Житомирський апеляційний суд
Справа №278/4043/24 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
22 вересня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
з участю секретаря
судового засідання Драч Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/4043/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М.
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- визнати протиправною поведінку відповідача щодо продовження нарахування процентів, комісій, неустойки (штрафів, пені) після 25.05.2015 р. по кредитному договору №ZRZ0GA00004207 від 27.12.200, укладеному із ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості по кредитному договору №ZRZ0GA00004207, укладеному 27.12.2007 із ОСОБА_1 з урахуванням того, що проценти, комісія та неустойка (пеня, штраф) після 25.05.2015 не нараховуються, тобто їх нарахування має бути припиненим з 26.05.2015 з огляду на сплив строку кредитування шляхом пред'явлення кредитором (відповідачем) вимоги про повне дострокове виконання зобов'язань.
В обґрунтування позову зазначає, що 27.12.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (АК КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №ZRZ0GA00004207 (далі - кредитний договір), за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит в сумі 13 000,00 дол. США під 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за місяць строком на 120 місяців. Позивач частково погашала кредит та сплачувала проценти, однак банк через наявність простроченої заборгованості звернувся до суду з позовом про повне дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору.
02 листопада 2015 року Житомирським районним судом Житомирської області було ухвалено заочне рішення, яким стягнуто зі ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) та ОСОБА_5 (поручителя) у солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ZRZ0GA00004207 у сумі 9 296,92 дол. США, що станом на 25.05.2015 року складало 193 654,86 гривень.
Відповідно до мотивувальної частини рішення суду від 02.11.2015 розмір заборгованості у сумі 9 296,92 дол. США визначений станом на 25.05.2015 р. та складається із наступного: 5 888,91 дол. США - кредит, 1556,81 дол. США - проценти, 474,52 дол. США - комісія за користування кредитом, 922,52 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 12 дол. США - штраф (фіксована частина) та 442,14 дол. США - штраф (процентна складова).
Вказує, що вона та її поручитель частково погашали заборгованість, але платіжні документи з даного приводу не збереглися.
Позивач неодноразово як сама, так і через представників, зверталась у відділення АТ КБ «ПриватБанк», щоб з'ясувати суму залишку заборгованості за кредитним договором.
25 червня 2024 року представнику ОСОБА_6 - ОСОБА_7 у застосунок «Вайбер» надійшло повідомлення, що запитувана нею інформація може бути надана тільки на запит суду, а їй підготовлена стандартна виписка.
Із отриманої від банку (відповідача) виписки станом на 25.06.2024 р. стало зрозуміло, що загальний залишок по кредиту становить 19 911,20 дол. США, з яких: залишок боргу по тілу кредиту 5 242,77 дол. США, заборгованість по простроченим відсоткам 8 168, 43 дол. США та пеня 6 500,00 дол. США.
Зазначає, що із відповідної виписки вбачається неправомірне нарахування відповідачем процентів та здійснення інших нарахувань після настання вимоги погашення кредиту, у тому числі при достроковій вимозі. З урахуванням того, що банк скористався своїм правом щодо дострокового стягнення заборгованості у розумінні ч. 2 ст. 1052 ЦК України, яка стягнута за рішенням суду від 02.11.2015, фінансова установа - відповідач не має права продовжувати будь-які нарахування процентів, комісій, пені, штрафів після 25.05.2015 (дата дострокового розрахунку заборгованості, яка стягнута судовим рішенням).
Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано відповідача - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості по кредитному договору №ZRZ0GA00004207 від 27.12.2007, укладеному із ОСОБА_1 з урахуванням припинення нарахування процентів, комісії та неустойки (пені, штрафу) з 26.05.2015 (з огляду на сплив строку кредитування шляхом пред'явлення кредитором (відповідачем) вимоги про повне дострокове виконання зобов'язань). Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 01.08.2024 за клієнтом рахується борг за кредитним договором ZRZ0GA00004207 від 27.12.2007 в розмірі 19 911,20 дол. США, який складається з: 5242, 77 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 5 386,43 дол. США - заборгованість за відсотками; 2 782,00 дол. США - заборгованість з комісії; 6 500,00 дол. США - заборгованість з пені. З розрахунку заборгованості, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що останній платіж клієнтом було здійснено 05.06.2015 в розмірі 93 дол. США, який було направлено на погашення пені в межах виконання рішення Житомирського районного суду від 02.11.2015, відповідно до якого з позивача на користь Банку стягнуто заборгованість в сумі 9 296,92 дол. США., яка складається з наступного: 5 888,91 дол. США - кредит, 1 556,81 дол. США - проценти, 474,52 дол. США - комісія за користування кредитом, 922,52 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 12 дол. США - штраф (фіксована частина) та 442,14 дол. США - штраф (процентна складова).
Вказує, що після 05.06.2015 жодних платежів від позивача в рахунок погашення боргу не надходило. Доказів сплати боргу після винесення рішення позивачем до позову не надано. 20 грудня 2016 року Банком зроблено коригуючі проводки згідно протоколу Банка №7260952. Операція направлена на зменшення боргу клієнта внаслідок перерахунку відсоткової ставки в бік зменшення до 12.58%. В цей же день Банком на підставі протоколу №7260952 самостійно перераховано відсоткову ставку до 11,04%, що відображено у розрахунку заборгованості станом на 01.08.2024 та у виписці по рахунку.
Звертає увагу, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту, а відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріальноправового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
У справі, що розглядається, позивачем заявлені вимоги про визнання протиправною поведінку відповідача щодо продовження нарахування процентів, комісій, неустойки (штрафів, пені) після 25.05.2015 р. по кредитному договору №ZRZ0GA00004207 від 27.12.2007, укладеному із ОСОБА_1 ; про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості по кредитному договору №ZRZ0GA00004207 укладеному 27.12.2007 із ОСОБА_1 з урахуванням того, що проценти, комісія та неустойка (пеня, штраф) після 25.05.2015 не повинні нараховуються, тобто їх нарахування має бути припиненим з 26.05.2015 року з огляду на сплив строку кредитування шляхом пред'явлення кредитором (відповідачем) вимоги про повне дострокове виконання зобов'язань. Проте, позивач жодним чином не обґрунтовує в чому саме полягає порушення його права чи безпосереднього інтересу, які підлягають захисту, а зі змісту позовної заяви позивача вбачається, що жодні права та інтереси позивача наразі не порушені. Базуючись на наявних у позивача припущеннях та міркуваннях, дана позовна заява не направлена на відновлення порушеного права та/або інтересу позивача, жодної матеріальної шкоди йому не завдано. На час ухвалення оскаржуваного рішення, АТ КБ «ПриватБанк» після винесення 02.11.2015 Житомирським районним судом Житомирської області заочного рішення про стягнення ОСОБА_3 (у подальшому - ОСОБА_4 ) та ОСОБА_5 (поручителя) у солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ZRZ0GA00004207 у сумі 9 296,92 дол. США, жодних позовних вимог до Позивача не пред'являв. При зверненні до суду з позовом потрібно усвідомлювати, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
Вважає, що позивачем суду не надано будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували та беззаперечно доводили наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача у справі, які підлягали б захисту. Зокрема, не надано доказів того, що Банк після винесення рішення від 02.11.2015 пред'являв до позивача будь-які вимоги про сплату грошових коштів на виконання кредитного договору на суму більшу, ніж зазначена в згаданому рішенні. А отже, не навів доказів того, що здійснення Банком нарахування за кредитним договором порушують права позивача. Нарахування відповідачем процентів, пені після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, ніяким чином не зачіпає права та інтереси позивача, оскільки до нього не пред'явлено вимог про стягнення заборгованості, тобто, між сторонами відсутній цивільно-правовий спір.
Вказує, що нарахування відсотків, пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов'язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. Таким чином, вказані позовні вимоги могли бути запереченням (відзивом) на позов Банку про стягнення заборгованості у вигляді неправомірного нарахування відсотків та інших платежів у разі наявності підстав для її нарахування, у вигляді необґрунтованості позовної вимог - у разі відсутності підстав для їх нарахування. Отже, на думку представника відповідача, позивачем не доведено суду наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу у цій справі, які підлягали б захисту, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Зазначає, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та цієї Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 3 ЦПК України). Згідно зі статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частин першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Звертає увагу, що у постанові від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив такі висновки: «Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов'язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов'язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитним договором, зобов'язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов'язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов'язку іншого суб'єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Результат аналізу статей 12, 89 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що у разі виникнення спору між сторонами суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку відсотків, пені, штрафних санкцій тощо та здійснити оцінку доказів, на яких такі дії ґрунтуються». З урахуванням викладеного вважає, що позовна вимога про зобов'язання здійснити перерахунок є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення права позивача, тому у її задоволенні суд першої інстанції мав відмовити. (Постанова ВС від 17 лютого 2021 року справа №711/11121/18, постанова ВС від 04 вересня 2024 року, справа № 278/2111/23, провадження № 61-5586 св 24).
Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2024 року в частині задоволення та ухвалити нове, яким відмовити у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що сторона позивача неодноразово зверталася до банку для надання інформації щодо суми боргу ОСОБА_6 , і лише 25.06.2024 в застосунок «Вайбер» надійшло повідомлення, що запитувана нею інформація може бути надана тільки на запит суду, а їй підготовлена стандартна виписка. Із отриманої від банку (відповідача) виписки станом на 25.06.2024 стало зрозуміло, що загальний залишок по кредиту становить 19 911,20 дол. США, з яких: залишок боргу по тілу кредиту 5 242,77 дол. США, заборгованість по простроченим відсоткам 8 168, 43 дол. США та пеня 6 500,00 дол. США. Але зазначена у виписці інформацію викликає сумніви щодо її правильності, а саме: залишок боргу визначається станом на 25.06.2024, хоча підсумкові суми боргу закінчуються на даті 22.08.2023; по 05.06.2015 зрозуміла логіка надходження коштів і в рахунок погашення чого вони направлені, оскільки в графі погашення видно, що надійшов платіж 93,00 дол. США і на погашення пені поступило 93,00 дол. США, а вже з 20.12.2016 відображено платіж 1564,35 дол. США, а рознесені кошти на погашення не збігаються із сумою і т. д.
На виконання вимог ухвали суду у даній справі відповідачем було надано виписку (розрахунок) боргу станом на 01.08.2024 та пояснення з яких встановлено наступне. Згідно розрахунку боргу станом на 01.08.2024 заборгованість по Кредитному договору становить 19 911,20 дол. США, а саме: 5242,77 дол. США - кредит, 5 386,43 дол. США - проценти, 2782,00 дол. США - комісія та 6 500,00 дол. США - пеня. В розрахунку боргу станом на 01.08.2024 загальний розмір заборгованості не змінний, але вказана інформація у виписці подана до суду не співпадає із інформацією, яка відображена у виписці за 25.06.2024 щодо нарахування заборгованості за комісією та відсотками.
Вказував, що банк скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості в розумінні ч. 2 ст. 1052 ЦК України, про що свідчить рішення суду від 02.11.2015, тому відповідач втратив право здійснювати нарахування будь-яких процентів, комісій, пені, штрафів після 25.05.2015.
Звертає увагу, що на даний час в інший спосіб захистити права позивача не є можливим, адже перерахування боргу про яке йдеться в позовних вимогах визначить в обліку чітку і законну суму, яку має сплатити позичальник і унеможливить банк здійснювати неправомірні нарахування або зарахування коштів на неправомірно нараховані платежі.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2024 року залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 27.12.2007 між ЗАТ КБ ПриватБанк» (наразі - АК КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №ZRZ0GA00004207, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у сумі 13 000,00 дол. США під 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за місяць строком на 120 місяців (а.с.26-28).
02 листопада 2015 року Житомирським районним судом Житомирської області було ухвалено заочне рішення, яким стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ZRZ0GA00004207 в сумі 9 296,92 дол. США, що станом на 25.05.2015 року складає 193 654,86. Згідно мотивувальної частини рішення суду від 02.11.2015 розмір заборгованості у сумі 9 296,92 доларів США визначений станом на 25.05.2015 р. та складається з наступного: 5 888,91 доларів США - кредит (тіло), 1 556,81 доларів США - проценти, 474,52 доларів США - комісія за користування кредитом, 922,52 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 12 доларів США - штраф (фіксована частина) та 442,14 доларів США - штраф (процентна складова) (а.с. 20-21).
На підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02.11.2015, заборгованість ОСОБА_8 та ОСОБА_5 за кредитним договором №ZRZ0GA00004207 була визначена у розмірі 9 296,92 дол. США. Зазначена заборгованість складається із залишку основної суми кредиту, нарахованих процентів, комісійних платежів, пені та штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням кредитних зобов'язань.
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 19.10.2013 р. серії НОМЕР_2 , виданого Виконавчим комітетом Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, 19.10.2013 ОСОБА_3 зареєструвала шлюб із ОСОБА_9 та взяла прізвище свого чоловіка ОСОБА_4 (а.с.18).
З виписки по кредитному договору №ZRZ0GA00004207 від 27.12.2007 за період 27.12.2007 - 25.06.2024 (а.с.22-25) вбачається, що залишок по кредиту на 25.06.2024 року - 19 911,20 доларів США, з яких: залишок боргу по тілу кредиту 5 242,77 дол. США, заборгованість по простроченим відсоткам 8 168,43 дол. США та пеня 6 500,00 дол. США.
Відповідно до розрахунку боргу станом на 01.08.2024 р. заборгованість по Кредитному договору становить 19 911,20 дол. США, а саме: 5 242,77 дол. США - кредит, 5 386,43 дол. США - проценти, 2 782,00 дол. США - комісія та 6 500,00 дол. США - пеня (а.с.47-51).
Згідно п. 3.3. Кредитного договору, нарахування процентів, а також винагород передбачених п. п. 6.2. та 7.1. Кредитного договору здійснюється у дату їх сплати, зазначену п. 7.1. Кредитного договору.
Пунктом 7.1. Кредитного договору передбачено наступне:
- банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 27.12.2007 р. по 26.12.2027 р.;
- періодом сплати вважати період із «01» по «05» число кожного місяця.;
- щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 161,90 дол. США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії (а.с.26-28).
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що за Договором проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитом, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки.Разом з тим, суд погодився з позицією позивача в частині того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Після спливу визначеного договором строку (терміну) виконання зобов'язання або у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на вказані вимоги закону, суд першої інстанції, з урахуванням безпідставного нарахування банком процентів, комісії та неустойки (пені, штрафу) позивачу по договору після 26.05.2015 (з огляду на сплив строку кредитування шляхом пред'явлення кредитором (відповідачем) вимоги про повне дострокове виконання зобов'язань, про що свідчить рішення суду від 02.11.2015 у справі №278/2081/15), дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язанння АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості по кредитному договору №ZRZ0GA00004207 від 27.12.2007, укладеному із ОСОБА_1 .
Колегія апеляційного суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян (держави), правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 13 ч.ч.1, 3 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Кредитор (банк) має право (за наявності підстав) на отримання компенсаційних виплат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, однак банк має звернутись із такими вимогами до боржника, а не самовільно здійснювати такі нарахування.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Таким чином, колегія апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду, що за Договором проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитом, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки. Оскільки Банк скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості в розумінні ч.2 ст.1052 ЦК України, яка стягнута рішенням суду від 02.11.2015 року, тому будь-які нарахування процентів, комісій, пені, штрафів після 25.05.2015 що є датою дострокового розрахунку заборгованості, яка стягнута судовим рішенням.
Колегія апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги, що позовна вимога про зобов'язання здійснити перерахунок є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення права позивача, виходячи з наступного.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).
Враховуючи те, що після дострокової вимоги АТ КБ «ПриватБанк» продовжував нараховувати проценти, пеню та комісію, що є явним порушенням прав позичальника, в тому числі і як споживача, тому позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту у вигляді позовної вимоги щодо зобов'язання Банк здійснити перерахунок заборгованості. Зокрема, на даний час позивач не має можливості захистити свої права в інший спосіб, адже позовна вимога про перерахування боргу визначить чітку суму боргу, яку позичальник має сплати і не унеможливить банк здійснювати неправомірні нарахування або зарахування коштів на неправомірно нараховані кошти.
З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Головуючий Судді