№ 755/16714/25
№ 3/755/5807/25
"22" вересня 2025 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Метелешко О.В., розглянувши справу, що надійшла з Управління патрульної поліції в м. Києві про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ст. 122-4 Кодексу України про адміністративне правопорушення,
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 433460, ОСОБА_1 , 20 серпня 2025 року, о 15 годині 12 хвилин, у м. Києві, по вул. Харківське шосе, 19, керуючи автомобілем «Volkswagen Jetta», д/н НОМЕР_1 та будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, залишив місце події до приїзду працівників поліції, чим порушив п. 2.10 а ПДР України.
У судове засідання ОСОБА_1 з'явився, клопотав про закриття кримінального провадження справи у зв'язку із вчиненням ним дії у стані крайньої необхідності, яке мотивував тим, що він працює лікарем-неврологом у КНП «КДЦ Дніпровського району м. Києва». 20 серпня 2025 року він направлявся на своєму автомобілі «Volkswagen Jetta», д/н НОМЕР_1 на екстрений виклик до лікарні, до пацієнтки, яка мала попередній діагноз 169.3 «Наслідки інфаркту мозку», де огляд останньої лікарем-неврологом є обов'язковим для призначення їй подальшої екстреної допомоги. Коли рухався, то став учасником ДТП, яка відбулася за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, однак, винуватцем якої він не був та не спричинив нікому будь-якої шкоди, а ні моральної, а ні матеріальної. Так, він зупинився, щоб запитати, чи потрібна комусь медична допомога та з'ясувати у всіх присутніх, чи є до нього якісь претензії, або запитання з приводу ДТП, на що отримав відповідь, що все добре, допомога лікаря нікому не потрібна, претензій до нього немає, тому, він, розуміючи, що поспішає на екстрений виклик до пацієнта, сів до свого автомобіля та продовжив рух. На підтвердження своїх доводів прохав долучити до матеріалів справи письмові докази.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, приходжу до наступного.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, одним з завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з вимогами ст. ст. 278, 280 КУпАП, суд першої інстанції при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Стаття 8 Конституції України декларує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно із ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно із ст. 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності, така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Отже, положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності, однак лише у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті для усунення небезпеки, яка загрожує.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Як вбачається з довідки КНП «КДЦ Дніпровського району м. Києва» № 81 від 16.09.2025 року, ОСОБА_1 з 02.07.2012 року працює лікарем-невропатологом у КНП «КДЦ Дніпровського району м. Києва».
Зокрема, як вбачається з виписки КНП «КДЦ Дніпровського району м. Києва», 20.08.2025 року надійшов виклик щодо пацієнтки, в якої виявили підозру на повторний інфаркт та необхідна була термінова госпіталізація останньої до неврологічного відділення КМКЛ № 1 за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 121.
Враховуючи пояснення ОСОБА_1 та все вищенаведене, встановлено, що останній був вимушений їхати до лікарні на екстрений виклик, до пацієнтки, яка мала попередній діагноз 169.3 «Наслідки інфаркту мозку», де огляд останньої лікарем-неврологом необхідний для призначення їй подальшої екстреної допомоги, у зв'язку з чим, покинув місце ДТП, винуватцем якого не був, тому, дії останнього є виправданими, такими, що були необхідними у даній ситуації, а саме, були спрямовані на збереження життя та здоров'я іншої людини.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності, така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Аналізуючи встановлені у справі обставини, наявні підстави вважати, що в діях ОСОБА_1 відсутній прямий умисел на залишення місця дорожньо-транспортної пригоди, а відтак, в його діях відсутня суб'єктивна сторона правопорушення, яка утворює його склад у сукупності з іншими обставинами.
Статтею 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь та кожна людина вважається невинною доти, поки її вину не доведено згідно з законом.
Згідно з п. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини.
Рішенням Конституційного Суду України від 26травня 2015року N5-рп/2015 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Враховуючи наведене, суддя дійшов висновку, що ОСОБА_1 були вчинені дії, які хоч і містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, але такими визнаватися не можуть, оскільки були вчинені в стані крайньої необхідності, тому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП, справа відносно останнього за ст. 122-4 КУпАП підлягає закриттю через вчинення особою дій в стані крайньої необхідності/
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 9, 122-4, 245, 247, 251-252, 280, 283, 284 КУпАП, суд -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за 122-4 КУпАП - закрити, на підставі ч. 4 ст. 247 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя: