписаний сторонами та скріплений відбитками їх печаток.
Акт виконаних робіт за січень 2022 року на суму 1 556 245,20 грн підписаний тільки зі сторони позивача.
Рахунок № Э01220027 від 31.12.2021 на оплату у розмірі 2 183 004, 72 грн був направлений позивачем на адресу місцезнаходження відповідача, що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення № 0208108026308.
Відповідно до опису вкладення до поштового відправлення № 0208108026308, разом з рахунком № Э01220027 від 31.12.2021 відповідачу також надсилались: акт звірки розрахунків за грудень 2021 року, акт виконаних робіт від 31.12.2021, звіт експедитора до рахунку № Э01220027 від 31.12.2021, акт звірки розрахунків за період 01.01.2022 по 20.01.2022, акт виконаних робіт від 19.01.2022, рахунок № Э01001 від 19.01.2022 та звіт експедитора з розрахунку плати за понаднормове користування вагонами до рахунку №Э01001 від 19.01.2022.
Згідно з календарним штемпелем на конверті поштового відправлення № 0208108026308, останнє було направлено 10.02.2022 по м. Києву.
Позивач 22.07.2022 здійснив надсилання документів: акт звірки розрахунків за грудень 2021 року, акт виконаних робіт від 31.12.2021, рахунок № Э01220027 від 31.12.2021, звіт експедитора до рахунку № Э01220027 від 31.12.2021, акт звірки розрахунків за період 01.01.2022 по 20.01.2022, акт виконаних робіт від 19.01.2022, рахунок № Э01001 від 19.01.2022 та звіт експедитора з розрахунку плати за понаднормове користування вагонами до рахунку №Э01001 від 19.01.2022 - на офіційну електронну адресу відповідача, зазначену у розділі 12 договору - itt2018@ukr.net. На підтвердження зазначеного позивачем надано до матеріалів справи роздруківку електронного листа від 22.07.2022 та додатків до нього.
Оплата отриманих послуг за Договором здійснена відповідачем частково в сумі 2 076 504,00 грн згідно з платіжними дорученнями № 3458 від 03.12.2021 у розмірі 795 504,00 грн, № 3476 від 06.12.2021 у розмірі 851 000,00 грн, № 3510 від 10.12.2021 у розмірі 200 000, 00 грн, № 3890 від 04.02.2022 у розмірі 50 000,00 грн, № 3922 від 08.02.2022 у розмірі 50 000,00 грн, № 3968 від 15.02.2022 у розмірі 50 000,00 грн, № 3993 від 18.02.2022 у розмірі 50 000,00 грн, № 4018 від 22.02.2022 у розмірі 30 000,00 грн.
Вказаними платежами відповідачем сплачена заборгованість в сумі 74 002,69 грн, яка існувала станом на 01.12.2021, за попередньо здійснені перевезення та частково оплачений акт виконаних робіт від 31.12.2021, а саме: на суму 2 002 501,31 грн.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 у справі № 910/7860/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025, позов задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія" заборгованість в сумі 1 736 748,61 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 26 051,23 грн.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- Додатком до Договору сторони погодили порядок оплати вартості послуг з організації перевезень, що включає плату за користування власними (орендованими) вагоном та винагороду (плату) Експедитору під конкретне перевезення - вантажу "окатиші залізорудні" у власних (орендованих) вагонах Експедитора територією України зі ст. Золотнишине Південної залізниці з призначенням на станції Західних прикордонних переходів;
- оскільки, як акт виконаних робіт від 31.12.2021, так і акт виконаних робіт від 19.01.2022, що не заперечується сторонами, стосується саме організації перевезення зі станції Золотнишине Південної залізниці з призначенням на станції Західних прикордонних переходів, то щодо визначення порядку оплати вартості наданих послуг слід застосувати саме умови пункту 2 Додатку до Договору, а не пункт 3.11 Договору;
- акт виконаних робіт від 31.12.2021 на суму 2 183 004,72 грн є належним чином підписаний сторонами без будь-яких зауважень з боку відповідача щодо обсягу наданих послуг. Таким чином факт надання позивачем відповідачеві послуг за актом виконаних робіт від 31.12.2021 є доведеним та підлягає оплаті у порядку пункту 2 Додатку до Договору - на умовах 100 % попередньої оплати протягом 3 робочих днів з дати виставлення експедитором рахунку, а не у порядку пункту 3.11 Договору з дати підписанні акта виконаних робіт та акта звірки розрахунків;
- відправлення поштової кореспонденції не рекомендованим повідомлення, а цінним листом з описом вкладення, можливість відправлення якого (цінного листа з описом вкладення) передбачена Правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, жодним чином не свідчить про неналежне направлення позивачем відповідачеві поштової кореспонденції, оскільки, з наданих суду доказів можливо достеменно встановити кореспонденція якого саме змісту направлялась на адресу місцезнаходження відповідача;
- відповідно до нормативів поштових пересилань, відповідач повинен був отримати поштове відправлення № 0208108026308 - 13.02.2022/14.02.2022. Встановити більш точну дату доставки поштового відправлення не вбачається за можливе, оскільки, минуло понад 2 роки з дати направлення, а згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку адресат (одержувач) має право подати в установленому оператором поштового зв'язку порядку заяву на розшук відправленого йому реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу протягом шести місяців з дня прийняття їх для пересилання (пункти 107, 108 Правил надання послуг поштового зв'язку);
- позивач здійснив всі необхідні дії з метою належного вручення відповідачеві акта звірки розрахунків за грудень 2021 року, акта виконаних робіт від 31.12.2021, рахунку № Э01220027 від 31.12.2021, звіту експедитора до рахунку № Э01220027 від 31.12.2021, а також акта звірки розрахунків за період 01.01.2022 по 20.01.2022, акта виконаних робіт від 19.01.2022, рахунку № Э01001 від 19.01.2022 та звіту експедитора з розрахунку плати за понаднормове користування вагонами до рахунку № Э01001 від 19.01.2022;
- за таких обставин, в силу пункту 2 Додатку до Договору, остаточний строк оплати в частині оплати 180 503,41 грн вартості наданих послуг за актом виконаних робіт від 31.12.2021 на момент звернення з позовом у серпні 2022 настав. Отже, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу за актом виконаних робіт від 31.12.2021 у розмірі 180 503,41 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;
- є підтвердженим факт належного надсилання позивачем відповідачеві всіх первинних документів (в тому числі рахунку № Э01001 від 19.01.2022 на підставі якого проводиться оплата згідно з пунктом 2 Додатку до Договору), що стосуються надання послуги за понаднормове користування вагонами згідно з актом виконаних робіт від 19.01.2022 у розмірі 1 556 245, 20 грн;
- таким чином, з урахування змісту пункту 3.10 Договору, оскільки від відповідача не надійшло мотивованих заперечень до акта виконаних робіт від 19.01.2022 та акта звірки розрахунків, такі документи вважаються підписаними, а послуги підлягають оплаті на підставі пункту 2 Додатку до Договору;
- дослідивши звіт експедитора з розрахунку плати за понаднормове користування вагонами до рахунку № Э01001 від 19.01.2022, інформації про вагонні операції, а також відповіді філій АТ "Українська залізниця" № ГІОЦ-54/89 від 01.11.2023, № ЄРЦ-05/420 від 07.11.2023, що надані самим відповідачем під час нового розгляду справи, судами встановлено, що 165 вагонів слідували зі станції Золотнишине до станцій Західних прикордонних переходів, а в подальшому повертались із-за кордону у порожньому стані під наступне навантаження до станції Золотнишине, що узгоджується із умовами Договору та Додатку до Договору;
- оцінюючи докази наявні у справі у їх сукупності відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за принципом вірогідності, встановленим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, суди дійшли висновку, що відповідачем не доведено того, що позивач надавав послуги з транспортного експедирування ще одному клієнту, а також не вказав, ким саме був такий клієнт, і яким саме був для такого гіпотетичного клієнта маршрут перевезення, оскільки як вбачається з даних Укрзалізниці вагони повертались на станцію призначення в порожньому вигляді;
- доводи відповідача щодо того, що по акту виконаних робіт від 19.01.2022 послуги з понаднормового користування 158 вагонами надавались не відповідачу, а іншій особі, оскільки, відповідач не був платником провізних платежів, суди відхилили, оскільки матеріали справи не містять жодних вірогідних доказів на підтвердження заперечень відповідача в цій частині, а також і пояснень, хто саме був замовником послуг з перевезення вантажу;
- надання в користування вагонів, які належали на відповідному речовому праві Експедитору, також охоплюється поняттям надання послуг транспортного експедирування, а тому неточна назва наданої послуги в первинних бухгалтерських документах, а саме акті наданих послуг та рахунку, не позбавляє відповідача обов'язку оплати наданої послуги відповідно до умов Договору;
- таким чином, з урахуванням умов укладеного між сторонами Договору, суди дійшли висновку, що транспортно-експедиторські послуги, які в тому числі включають плату за понаднормове користування вагонами з більшою вірогідністю надавались відповідачеві в межах виконання позивачем умов Договору, та, зокрема за погодженим перевезенням згідно з Додатком до Договору;
- дати навантаження, що зазначені у звіті експедитора № Э01001 від 19.01.2022 відповідають датам навантаження, що зазначені в інформації по вагонним операціям з бази даних філії "ГІОЦ" АТ "Укрзалізниця", що долучені до позову, а також відповідях філій АТ "Українська залізниця" № ГІОЦ-54/89 від 01.11.2023, № ЄРЦ-05/420 від 07.11.2023, що надані самим відповідачем під час нового розгляду справи;
- отже, по 165 вагонам зазначеним у звіті експедитора № Э01001 від 19.01.2022 дата наступного навантаження відбулась пізніше пільгового періоду (240 годин - 10 діб);
- дослідивши проведений у звіті експедитор № Э01001 від 19.01.2022 розрахунок плати за понаднормове користування вагонами до рахунку, суди встановили, що позивач вірно розрахував закінчення пільгового періоду після спливу якого (з 241-години) відповідач у порядку пункту 3.8 Додатку до Договору сплачує плату за понаднормове користування вагонами за вартістю 77,08 грн (з ПДВ) за 1 вагон за кожну наступну за пільговим періодом годину;
- відтак, в даному випадку наявні підстави для нарахування та стягнення з відповідача плати за користування вагонами у розмірі 1 556 245,20 грн.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у даній справі, та передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- суд апеляційної інстанції застосував абзац 1 частини 1 статті 530, абзац 1 частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо розуміння авансу (попередньої плати) без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 922/354/23 (пункт 33);
- суд апеляційної інстанції застосував підпункти 11, 17, 19, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку (у редакції, чинній на момент надсилання поштового відправлення № 0208108026308) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19;
- суд апеляційної інстанції не дослідив матеріали справи на предмет того, чи здійснювалась наступна (друга) операція із навантаження (ПГР), зазначена у звіті експедитора з розрахунку плати за користування, скаржником або ж його контрагентом; не дослідив наявні у матеріалах справи копії накладних, на підставі яких вагони прямували зі станції Золотнишине на відповідні станції призначення після виконання наступних (других) операцій з навантаження; суди не дослідили докази, надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології", у частині того, що користування вагонами припинилося в момент початку слідування вагонів під чуже наступне навантаження на станції Золотнишине; суди не оцінили обставину зазначення Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія" на поштовому відправленні № 0208108026308 неправильного номеру телефону, у результаті чого поза увагою залишилося те, що саме в результаті такого упущення з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія" - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія" не було проінформовано про надходження цього поштового відправлення; суди не дослідили зібрані у справі докази на предмет того, чи розпочався перебіг строку для остаточного розрахунку: чи вважаються акти підписаними (якщо так, то з якого дня) та чи підписано акти звірки розрахунків (якщо так, то з якого дня).
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає перегляду судових рішень.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Здійснюючи касаційне провадження Суд зазначає таке.
За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Касаційне провадження у справі відкрито, у тому числі, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Крім того, у розумінні пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, ухваленої за наслідками такого розгляду, який є обов'язковим для суду та інших суб'єктів (постанови Верховного Суду від 15.07.2025 у справі № 910/11961/24, від 24.05.2025 у справі № 910/16586/18, від 20.03.2025 у справі № 917/2139/23, від 21.01.2025 у справі № 906/1167/23).
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.09.2023 у справі № 922/354/23 щодо застосування абзацу 1 частини 1 статті 530, абзацу 1 частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19 щодо застосування підпунктів 11, 17, 19, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, з огляду на таке.
Предметом позову у справі № 922/354/23 були вимоги позивача про стягнення процентів за користування грошовими коштами, сплаченими як попередня оплата за товар, не поставлений згідно з договором поставки. Тобто правовідносини сторін у вказаній справі виникли з договору поставки, які регулюються § 3 «Поставка» Глави 54 «КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ» Цивільного кодексу України, а також загальними положеннями про купівлю-продаж, які містяться в § 1 «Загальні положення про купівлю-продаж» Глави 54 «КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ» Цивільного кодексу України.
Натомість предметом позову у цій справі № 910/7860/22 є вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані послуги за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 42/20 від 10.11.2020. Тобто правовідносини сторін у цій справі № 910/7860/22 виникли з договору про надання послуг, а саме, транспортного експедирування, які регулюються Главою 63 «ПОСЛУГИ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ» та Главою 65 «ТРАНСПОРТНЕ ЕКСПЕДИРУВАННЯ» Цивільного кодексу України.
Крім того і встановлені судами у справі № 922/354/23 та у справі № 910/7860/22 обставини є різними. У справі № 922/354/23 судами встановлено обставини: перерахування покупцем на користь постачальника за договором поставки суми попередньої оплати; часткової поставки постачальником покупцю товару за договором поставки; не повернення постачальником попередньої оплати за товар не поставлений згідно з договором поставки; встановлення у договорі поставки розміру процентів річних за користування грошовими коштами, у разі порушення постачальником строку поставки товару, які нараховуються з дати перерахування попередньої оплати до дати фактичної поставки Товару або повернення попередньої оплати в повному обсязі. У цій справі № 910/7860/22 судами встановлено обставини: встановлення у Договорі про надання транспортно-експедиторських послуг та у Додатку до Договору про надання транспортно-експедиторських послуг порядку оплати вартості послуг з організації перевезень; надання Експедитором Клієнту послуг за Договором про надання транспортно-експедиторських послуг у визначений період; настання у Клієнта строку оплати отриманих від Експедитора послуг; неналежне виконання Клієнтом зобов'язань щодо оплати у погодженому сторонами порядку отриманих від Експедитора послуг.
Тобто правовідносини у справі № 922/354/23 та у справі № 910/7860/22 не є подібними.
До того ж Верховний Суд у справі № 922/354/23 не формував висновки щодо застосування статті 530 Цивільного кодексу України.
Суд також зазначає, що у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, на які посилається скаржник, не міститься правового висновку про те, як саме повинні застосовуватися підпункти 11, 17, 19, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку.
У постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 відсутні будь-які згадки про приписи Правил надання послуг поштового зв'язку.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б міститься зазначення пункту 106 Правил надання послуг поштового зв'язку. Водночас, Верховний Суд у наведеній постанові не формував висновки ні щодо застосування пункту 106 Правил надання послуг поштового зв'язку, ні щодо застосування пунктів 11, 17, 19, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку.
Крім того, правовідносини у справах № 913/879/17 (предмет позову - визнання за позивачем права на поновлення договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди земельної ділянки, визнання укладеною, з дня набрання чинності рішення суду, додаткової угоди до договору оренди землі від 07.10.2011 про поновлення договору оренди землі), № 10/249-10/19 (предмет позову - стягнення заборгованості за генеральним кредитним договором; предмет касаційного розгляду - ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження), № 24/260-23/52-б (предмет позову - про витребування майна, скасування державної реєстрації та зобов'язання вчинити дії; предмет касаційного розгляду - ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження) та у цій справі № 910/7860/22 є різними.
Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, Суд зазначає таке.
У вказаній постанові Верховний Суд виснував, що: «Виходячи зі змісту положень статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРЮО прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах, передбачена стаття 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі».
Як вбачається, наведений Верховним Судом висновок сформовано щодо застосування пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку так і статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності, та в аспекті направлення судом процесуальних документів (судових рішень) та отримання/неотримання таких документів сторонами відповідного судового провадження.
Вказане свідчить про нерелевантність в істотних аспектах зазначеного висновку до правовідносин сторін у даній справі № 910/7860/22, оскільки дані правовідносини не охоплюються питанням направлення судом та отримання сторонами судового провадження відповідних процесуальних документів.
З викладеного вбачається, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження у даній справі, що, в свою чергу, є підставою для закриття касаційного провадження в цій частині відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо інших доводів касаційної скарги, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а саме, що судами неповністю досліджено зібрані у справі докази, то Суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Однак, підстава касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв'язку із чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/7860/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 910/7860/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 910/7860/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 910/7860/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 910/7860/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді Г.О. Вронська
І.Д. Кондратова