вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" вересня 2025 р. Справа№ 927/463/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кінотехпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 (повний текст рішення складено 26.05.2025)
у справі №927/463/24 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Кінотехпром»
до 1) Управління комунального майна Чернігівської обласної ради,
2) Чернігівської обласної державної адміністрації
про визнання договору оренди недійсним та стягнення 109 837,37 грн
Приватне акціонерне товариство «Кінотехпром» звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління комунального майна Чернігівської обласної ради та Чернігівської обласної ради, у якому просило:
- визнати Договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 122 від 26.07.2018 року недійсним з моменту його укладення з застосуванням наслідків недійсності оспорюваного правочину;
- стягнути з Управління комунального майна Чернігівської обласної ради 67 928,76 грн.;
- стягнути з Чернігівської обласної ради 41 908,61 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що підставою визнання такого Договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення розрахунку орендної плати, визначених, зокрема, Законом України "Про оренду державного та комунального майна", та Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу. Адміністративний суд своїм рішенням у справі №620/6623/20 визнав неправомірною (незаконною) Методику від 17.05.2017 року №34-9/VII, і яка є незаконною з моменту прийняття, що означає неправомірність (незаконність) пунктів 3.3 та 3.4 (в частині розміру орендної плати) Договору з моменту його укладення на підставі статті 203 та 215 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач зазначає про те, що при укладанні спірного Договору наявні всі ознаки вчинення правочину під впливом обману на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.08.2024 року задоволено клопотання позивача, замінено неналежного відповідача-2: Чернігівську обласну раду (ЄДРПОУ: 33469166) на належного відповідача-2: Чернігівську обласну державну (військову) адміністрацію (ЄДРПОУ: 00022674).
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2024 року передано на розгляд Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю матеріали справи №927/463/24 за позовом Приватного підприємства "Кінотехпром" до Управління комунального майна Чернігівської обласної ради та Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання договору оренди недійсним та стягнення 109 837,37 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Кінотехпром» звернулося 12.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 12.06.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №927/463/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №927/463/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Кінотехпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №927/463/24. Розгляд справи №927/463/24 призначено на 15.07.2025. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №927/463/24.
25.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Чернігівської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 просив залишити рішення першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
30.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив Чернігівської обласної державної адміністрації, в якій позивач заперечив проти доводів адміністрації, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
01.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Управління комунального майна Чернігівської обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
04.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, в якій позивач заперечив проти доводів управління, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
07.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Управління комунального майна Чернігівської обласної ради надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд», про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої просив доручити Чернігівському окружному адміністративному суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 заяву Управління комунального майна Чернігівської обласної ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, призначено справу №927/463/24 до розгляду в режимі відеоконференції на 15.07.2025. Доручено Чернігівському окружному адміністративному суду забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції 15.07.2025 у приміщенні Чернігівського окружного адміністративного суду.
15.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Управління комунального майна Чернігівської обласної ради надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якій відповідач-1 заперечив проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні 15.07.2025 на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 17.09.2025.
11.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких він підтримав свої доводи та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В судове засідання 17.09.2025 з'явився представники позивача та відповідачів.
Представники позивача надали свої пояснення та підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представники відповідачів заперечили проти доводів позивача з підстав викладених у відзивах на апеляційну скаргу та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб, тобто до 05 листопада 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26.07.2018 року між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради (відповідач-1, орендодавець) та Приватним підприємством "Кінотехпром" (позивач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області №122 (Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (Майно), що розташоване за адресою: місто Чернігів, вулиця Любецька, 66 та перебуває в оперативному управлінні Орендодавця, у складі: двоповерхова будівля майстерні "Т-2" загальною площею - 488,3 кв.м., приміщення механічної майстерні "А1-2" в двоповерховій будівлі загальною площею - 242,1 кв.м., загальна площа приміщень, що передаються в оренду складає 730,4 кв.м.
Відповідно до пункту 2.1 Договору орендар вступив у строкове платне користування майном з моменту вказаного в пункті 10.1 даного Договору.
Згідно з пунктом 3.1 Договору орендна плата є платежем у грошовій формі, який орендар вносить орендодавцю та до обласного бюджету незалежно від наслідків діяльності орендаря і сплачується за весь термін фактичного користування майном, що визначається на підставі акта приймання-передачі в оренду та акта приймання-передачі майна з орендного користування.
За змістом пункту 3.2 Договору до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, податок на додану вартість.
Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області у новій редакції, затвердженої рішенням обласної ради від 17.05.2017 року № 34-9/VІІ зі змінами.
У відповідності до пункту 3.4 та 3.5 Договору розмір та порядок розрахунку орендної плати наведено у Додатку № 2 до Договору, що є невід'ємною його частиною і становить за базовий (березень 2018 року) місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - 6 767,07 грн. Орендна плата за перший (квітень 2018 року) місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць розрахунку на індекс інфляції за квітень 2018 року. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з пунктом 3.6 та 3.7 Договору орендну плату орендар зобов'язаний перераховувати щомісячно не пізніше останнього числа поточного місяця згідно виставлених рахунків орендодавцем у співвідношенні визначеного Методикою розрахунку та порядком використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області або за окремим рішенням обласної ради на період його дії. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, та якщо недоплата перевищує суму завдатку то сума перевищення, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, включаючи день оплати.
Пунктом 3.9 Договору визначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін розмір орендної плати може бути змінений у випадках встановлених законодавчими актами України.
За змістом пункту 3.11 Договору у разі припинення (розірвання) Договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до обласного бюджету та орендодавцю.
Відповідно до пункту 5.1.4 Договору орендар зобов'язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно з пунктом 5.1.11 Договору орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання Договору повернути орендодавцеві одержане від нього майно у належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з усіма зробленими в ньому поліпшеннями та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (часткової або повної) орендованого майна з вини орендаря.
Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір діє з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації по 31.10.2027 року, включно. Керуючись статтею 631 Цивільного Кодексу України та у зв'язку з тим, що орендар не припиняв користуватися предметом Договору оренди сторони домовилися, що умови цього договору поширюються на період з 01.04.2018 року.
У відповідності до пункту 10.2 та 10.3 Договору умови цього Договору зберігають силу протягом усього строку його дії, а в частині зобов'язань орендаря щодо сплати орендної плати - до повного виконання зобов'язань. Зміни і доповнення до договору допускаються за взаємної згоди сторін та оформляються додатковою угодою до Договору.
Згідно з пунктом 10.4 Договору останній може бути розірвано лише за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін за рішенням Господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України.
За змістом пункту 10.8 Договору чинність цього Договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням Господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством та умовами цього Договору.
Факт передачі майна підтверджується актом прийому-передачі в оренду майна комунальної власності області, розташованого за адресою: місто Чернігів, вулиця Любецька, 66 від 01.04.2018 року, копія якого міститься в матеріалах справи.
Додатком №2 до Договору визначено розрахунок розміру орендної плати за оренду майна комунальної власності області, розташованого за адресою: місто Чернігів, вулиця Любецька, 66, який виконано відповідно до Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, затвердженої рішенням Чернігівської обласної ради (дев'ятої сесії сьомого скликання) № 34-9/VII від 17.05.2017 року. Додатком № 2 до Договору встановлено розмір орендної плати за базовий місяць (березень 2018 року).
Разом з тим, в подальшому рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року у справі №620/6623/20, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 року, визнано протиправним та нечинним рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 року № 34-9/VII "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції".
Судове рішення у справі №620/6623/20 набрало законної сили 29.09.2022 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку із набранням рішенням у справі №620/6623/22 законної сили, позивач листами від 21.01.2022 року, від 10.11.2022 року звертався до відповідача-1 з пропозицією внести зміни до пунктів 3.3, 3.4 Договору шляхом укладення Додаткової угоди.
Відповідач-1 листами від 08.02.2022 року, від 25.11.2022 року відмовив позивачу у внесенні змін до Договору, посилаючись на те, що умовами Договору врегульовані та реалізовані правовідносини між сторонами, в т.ч. і щодо розміру орендної плати.
Водночас, на підставі зазначеного договору, в зв'язку з невиконанням приватним підприємством «Кінотехпром» зобов'язань, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 09.03.2023 у справі №927/1081/20, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2023 року позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" до обласного бюджету м. Чернігова 18 599,28 грн. заборгованості з орендної плати та 168,14 грн. інфляційних нарахувань, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" на користь Управління комунального майна Чернігівської обласної ради 22 704,52 грн. заборгованості з орендної плати, 212,25 грн. інфляційних нарахувань, 187,32 грн. процентів річних та 4 204,00 грн. витрат зі сплати судового збору та розірвано договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області №122, укладений 26.07.2011 між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради та Приватним акціонерним товариством "Кінотехпром".
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 у справі №927/429/23, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023, за позовом Управління комунального майна Чернігівської обласної ради до Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" про стягнення 151 043,20 грн. та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" до Управління комунального майна Чернігівської обласної ради про визнання недійсними пунктів 3.3 та 3.4 Договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області №122 від 26.07.2018 та пункт 1 Додатку № 2 до цього Договору, первісний позов задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
При цьому, відмовляючи позивачеві у визнанні недійсними пунктів 3.3 та 3.4 спірного договору недійсними, суди виходили з наступного:
«Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не заперечував ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції того, що рахунки ним не оплачені, натомість, посилаючись на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 у справі № 620/6623/20, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022, за яким визнане протиправним та нечинним рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 №34-9/VII Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції, вважає, що у нього відсутні підстави для сплати орендної плати за спірний період (з 01.10.2020 по 31.08.2021).
Проте, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідно до положень частини 2 статті 265 Кодексу про адміністративне судочинство (в редакції чинній на момент ухвалення судового рішення в справі №620/6623/20) нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Судове рішення в справі №620/6623/20 набуло законної сили 29.09.2022.
Таким чином, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю з дати набрання чинності відповідним рішенням суду, тобто з 29.09.2022, а не з дати його прийняття, як це невірно трактує апелянт.».
Отже, предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 122 від 26.07.2018 року з моменту його укладення із застосуванням наслідків недійсності оспорюваного правочину та стягнення на користь позивача з Управління комунального майна Чернігівської обласної ради 67 928,76 грн. та з Чернігівської обласної ради 41 908,61 грн. отриманої незаконно нарахованої орендної плати на підставі статей 203, 215, 216, 230 Цивільного кодексу України.
Позивач обґрунтовуючи свої вимоги, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, вказує на те, що готуючи проект рішення регуляторного акту "Про внесення змін та доповнень до Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області", Управління комунального майна усвідомлено порушувало законодавство при підготовці вищезазначеного нормативного (регуляторного) акту, а прийняття цього акту відбулось шляхом шахрайства та одурачування депутатів обласної ради. Державна регуляторна служба України неодноразово попереджала Чернігівську обласну раду, а та відповідно, Управління комунального майна про незаконність прийнятої Методики та про необхідність її скасування. З зазначеного вбачається, що Управлінця комунального майна, ще у 2018 році, на час укладення спірного Договору знало, що Методика 2017 року є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, однак продовжувало її застосовувати, всупереч приписам Державної регуляторної служби України. Мало того, Управління комунального майна застосовує цю Методику і після визнання її незаконною рішенням суду, яке вступило в законну силу. Позивач вважає, що беззаперечно, в вищенаведеному є умисел, Управління комунального майна знало та замовчувало про наявність певних обставин, а саме незаконність Методики і про те, що сторона позивача, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для остатнього.
В свою чергу, на думку позивача, управління комунального майна не проінформувала позивача про важливі обставини, які могли б вплинути на рішення укласти правочин. Тому замовчування важливої для сторони позивача інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір кваліфікується як обман. Позивач стверджує, що внаслідок укладення спірного Договору Управління комунального майна отримує на 60% орендної плати більше, ніж при використанні Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області від 25.03.2011 року. Управління комунального майна застосовуючи незаконну Методику при розрахунку орендної плати незаконно підвищила розмір орендної плати для підприємства позивача, чим порушила законний матеріальний інтерес та право на застосування до цих правовідносин нормативно-правових актів, які відповідають Законам та Конституції України.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі №910/7975/21.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення.
Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав для визнання недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №910/4293/22, від 31.10.2023 у справі №908/722/20.
Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №906/743/21, від 03.08.2023 у справі №909/654/19, від 19.10.2022 у справі №912/278/21.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №910/4293/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України).
Виходячи зі змісту зазначених норм, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29.04.2014 у справі №3-11гс14, постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №911/1382/18.
Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості стосовно природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).
Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.
Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.
Як на підставу недійсності Договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 122 від 26.07.2018 року, позивач зазначає про визнання протиправним та нечинним рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 року № 34-9/VІІ "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції", згідно з якою визначався розмір орендної плати, а також на введення його в оману, внаслідок незаконності Методики, затвердженої рішенням дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 року №34-9/VІІ, про що Управління комунального майна Чернігівської обласної ради було за доводами позивача обізнано.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" істотними умовами договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.
Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.
Відповідно до ст. 20 та ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
Рішенням Чернігівської обласної ради № 34-9/VII від 17.05.2017 року затверджено Методику розрахунку та порядок використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції (Методика).
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, до яких віднесено, зокрема, свободу договору.
Відповідно до положень статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. 6 і 627 Цивільного кодексу України визначає, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексу України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 №34-9/VII затверджено Методику розрахунку та порядок використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції.
26.07.2018 року між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради (відповідач-1, орендодавець) та Приватним підприємством "Кінотехпром" (позивач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області №122, розмір орендної плати відповідно до умов якого мав визначатись на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області у новій редакції, затвердженої рішенням обласної ради від 17.05.2017 року №34-9/VІІ зі змінами.
Отже, сторони у Договорі самостійно погодили порядок визначення розміру орендної плати на підставі Методики, що відповідає приписам Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
При цьому, на момент укладення спірного договору, рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 №34-9/VІІ "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції" було чинним, обов'язковим та таким, що підлягало застосуванню.
У подальшому рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі №620/6623/20, визнано протиправним та нечинним рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 №34-9/VІІ "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції".
Проте, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, а так само позивачеві вже зауважували суди у справі №№927/429/23, в силу норм ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, тобто з 29.09.2022, а не з дати його прийняття, як це невірно трактує апелянт.
Водночас, суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції позивачем не надано доказів того, що готуючи проект рішення регуляторного акту "Про внесення змін та доповнень до Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області", Управління комунального майна усвідомлено порушувало законодавство при підготовці вищезазначеного нормативного (регуляторного) акту і відповідач-1 на час укладення спірного Договору знав, що Методика 2017 року є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, і що умисел полягає в тому, що відповідач-1 знав про незаконність Методики і замовчував про це.
Тому суд дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області №122 від 26.07.2018 та застосування наслідків недійсності правочину.
Суд першої інстанції також вірно зауважив, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.03.2020 року у справі 927/669/19, яка набрала законної сили 05.03.2020 року прийнято відмову позивача за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" від позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" до Управління комунального майна Чернігівської обласної ради про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області від 26.07.2018 року № 122, укладеного між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради та Приватним акціонерним товариством "Кінотехпром", спільну заяву Управління комунального майна Чернігівської обласної ради та Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" про затвердження мирової угоди задоволено, та затверджено мирову угоду у справі № 927/669/19 від 04.03.2020 року, укладену між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради та Приватним акціонерним товариством "Кінотехпром", закрито провадження у справі № 927/669/19 за первісним позовом Управління комунального майна Чернігівської обласної ради до Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" про стягнення 15 990,81 грн. заборгованості з орендної плати за період з 01.04.2018 по 31.07.2018, а саме: 7 995,57 грн. заборгованості з орендної плати до обласного бюджету міста Чернігова та 7 995,24 грн. заборгованості з орендної плати на користь Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" до Управління комунального майна Чернігівської обласної ради про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області від 26.07.2018 року № 122, укладеного між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради та Приватним акціонерним товариством "Кінотехпром".
Таким чином, позивачем не доведено наявності обставин, які б свідчили про ведення його в оману згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України, а саме не доведено факту обману, наявність умислу в діях іншої сторони та істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Кінотехпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №927/463/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кінотехпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №927/463/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №927/463/24 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №927/463/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту постанови 01.10.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров