номер провадження справи 27/92/25
23.09.2025 Справа № 908/1628/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573068)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про виселення з нежитлового приміщення
за участю представників
від позивача: Шевкопляс Т.В., дов. № 01/01/01-10 від 03.01.2025
від відповідач: не з'явився
Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звільнення нежитлового приміщення першого поверху (літ.А-9) площею 17,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом виселення ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1628/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.06.2025 позовну заяву залишено без руху. Надано Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради строк протягом 5 днів (з дня доставлення даної ухвали в електронний кабінет в системі “Електронний суд») суду для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.
06.06.2025 від позивача через систему “Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1628/25, присвоєно справі номер провадження 27/92/25. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 07.07.2025.
Ухвалою суду від 07.07.2025 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 23.07.2025.
Ухвалою суду від 23.07.2025 підготовче провадження закрито. Призначено справу до розгляду по суті 28.08.2025.
Ухвалою суду від 28.08.2025 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 23.09.2025.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, Суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд позов задовольнити та зобов'язати ОСОБА_1 звільнити нежитлове приміщення першого поверху (літ.А-9) площею 17,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом виселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.06.2002 було укладено договір оренди № 181/6 між Комунальним підприємством «Виробниче експлуатаційне житлове об'єднання №6» та ФОП(на той час) Ткаченко О.С. ( орендодавець) щодо оренди нежитлового приміщення першого поверху ( літ. А-9) площею 17.1 кв.м. по АДРЕСА_4 . Додатковою угодою від 1 червня 2011 року замінено Орендодавця з управління житлового господарства Запорізької міської ради на департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради. 28.08. 2011 року продовжено строк дії договору на 3 роки ( до 25.06.2014 року)згода ВРЕЖО№6 на продовження договору оренди на 3 роки. Департамент комунальної власності та приватизації звертався до ФОП Ткаченко О.С. 14.05.2015 про необхідність проведення незалежної оцінки з попередженням про припинення строку дії договору оренди; з претензією від 19.05.2017 року №2693/01-01-07,від 20.06.2017року, а також з листом про повернення комунального майна від 16.10.2018 року № 5354/01/01-07. Це підтверджується наявними у справі документами. Відповідей на зазначені листи не надходило, сума боргу станом на 16.10.2018 у розмірі 5164,59грн. не відшкодована 2025 року. Таким чином строк дії договору завершився 25.06.2014 року, але за актом прийому передачі власнику нежитлове приміщення першого поверху ( літ. А-9) площею 17.1 кв.м. по АДРЕСА_4 , так і не повернуто.
Представник відповідача у судове засідання жодного разу не прибув, поважні причини своєї неявки не повідомив, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про час та міцне розгляду справи був попереджений належним чином, будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило.
Відповідно до безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1 .
Відповідно до відповіді № 1432001 від 30.05.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру за РНОКПП НОМЕР_1 міститься інформація щодо особи - Ткаченко Оксани Сергіївни, в тому числі адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.06.2025, 07.07.2025, 23.07.2025, 28.08.2025 у справі направлялись судом на адресу місцезнаходження Ткаченко Оксани Сергіївни: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , проте, конверти повернулись з відмітками засобу поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18). Тож відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Крім того, відповідач був повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвал суду на сайті Господарського суду Запорізької області.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1628/25.
Судом також враховано, що не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надав представник позивача в обґрунтування позовних вимог.
Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача особи, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2002 між Державним комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 6» (Орендодавець) та Приватним підприємцем Ткаченко Оксаною Сергіївною (далі-орендар) було укладено договір на оренду нежитлового приміщення № 181/6 (далі- Договір оренди).
Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець на підставі рішення міськвиконкому від 27.05.2002 р. № 154/7 передає, а «Орендар» приймає в строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення загальною площею 17, 1 кв.м. за адресою: вул. Задніпровська 68, що значиться на балансі КП «ВРЕЖО №6».
Згідно п. 1.4 Договору Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних його умов, підписання сторонами тексту договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору вступ «Орендаря» у користування нежитловим приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами Договору та Акту прийому - передачі вказаного майна ( додаток №2) до договору).
Згідно п. 2.4 Договору після закінчення строку дії договору оренди, якщо немає у встановленому порядку узгодження сторін про його продовження на новий строк, або у випадку дострокового його розірвання «Орендар» зобов'язаний в 10- ти добовий строк здати «Орендодавцю» приміщення у відповідності з актом прийому - передачі.
Додатковою угодою від 01.09.2005 продовжено строк дії договору оренди від 25.06.2002 № 181/6 строком на 3 роки.
Додатковою угодою від 06.04.2010 доповнено п. 3.3. розділу ІІІ «Орендна плата» підпунктом 3.3.1 в наступній редакції: «Орендарю з 23.01.2010 по 31.06.2010 включно надається пільга з орендної плати, а саме: орендні ставки, які затверджені рішенням Запорізької міської ради від 28.04.2007 № 31, застосовуються в розмірі 65 відсотків встановленого обсягу».
Додатковою угодою від 01.06.2011 замінено Орендодавця з Управління житлового господарства Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.
28.08.2011 листом № 2480/05 Комунальне підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 6» не заперечило щодо продовження строку дії Договору оренди від 25.06.2002 № 181/6 нежитлового приміщення в будинку № 68 по вул. Задніпровська, площею 17,1 кв.м., укладеного з Приватним підприємцем Ткаченко Оксаною Сергіївною строком на 3 роки для розміщення перукарні.
Тобто строк дії Договору продовжено до 25.06.2014.
Департамент комунальної власності та приватизації звертався до відповідача листом від 14.01.2015 № 110/01/01-07 про необхідність проведення незалежної оцінки з попередженням про припинення строку дії договору оренди.
19.05.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією від 19.05.2017 № 2693/01-01-07 з вимогою у 3-денний термін після отримання даної претензії перерахувати заборгованість з орендної плати.
20.06.2017 листом № 3214/01/01-07 позивач звернувся до відповідача про повернення комунального майна, а саме звільнити та передати нежитлове приміщення 17,1 кв.м. по вулиці Василя Сергієнка, 68 (колишня Задніпровська) Департаменту комунальної власності та приватизації; підписати Додаткову угоду про розірвання Договору оренди та Акти прийому-передачі; здійснити остаточний розрахунок по орендній платі за договором оренди від 25.06.2002 № 181/6 по фактичну добу передачі нежитлового приміщення.
Листом від 16.10.2018 № 5354/01/01-07 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою повернути комунальне майно та сплатити орендну плату.
Матеріали справи не місять відповіді відповідача на листи та претензії позивача, так як і відсутні докази повернення нежитлового приміщення позивачу, що змусило Департамент комунальної власності та приватизації звернутися до суду з даним позовом.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 759 Цивільного кодексу України (в редакції на час укладення договорів оренди), за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України (в редакції на час укладення договорів оренди), за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
В чинній редакції Цивільного кодексу України зазначені норми містять аналогічні положення.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 3 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, який був чинним на момент виникнення договірних відносин (втратив чинність 01.02.2020), орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Як підтверджено матеріалами справи Додатковою угодою від 01.09.2005 продовжено строк дії договору оренди від 25.06.2002 № 181/6 строком на 3 роки.
28.08.2011 листом № 2480/05 Комунальне підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 6» не заперечило щодо продовження строку дії Договору оренди від 25.06.2002 № 181/6 нежитлового приміщення в будинку № 68 по вул. Задніпровська, площею 17,1 кв.м., укладеного з Приватним підприємцем Ткаченко Оксаною Сергіївною строком на 3 роки для розміщення перукарні.
Тобто строк дії Договору продовжено до 25.06.2014.
За змістом ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно із ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
У ч. 1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX, в якій визначено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Згідно п. 2.4 Договору після закінчення строку дії договору оренди, якщо немає у встановленому порядку узгодження сторін про його продовження на новий строк, або у випадку дострокового його розірвання «Орендар» зобов'язаний в 10- ти добовий строк здати «Орендодавцю» приміщення у відповідності з актом прийому - передачі.
Відповідно до п. 5.12 Договору, у разі припинення дії Договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час його передачі в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу. Факт повернення орендованого майна підтверджується актом прийому-передачі, підписаного сторонами.
Отже, законодавством та сторонами у договорі встановлено умову повернення нежитлового приміщення у разі припинення дії Договору.
В матеріалах справи відсутні також докази щодо повернення відповідачем нежитлового приміщення позивачу, Акт прийому-передачі не підписаний.
Суд також звертає увагу на наступне.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20.08.2014 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Ткаченко Оксани Сергіївни, підстава - ДР припинення ФОП за СР, що не пов'язано з банкрутством.
Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з положеннями статей 73, 74, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Позивачем надані в матеріали справи докази в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Відповідач відзиву на позовну заяву та доказів на спростування заявлених позивачем позовних вимог суду не надав.
Доказів повернення нерухомого комунального майна - нежитлове приміщення першого поверху ( літ. А-9) площею 17.1 кв.м. по вул. Василя Сергієнка 68 у м. Запоріжжя, після припинення його дії, внаслідок закінчення строку, на який він був продовжений, матеріали справи не містять.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Відповідач у справі доводів позивача не спростував, жодних доказів не надав.
Таким чином позовні вимоги щодо звільнення нежитлового приміщення шляхом виселення відповідача підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради до ОСОБА_1 задовольнити.
Звільнити нежитлове приміщення першого поверху (літ.А-9) площею 17,1 кв.м. за адресою: вул. Василя Сергієнка 68, м. Запоріжжя, шляхом виселення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573068) витрати пов'язані зі сплатою судового збору, на користь місцевого бюджету м. Запоріжжя на розрахунковий рахунок (IBAN) № UA028201720344280003000078540, отримувач Департамент КВП Запорізької МР / ТГ м. Запоріжжя / 22080402, код отримувача (ЄДРПОУ) 37573068, код класифікації доходів бюджету 22080402, банк отримувача Казначейство України (Ел.Адм.Подат.) у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 02.10.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.