17 вересня 2025 року м. Харків Справа № 20/103б
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.
за участю учасників справи:
від апелянта: не з'явилися,
від інших учасників справи: не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну фізичної особи ОСОБА_1 (вх.№1397 Л/2),
на ухвалу Господарського суду Луганської області від 02.06.2025 (повний текст складено 05.06.2025) у справі №20/103б (суддя Ковалінас М.Ю.),
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Полі-Пак", м.Луганськ,
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул", м.Луганськ,
про банкрутство
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.06.2025 у справі №20/103б заяву ОСОБА_1 від 21.05.2025 б/н (вх.№567/25 від 22.05.2025) залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, з тих підстав, що заявником не було надано на вимогу суду витребуваних доказів, які є необхідними для вирішення спору, що перешкоджає розгляду заяви про правонаступництво.
Не погодившись із вищевказаною ухвалою суду, заявник - ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 02.06.2025 у справі №20/103б та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Крім того, просить стягнути суму сплаченого судового збору.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що виконав вимоги ухвали місцевого господарського суду від 22.05.2025, надавши суду як доказ родинних зв'язків із померлим ОСОБА_2 (батьком заявника та кредитором у справі №20/103б) копію актового запису про народження, якого, на думку ОСОБА_1 , достатньо, щоб довести факт того, що він є спадкоємцем 1 черги, а також залучити його як правонаступника померлого.
До того ж, як зазначає апелянт, інша спадкоємиця 1 черги, матір заявника, ОСОБА_3 , не заперечує проти його участі у справі як другого правонаступника.
За твердженням апелянта, будь-яке свідоцтво про право на спадщину саме на спірне майно - кредиторські вимоги взагалі не видається, і суд не може його вимагати.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Луганської області від 02.06.2025 у справі № 20/103б залишено без руху; встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати до Східного апеляційного господарського суду: докази надсилання копії апеляційної скарги з додатками ліквідатору ТОВ "Стимул" - арбітражному керуючому Заболотному А.А. відповідно до вимог ст.ст. 42, 258 ГПК України.
У строк, визначений судом, скаржник надіслав до апеляційного суду заяву про усунення недоліків (вх.№7805 від 24.06.2025), до якої додано докази надсилання копії апеляційної скарги з додатками ліквідатору боржника арбітражному керуючому Заболотному А.А. відповідно до вимог ст.ст. 42, 258 ГПК України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Луганської області від 02.06.2025 у справі № 20/103б, призначено розгляд апеляційної скарги у справі № 20/103б на 06.08.2025 о 09:30 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м.Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №105.
Копії ухвали Східного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження доставлено сторонам у справі через підсистему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с.70-72 т. 5).
15.07.2025 на адресу Східного апеляційного господарського суду з Господарського суду Луганської області надійшли матеріали справи №20/103б .
22.07.2025 до Східного апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява (вх. №9001 від 22.07.2025) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції із забезпеченням її проведення Шостим апеляційним адміністративним судом.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 задоволено заяву фізичної особи ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні у справі №20/103б в режимі відеоконференції, доручено Шостому апеляційному адміністративному суду забезпечити проведення судового засідання у справі №20/103б в режимі відеоконференції у приміщенні вказаного суду 06.08.2025 о 09:30 зі Східним апеляційним господарським судом.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2025, у зв'язку із відпусткою судді Плахова О.В., який входить до складу колегії суддів, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
06.08.2025 через підсистему "Електронний суд" до Східного апеляційного господарського суду від ОСОБА_3 надійшла заява, в якій вона просить задовольнити апеляційну скаргу, оскільки визнає вимоги апелянта, просить розглядати справу за її відсутності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 оголошено перерву у судовому засіданні у зв'язку зі зміною складу суду, з метою повного, всебічного і об'єктивного розгляду справи, а також для надання учасникам справи скористатись своїми процесуальними правами до 17.09.2025 о 10:30.
Уповноважені представники учасників справи про банкрутство у судове засідання апеляційної інстанції 17.09.2025 не з'явилися; про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи, у зв'язку з чим переходить до її розгляду по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
У провадженні Господарського суду Луганської області перебуває справа №20/103б про банкрутство ТОВ "Стимул", порушена ухвалою суду від 06.10.2010 за заявою кредитора ТОВ "Полі-Пак".
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.04.2011 у справі №20/103б визнано грошові вимоги кредитора ОСОБА_2 до боржника ТОВ "Стимул" у загальній сумі 4100439грн.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.04.2011 у справі №20/103б затверджено реєстр грошових вимог кредиторів ТОВ "Стимул" у складі вимог кредиторів ТОВ "Полі-Пак" в сумі 10510670грн 00коп та ОСОБА_2 у загальній сумі 4100439грн.
Постановою Господарського суду Луганської області від 03.02.2014 у справі №20/103б боржника - ТОВ "Стимул" визнано банкрутом, введено ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Данілова А.І.
Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 кредитор ОСОБА_2 помер, у зв'язку з чим його дружина - ОСОБА_3 звернулась до господарського суду першої інстанції із заявою від 25.04.2019 про залучення її до участі у справі як правонаступника кредитора. До поданої заяви було додано копії витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі №55928435 та свідоцтво про право на спадщину за законом №480 від 19.04.2019 (на 1/2 квартири).
Господарський суд першої інстанції за результатами розгляду вищевказаної заяви дійшов висновку, що додані до неї додатки засвідчено неналежним чином та ухвалою від 28.05.2019 зобов'язав ОСОБА_3 надати засвідчені належним чином (нотаріально) копії вищевказаних додатків.
До своєї заяви від 11.06.2019 ОСОБА_3 додала копію свідоцтва про право на спадщину за законом №483 від 19.04.2019 (на автомобіль).
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.07.2019 зобов'язано ОСОБА_3 надати засвідчені належним чином (нотаріально) копії документів, зокрема щодо того чи є вона спадкоємцем за законом або за заповітом кредитора у справі ОСОБА_2 , а саме на кредиторські вимоги, які є вартістю його долі у статутному фонді ТОВ "Стимул".
22.07.2019 до Господарського суду Луганської області від ОСОБА_3 надійшла заява від 16.07.2019, до якої додано копію заяви про прийняття спадщини №2051 від 11.12.2018. Заявниця вказала, що поданий документ підтверджує те, що вона прийняла всю спадщину (тобто всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві та не припинилися внаслідок його смерті), що залишилася після смерті чоловіка.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 30.07.2019 у справі №20/103б замінено кредитора - ОСОБА_2 у зв'язку із смертю останнього на його правонаступника - ОСОБА_3 (дружина) за її заявами від 25.04.2019, 11.06.2019, 16.07.2019.
У період з 2019-2025 господарський суд першої інстанції здійснював розгляд справи та неодноразово продовжував ліквідаційну процедуру ТОВ "Стимул".
У травні 2025 року ОСОБА_1 (син померлого кредитора ОСОБА_2 ) звернувся до Господарського суду Луганської області із заявою про правонаступництво в порядку ст.52 ГПК України.
За змістом поданої заяви ОСОБА_1 просить залучити його до участі у справі №20/103б про банкрутство ТОВ "Стимул" як правонаступника померлого у 2018 році ОСОБА_2 , оскільки він є його єдиним сином, а отже спадкоємцем першої черги згідно з приписами ст.1261 ЦК України. Як додаток до вказаної заяви заявником зазначено "свідоцтво про смерть ОСОБА_2 ", однак його не було додано, що підтверджується Актом Господарського суду Луганської області від 22.05.2025 №7 про втрату документів або перепідшивання справи, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта (пакування).
У зв'язку з наведеною обставиною та з метою з'ясування всіх інших обставин за заявою ОСОБА_1 від 21.05.2025 ухвалою Господарського суду Луганської області від 22.05.2025 зазначену заяву було призначено до розгляду в судовому засіданні та зобов'язано заявника надати до суду документальне підтвердження перебування у родинних зв'язках з померлим кредитором ОСОБА_2 ; докази наявності права на спадок, зокрема: свідоцтво про право на спадщину, яке видане в порядку цивільного законодавства на ім'я спадкоємців; надати письмові пояснення щодо правонаступництва ОСОБА_3
28.05.2025 до Господарського суду Луганської області надійшла заява ОСОБА_1 від 28.05.2025, до якої на підтвердження перебування у родинних зв'язках додано отриману через додаток "Дія" цифрову копію Актового запису про народження, який підтверджує, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 . Окрім того, заявник стверджує, що в силу вимог закону він є спадкоємцем першої черги, як і його мати ОСОБА_3 , інші спадкоємці першої черги відсутні. За твердженням заявника, доказом права на спадкування є його родинний зв'язок з померлим.
За результатом розгляду поданої заяви та доданих до неї документів Господарським судом Луганської області постановлено оскаржувану ухвалу від 02.06.2025 у справі №20/103б, якою заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником не було виконано у повному обсязі та належним чином вимоги суду в частині подання витребуваних доказів, які б могли підтвердити обґрунтованість вимог та обставини правонаступництва ОСОБА_1 як нового кредитора у справі про банкрутство.
Так, за висновками місцевого господарського суду, обставини того, що ОСОБА_1 є сином і спадкоємцем померлого ОСОБА_2 та прийняття від нього спадщини і у якому саме розмірі (частці) та факт смерті останнього мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, якими є, зокрема, свідоцтво про право на спадщину. Однак, оскільки заявник не надав на вимогу суду витребуваних документів, які є необхідними для вирішення справи, суд залишив подану заяву без розгляду, мотивувавши свій висновок тим, що відсутність необхідних документів перешкоджає розгляду по суті заяви про правонаступництво.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для залишення заяви про правонаступництво без розгляду, виходячи з наступного.
Об'єктом апеляційного перегляду у даному випадку є ухвала місцевого господарського суду, якою відмовлено у задоволенні заяви про заміну кредитора у справі про банкрутство, а предметом судового розгляду є питання щодо наявності або відсутності у справі доказів, які перешкоджають розгляду по суті заяви про правонаступництво, та законність висновків суду для залишення такої заяви без розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Наведена норма свідчить, що справедливий та своєчасний розгляд справ судом нерозривно пов'язаний з принципами верховенства права та належного здійснення правосуддя, що є основоположними елементами права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Колегія суддів зазначає, що залишення заяви без розгляду - це форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв'язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким же позовом. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених у законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін.
При вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду суду необхідно враховувати, що наведене можливо лише за наявності таких умов:
- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;
- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;
- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.
У розумінні наведених положень процесуального закону залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору, або його представник не з'явився на виклик у засідання господарського суду чи не повідомив про причини неявки. Тобто, коли йдеться про ігнорування позивачем своїх процесуальних обов'язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. При цьому, господарський суд має з'ясувати також і те, яким чином неподання позивачем витребуваних судом документів перешкоджає вирішенню спору та у чому полягають перешкоди для розгляду та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог за відсутності витребуваних документів.
Тобто, умовами застосування зазначеної норми є те, що витребувані матеріали дійсно необхідні для розгляду спору по суті позовних вимог і спір без них вирішити неможливо.
Таким чином, не зважаючи на те, що можливість залишити позов без розгляду у випадку неподання позивачем витребуваних доказів є правом суду, останній, користуючись відповідною дискрецією, повинен належним чином обґрунтувати свій висновок щодо залишення позову без розгляду, враховуючи при цьому, що визначальною умовою для цього є саме можливість або неможливість вирішення спору по суті при невчиненні позивачем певних дій, покладених на нього судом.
У наведених висновках апеляційний господарський суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду з питання залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч.1 ст. 226 ГПК України, сформульованих в постановах від 12.09.2019 у справі №910/498/18, від 23.06.2021 у справі №917/531/19, від 19.01.2022 у справі №907/153/21.
Як вже зазначалося вище, підстави для залишення заяви без розгляду передбачені ст. 226 ГПК України та включають у себе, зокрема, й ту, коли позивач (заявник) без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору, що закріплено у п 4 ч. 1 цієї статті, яка і стала основоположною підставою для винесення оскаржуваної ухвали.
Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що залишення позовної заяви (у тому числі заяви про правонаступництво) можливе лише в тому випадку, якщо ненадання заявником витребуваних судом доказів дійсно перешкоджає вирішенню спору по суті, тобто свідчить про об'єктивну неможливість для суду зробити висновок про обґрунтованість заявлених вимог або відсутність підстав для їх задоволення.
Іншими словами, відсутність певного доказу робить в принципі неможливим дослідження та перевірку судом обставин, на яких ґрунтуються вимоги заявника, а також не дає можливості зробити висновок про те, чи відповідають доводи заявника дійсним обставинам справи або не підтверджуються наданими доказами, і, як наслідок, без витребуваних документів суд позбавлений можливості зробити висновок або про задоволення заявлених вимог, або їх відхилення.
Водночас, колегія суддів зазначає, що чинним ГПК України не передбачено переліку конкретних доказів (документів), відсутність (неподання заявником) яких є підставою для залишення позовної заяви (у даному випадку заяви про правонаступництво) у справі без розгляду, а тому у кожному конкретному випадку суд повинен комплексно дослідити та надати оцінку доводам заявника у сукупності з наданими на їх підтвердження доказами, і лише на основі такої оцінки зробити висновок про те, яким чином відсутність витребуваних доказів перешкоджає встановленню обставин (з'ясування яких саме конкретних фактів) для здійснення правонаступництва.
Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку суд першої інстанції дійшов висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України саме у зв'язку з тим, що заявником не було надано на вимогу суду свідоцтва про право на спадщину як основного доказу на підтвердження правонаступництва заявника.
Однак колегія суддів не погоджується з наведеними в оскаржуваній ухвалі висновками суду та зазначає про те, що відсутність такого доказу як свідоцтво про право на спадщину у даному випадку не перешкоджає розгляду заяви по суті, з огляду на наступне.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що визнаний у цій справі кредитор ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначені обставини були також встановлені в ухвалі Господарського суду Луганської області від 30.07.2019, є преюдиційними для розгляду даної справи та в силу вимог ч.4 ст.75 ГПК України не потребують повторного доведення.
Частиною 1 ст. 52 ГПК України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов'язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб'єкта права або обов'язку у правовідношенні, коли новий суб'єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов'язки попередника.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала усталений правовий висновок, відповідно до якого суд будь-якої інстанції зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб'єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу (постанови від 30.06.2020 в справі №264/5957/17, від 08.02.2022 у справі №761/13017/16-ц).
Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов'язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.
Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене ст.52 ГПК України, є переходом процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №34/425.
Таким чином, під час вирішення питання щодо наявності підстав для процесуального правонаступництва суд має з'ясувати, чи допускають правовідносини правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи і чи існує правонаступник. Тобто, необхідно дослідити наявність матеріально-правового зв'язку між попереднім учасником справи та його правонаступником щодо переходу прав та обов'язків від першого до другого.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, що при вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником у порядку ст. 52 ГПК України у разі смерті фізичної особи, судам перш за все необхідно з'ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи.
Загальні положення про спадкування закріплено у главі 84 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Так, відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частинами 1 та 5 ст.1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч.1-3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Колегія суддів враховує, що законодавство не обмежує право спадкоємців на оформлення свідоцтва певними строками. Спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право звернутися із заявою про одержання свідоцтва у будь-який час після прийняття спадщини.
Оформлення свідоцтва є правом, а не обов'язком спадкоємців. Факт неоформлення спадкових прав не тягне за собою втрату права на спадкове майно, якщо воно було прийнято у встановлений законом строк і встановленим законом способом, а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.
Отже, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину та не свідчить про те, що особа, яка прийняла спадщину (здійснила всі необхідні дії для її прийняття), не стала спадкоємцем.
Таким чином, відсутність свідоцтва про право на спадщину не спростовує обставин прийняття спадкоємцями спадщини після смерті позивача та набуття ними статусу правонаступників у матеріальних правовідносинах, оскільки відповідно до вищевказаних приписів чинного цивільного законодавства право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1223 ЦК України), спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від часу прийняття спадщини (ч.5 ст. 1268 ЦК України), а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №903/565/16 та від 16.01.2019 у справі №920/566/16.
З урахуванням наведених положень цивільного законодавства та правових висновків Верховного Суду колегія суддів зазначає, що отримання свідоцтва про право на спадщину є правом спадкоємця, яке ним може бути реалізовано на власний розсуд у будь-який час після прийняття спадщини.
При цьому виникнення права на спадщину закон пов'язує не з обставиною видачі свідоцтва, тобто документального оформлення, а саме з наявністю певних юридично значущих фактів, передбачених ст. 1223 ЦК України. Обов'язковою умовою для реалізації права на спадщину є волевиявлення спадкоємця, яке ним реалізується шляхом прийняття спадщини.
Сам по собі факт отримання чи неотримання свідоцтва про право на спадщину не свідчить про відсутність у спадкоємця самого права на спадщину, оскільки таке право виникає в силу вимог закону та не залежить від його оформлення свідоцтвом, що прямо закріплено у ст. 1296 ЦК України.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що ненадання заявником на вимогу суду свідоцтва про право на спадщину унеможливлює розгляд заяви про правонаступництво по суті та позбавляє суд можливості зробити висновок про наявність або відсутність матеріально-правового зв'язку між попереднім та новим кредиторами у справі про банкрутство, як наслідок про задоволення заяви ОСОБА_1 або відхилення таких вимог.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що положення п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України пов'язують можливість залишення судом позову без розгляду лише з неподанням позивачем витребуваних судом доказів, необхідних для вирішення спору, тобто таких, що мають істотне значення і унеможливлюють розгляд справи за наявними в ній доказами (постанова Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №905/825/21).
Однак апеляційний господарський суд зауважує, що у даному випадку ухвала Господарського суду Луганської області від 02.06.2025 у справі №20/103б фактично не містить належного обґрунтування та висновку про те, яким чином витребуваний судом доказ оформлення свідоцтвом права на спадок впливає на наявність самого права ОСОБА_1 на спадщину померлого ОСОБА_2 , а отже і набуття статусу правонаступника.
З матеріалів справи вбачається, що заявником на підтвердження наявності родинних зв'язків з кредитором та його правонаступництво у даній справі про банкрутство було надано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (витяг про народження) через портал "Дія" №683 від 28.05.2025, з якого слідує, що ОСОБА_2 (визнаний у даній справі кредитор) є батьком заявника ОСОБА_1 .
Крім того, у заяві від 28.05.2025, поданій до суду першої інстанції, заявник наголошував на тому, що доказом його права на спадкування є саме родинний зв'язок з померлим кредитором. Заявник також вказав, що після смерті його батька, ОСОБА_2 , отримувалися свідоцтва про спадщину на інше майно, яке не є предметом спору у цій справі. Право про спадкування майна, про яке йдеться у цій справі не вирішувалося, оскільки воно є спірним.
Отже, заявник при розгляді справи займав активну позицію та реагував на вимоги місцевого господарського суду, а саме наполягав на розгляді його заяви про правонаступництво саме з урахуванням його позиції про те, що доказом правонаступництва є його родинний зв'язок, який підтверджено відповідними доказами.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не зазначено обставини, які можуть підтвердити витребувані ним докази, або аргументи, які вони можуть спростувати з урахуванням викладеної позиції заявника, який фактично наполягав на розгляді справи за наявними у справі доказами.
До того ж, із змісту письмових пояснень ОСОБА_1 чітко вбачається, що він не отримував свідоцтво про право на спадщину на кредиторські вимоги його батька до боржника у даній справі про банкрутство, тобто такий доказ у заявника взагалі був відсутній.
Таким чином, з огляду на зміст письмових пояснень заявника, колегія суддів вважає, що Господарський суд Луганської області витребував у заявника докази, які останній не вважав необхідними для вирішення його заяви про правонаступництво по суті, а також такі докази у нього були відсутні, у зв'язку з чим у суду першої інстанції не було жодних перешкод для розгляду справи за наявними у ній матеріалами та письмовими поясненнями самого заявника.
Крім того, місцевий господарський суд не навів підстав, з яких випливає, що ОСОБА_1 має в своєму розпорядженні докази, які витребувалися судом. До того ж, як вже зазначалося, отримання свідоцтва на спадщину є правом спадкоємця, а не обов'язком, тоді як його відсутність не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Колегія суддів наголошує, що збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 14 ГПК України).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені вимоги.
У свою чергу, суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Отже, суд першої інстанції не був позбавлений можливості надати оцінку доводам заявника та наданим на їх підтвердження доказам, як наслідок розглянути заяву ОСОБА_1 про правонаступництво по суті заявлених вимог та зробити висновок про наявність або відсутність підстав для її задоволення.
Крім того, аналізуючи зміст положень ст. 1297 ЦК України та ст. 67 Закону України "Про нотаріат" вбачається вичерпний перелік майна, успадкування якого підлягає обов'язковому оформленню свідоцтвом про право на спадщину, а саме рухоме та нерухоме майно, майнові права, які підлягають державній реєстрації.
Водночас, висновки суду першої інстанції про необхідність підтвердження заявником переходу прав та обов'язків попереднього кредитора до нового саме свідоцтвом про право на спадщину колегія суддів вважає формальним, оскільки чинним законодавством не передбачено видачу свідоцтва про право на спадщину саме на кредиторські вимоги у справі про банкрутство.
Також судова колегія зазначає, що основним доказом на підтвердження того, що спадкоємець не прийняв спадщину може бути його заява про відмову прийняття, подана у встановленому законом порядку, а також та обставина, що він протягом шести місяців не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
У той же час колегія суду апеляційної інстанції звертає увагу, що:
по-перше, місцевий господарський суд, будучи обізнаним про уповноважену посадову особу, що здійснювала нотаріальні дії (яка, у т.ч., видавала свідоцтво про право на спадщину дружині померлого ОСОБА_3 , а також витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі), у випадку наявності сумнівів щодо прийняття заявником ОСОБА_1 спадщини або відмови у її прийнятті, мав можливість самостійно вжити заходи для отримання відповідної інформації, зокрема, шляхом надсилання запиту до нотаріуса щодо наявності у спадковій справі заяви ОСОБА_1 про прийняття або відмову у прийнятті ним спадщини батька;
по-друге, щодо дотримання заявником шестимісячного строку для прийняття спадщини, то в силу приписів ст. 1272 ЦК України такому спадкоємцю суд може визначити додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, якщо такий строк пропущено з поважних причин.
Тобто, сама по собі відсутність свідоцтва про право на спадщину та пропуск строку для її прийняття, без підтвердженої інформації про відмову спадкоємця від спадщини, не є підставою для втрати самого права на спадщину. Однак судом таких обставин не було досліджено і матеріали справи таких доказів не містять.
Судова колегія акцентує на тому, що якщо суд першої інстанції мав об'єктивні сумніви щодо наявності у заявника права спадкування, то він не був позбавлений можливості розглянути таку заяву по суті заявлених вимог, дослідивши всі обставини справи та надати оцінку доказам, у тому числі письмовим поясненням заявника, та прийняти вмотивоване рішення про відмову в задоволенні заяви про залучення до участі ОСОБА_1 у справі №20/103б про банкрутство ТОВ "Стимул" як правонаступника померлого у 2018 році ОСОБА_2 , однак відсутність таких доказів не є підставою для залишення такої заяви без розгляду, оскільки витребуваний судом документ - свідоцтво про право на спадщину, не свідчить про відсутність у спадкоємця самого права на спадщину, а відтак, не може бути доказом, відсутність якого унеможливлює розгляд справи.
Апеляційним господарським судом також враховується процесуальна поведінка самого заявника ОСОБА_1 , який послідовно демонстрував свою зацікавленість у розгляді цієї справи, зокрема, брав активну участь у ній, подаючи заяви по суті справи, в яких наполягав на розгляді його заяви за наявними у справі доказами, а також підтверджував своє право на спадкування майна у цій справі саме родинним зв'язком з померлим кредитором, як і зазначав про відсутність отриманого ним свідоцтва про право на спадщину на кредиторські вимоги до боржника.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги в силу закону, будь-які докази його відмови від прийняття спадщини відсутні та він є правонаступником кредиторських вимог у даній справі про банкрутство.
Колегія суддів наголошує, що судовий процес, в першу чергу, спрямований на вирішення спору, шляхом винесення відповідного судового рішення, і лише у випадку обґрунтованої неможливості розгляду справи за недостатністю доказів, які були витребувані та є необхідними, суд може залишити позов без розгляду.
Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (ч.1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду, а також що його справа буде розглянута та вирішена судом. Особі має бути забезпечено можливість реалізувати зазначені права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
У рішенні від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Відтак невмотивоване залишення позовної заяви без розгляду безпідставно позбавляє заявника, який разом із заявою надав наявні у нього докази, які, на його думку, у своїй сукупності здатні підтвердити обґрунтованість його вимог, можливості реалізувати своє право на отримання судового захисту.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України).
З огляду на вищевикладені обставини колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали було невірно застосовано норми процесуального права.
У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції (ч. 3 ст. 271 ГПК України).
За таких обставин, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що доводи скаржника зайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Луганської області від 02.06.2025 у справі №20/103б скасуванню з направленням справи(заяви про правонаступництво) для подальшого розгляду судом першої інстанції.
За правилами процесуального закону, прийняття рішення про скасування ухвали суду із направленням справи для продовження розгляду унеможливлює вирішення питання про зміну розподілу судових витрат, сплачених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, так і про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції. Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №756/6141/16-а, від 07.09.2022 у справі №911/2130/21.
Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК), а понесені судові витрати за апеляційний перегляд підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті судом першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Луганської області від 02.06.2025 у справі №20/103б - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Луганської області від 02.06.2025 у справі №20/103б - скасувати.
Справу №20/103б (заяву про правонаступництво ОСОБА_1 ) направити для продовження розгляду до Господарського суду Луганської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складено 29.09.2025
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза