Справа №:755/17646/25
Провадження №: 2/755/13029/25
про залишення позовної заяви без руху
"02" жовтня 2025 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права спільної часткової власності, стягнення компенсації вартості частки та визнання права власності,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права спільної часткової власності, стягнення компенсації вартості частки та визнання права власності.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Перевіривши матеріали позовної заяви та долучених до неї документів, судом встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.
У позовній заяві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять:
1)Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 5/12 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 1 006 392,50 грн;
2)Після отримання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розміру компенсації вартості належних їм часток на спірне майно припинити право власності ОСОБА_1 на частину та право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
3)Визнати за відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 право власності на 5/12 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності належала ОСОБА_6 , 1930 року народження, та членам його сім'ї: ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_4 (дочка), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_2 (онук). Після смерті ОСОБА_6 його діти успадкували належну йому частку у нерухомому майні, а саме: ОСОБА_1 (1/2 частки, з урахуванням частки, від якої відмовився на її користь брат позивачки ОСОБА_7 ), ОСОБА_4 (1/4 частки), ОСОБА_5 (1/4 частки).
Відповідачі мають зареєстроване місце проживання у спірній квартирі, водночас фактично проживають за іншими адресами, квартирою не користуються, потреби не мають. Позивач та її брат ОСОБА_7 неодноразово зверталися до відповідачів з пропозицією щодо продажу спірної квартирі або третій особі, або здачі спірної квартири в оренду і поділу отриманих грошових коштів між співвласниками, або продажу позивачам належних часток. Однак, всі пропозиції були відхилені. Упущена вигода позивачів перевищує суму позовних вимог. Також квартира потребує ремонту, заміни комунікацій, сантехніки. Оплату комунальних послуг здійснює ОСОБА_1 .
Станом на дату звернення до суду ОСОБА_1 належить частка спірної квартири, позивачу ОСОБА_2 - 1/6 частки, що разом складає 5/12 частини у праві власності на спірне майно. Водночас, відповідачам сумарно належить 7/12 частки у спірному майні. Відповідно до висновку про оцінку майна вартість належної ОСОБА_1 частки у нерухомому майні складає 603 835,50 грн, ОСОБА_2 - 402 557,00 грн.
З 2008 року спільне проживання позивачів у квартирі не можливе, частка позивачів у праві власності є меншою, спірна квартира є неподільною, частки позивачів не можуть бути виділені в натурі, з огляду на викладене позов просили задовольнити.
Перевіривши матеріали позовної зави та долучених до неї документів, судом встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.
Статтею 175, 177 ЦПК України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред'явлення позову до суду.
Частиною четвертою статті 177 ЦПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України від
08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (із змінами та доповненнями).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3 028,00 гривень.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 носить майновий характер.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17).
Підпунктом першим пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно із пунктом другим частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
Пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» передбачено, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
На виконання вимог пункту 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позивачами визначено ціну позову - 1 006 392,50 грн, зокрема для ОСОБА_1 - 603 835,50 грн, для ОСОБА_2
- 402 557,00 грн.
Таким чином, сума судового збору за вимоги майнового характеру, що підлягала сплаті позивачем ОСОБА_1 у відсотковому співвідношенні до зазначеної позивачем ціни позову становить
6 038,35 грн, що не перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який складає 15 140,00 грн.
Сума судового збору за вимоги майнового характеру, що підлягала сплаті позивачем ОСОБА_2 у відсотковому співвідношенні до зазначеної позивачем ціни позову становить 4 025,57 грн, що не перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який складає 15 140,00 грн.
Отже, загальна сума судового збору, що підлягала сплаті позивачем при зверненні з вказаним позовом до Дніпровського районного суду міста Києва складає 10 063,92 грн.
Позивачем ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено квитанцію про сплату судового збору від 05 вересня 2025 року на суму 3 000,00 грн.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. А відповідно до частини другої цієї статті суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Під час вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, за допомогою автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3», судом отримано підтвердження щодо зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України щодо кожної платіжної інструкції, про що свідчать виписки, що містяться в матеріалах справи.
Таким чином, сума недосплаченого ОСОБА_1 судового збору складає 3 038,35 грн.
Позовна заява містить клопотання ОСОБА_1 розстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення по справі.
На обґрунтування заявленого клопотання ОСОБА_1 зазначено, що розмір її річного доходу (пенсії) за 2024 року складає 46 777,02 грн, тобто, розмір судового збору перевищує 5 % від суми її річного доходу.
Судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначається законом і залежить від об'єктивних ознак позову (заяви), з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх, а пільги щодо його сплати передбачені безпосередньо законом.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Тлумачення статті 136 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, є врахування судом майнового стану сторони.
Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті
6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року)
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 940/2276/18 зробила висновок, що з аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Разом із тим, Верховний Суд у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 338/158/19 зауважив, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичної особи є врахування судом її майнового стану.
Тобто, основним у вирішенні питання про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору є оцінювання фінансового стану особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення у справах «Княт проти Польщі», «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» від 26 липня 2005 року).
За приписами частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Отже, особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Аналіз клопотання про розстрочення сплати судового збору свідчить, що вказані обставини, не можуть вважатись достатньою підставою для його зменшення чи розстрочення.
В даному випадку, вказані позивачем ОСОБА_1 обставини не можуть бути підставою для розстрочення сплати судового збору, оскільки нею не надано доказів на підтвердження того, що її майновий стан на день звернення з даним позовом перешкоджає сплаті судового збору в установлених законодавством порядку і розмірі, при цьому навіть відсутність відомостей про доходи не є беззаперечним і достатнім доказом скрутного майнового стану позивача та не підтверджує з достовірністю тієї обставини, що позивач не може сплатити судовий збір, оскільки одночасно доведенню також підлягає відсутність інших доходів, рухомого або нерухомого майна та їх обсягу, цінних паперів, можливості розпоряджатися ними, грошових коштів на банківських рахунках тощо.
Таким чином, на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху позивачу ОСОБА_1 слід доплатити різницю між фактично сплаченою сумою судового збору та визначено сумою судового збору, що становить 3 038,35 грн та надати суду документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Стосовно клопотання позивача ОСОБА_8 про звільнення від сплати судового збору суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті
5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12 та 22 Закону № 3551-XII.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення грошової компенсації вартості належної позивачеві частки у нерухомому майні та припинення його права власності на вказану частку, що не пов'язано із соціальним захистом учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), тому відсутні правові підстави вважати, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону.
Таким чином, на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху позивачу ОСОБА_2 слід надати суду докази сплати судового збору у сумі 4 025,57 грн, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок отримувача: UA 478999980313141206000026005, код класифікації доходів бюджету: 22030101.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв'язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містити відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від
21 січня 2004 року № 22 (зі змінами).
Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.
Вказаний висновок також підтверджено постановою Київського апеляційного суду від 05 травня 2020 року у справі № 755/3288/20, та постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 755/3292/20.
Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід залишити без руху та встановити позивачам строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суддя,
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розстрочення сплати судового збору - відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права спільної часткової власності, стягнення компенсації вартості частки та визнання права власності - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - два дні з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Хромова