Провадження № 22-ц/803/9102/25 Справа № 199/1922/25 Суддя у 1-й інстанції - Дребот І. Я. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Макарова М.О., Єлізаренко І.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суд міста Дніпра від 25 червня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди , -
У лютому 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суд міста Дніпра із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить транспортний засіб "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується довіреністю та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 05.08.2023 року.
28.07.2024 року о 13.20 в м. Дніпро, відрізок дороги з боку вулиці Донецьке шосе, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом "ВАЗ 2101", державний номерний знак НОМЕР_3 , рухаючись по другорядній дорозі, на перехресті з вул. Перемоги, не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 "Дати дорогу", не надав переваги у русі та вчинив зіткнення з транспортним засобом " Daewoo Lanos " реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі, після чого т.з. "ВАЗ 2101" д.н.з. НОМЕР_3 перекинувся. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, а водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.
Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.10.2024 року по справі № 199/7551/24 водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП.
Експерт автотоварознавець ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_4 склав висновок експерта № 10052 від 01.11.2024 року, яким визначено вартість матеріального збитку відновлювального ремонту, завданого власнику автомобіля "Daewoo Lanos" у сумі - 87644,40 грн.
Страхова компанія відповідача - Страхова компанія "Кредо" здійснила страхову виплату в розмірі 47 117,99 грн.
Позивач вказав, що дії водія ОСОБА_2 завдали значних моральних страждань ОСОБА_1 , оскільки останній зазнав не лише матеріальних збитків, але й психологічного дискомфорту, морального болю та стресу.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 60 526,41 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Рішенням Індустріального районного суд міста Дніпра від 25 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) завдану моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн..
Стягнуто з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 39,96 грн.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
У відзиві відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з п. 1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та довідкою про доставку електронного листа.
Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28.07.2024 року о 13.20 в м. Дніпро, на відрізку дороги з боку вулиці Донецьке шосе, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом "ВАЗ 2101", державний номерний знак НОМЕР_3 , рухаючись по другорядній дорозі, на перехресті з вул. Перемоги, не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 "Дати дорогу", не надав переваги у русі та вчинив зіткнення з транспортним засобом " Daewoo Lanos " реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі, після чого т.з. "ВАЗ 2101" д.н.з. НОМЕР_3 перекинувся. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, а водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.
Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.10.2024 року по справі № 199/7551/24 водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Експерт автотоварознавець ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_4 склав Висновок експерта № 10052 від 01.11.2024 року, яким визначено вартість матеріального збитку відновлювального ремонту, завданого власнику автомобіля "Daewoo Lanos" складає 87644,40 грн (а.с.18-45).
Страхова відповідальність водія ОСОБА_2 станом на час вчинення ДТП була застрахована Страховою компанією "Кредо". За наслідками повідомлення від 19 серпня 2024 на електронну пошту СК на ім»я генерального директора ТДВ СК “Кредо» ОСОБА_5 , 16.10.2024 року було здійснено виплату в розмірі 47 117,99 грн страхового відшкодування (а.с.49).
Окрім цього, судом першої інстанції було встановлено, що обсяг відповідальності страховика обмежується лімітом в 160 000,00 грн.
Сторони погодились з даною обставиною та не оспорювали її.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Згідно із ст. 6 вказаного Закону страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладення договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Відповідно до ч. 1ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно із договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (частина перша статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів »).
Відповідно до ч. 1ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема,Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати(страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IVу страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Згідно із пунктом 36.1статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року (справа №760/15471/15-ц, провадження №14-316цс18) вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом №1961-IVу страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема,Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 указаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в СК "Кредо", страхова сума обмежена лімітом в 160 000,00 грн, що підтверджує й сам представник позивача у відповіді на відзив. На підставі страхового акту СК "Кредо" здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 47117,99 грн, що не перевищує суми страхової суми у 160 000,00 грн, а тому відповідальність в межах цієї суми несе страховик.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі, зважаючи на наступне.
Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.
Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб'єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб'єктами, хто його оточує.
Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.
Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.
Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.
Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Як встановлено матеріалами справи, згідно довіреності від 22 травня 2022 року, посвідченої приватним нотаріусом Самохвалом А.Ю., серія НМВ № 013711, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уповноважив позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , управляти та розпоряджатися транспортним засобом "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Крім того, вказаною довіреністю ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси у взаємовідносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами, а також державними та недержавними органами України та будь-якої іншої країни, в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, у Міністерстві внутрішніх справ України, його територіальних органах та підрозділах, Національній поліції України та її територіальних органах, у сервісних центрах МВС України, перед прикордонними та митними органами України, в органах Управління безпеки дорожнього руху ДІД МВС України, в органах Державної фіскальної служби України,органах нотаріату, митних органах, що включає наступні правомочності та повноваження:
- керувати даним транспортним засобом;
- здійснити реєстрацію (перереєстрацію) даного транспортного засобу в сервісних центрах МВС України;
- подавати від імені Довірителя будь-які письмові та усні заяви, пояснення, у тому числі щодо втрати свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту);
- одержувати необхідні довідки та інші документи;
- розписуватися за мене у відповідних книгах обліку та заявах, підписувати угоди;
- за необхідності, продати та/або обміняти вказаний транспортний засіб;
- підписати договір купівлі-продажу, договір міни чи інший документ, пов?язаний з відчуженням;
- отримувати належні мені кошти за укладеними договорами готівкою або безготівково;
- сплачувати від мого імені обов?язкові податки, збори та інші платежі, пов?язані з виконанням довіреності;
- подавати та отримувати документи, зокрема заяви, пов?язані з виконанням зазначених дій;
- виконувати усі необхідні дії в межах чинного законодавства, які б я виконав особисто для ефективного виконання цієї довіреності.
Оскільки, ОСОБА_1 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, довіреності та реєстраційного документа на транспортний засіб, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди.
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі- Закон) передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяною життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Тобто, виходячи із суті такого страхування, названий Закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника заподіювача шкоди.
Згідно зі ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, які не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Згідно із ст. 6 вказаного Закону страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладення договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Відповідно до ч. 1ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно із договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (частина перша статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів »).
Відповідно до ч. 1ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема,Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати(страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IVу страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Згідно із пунктом 36.1статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року (справа №760/15471/15-ц, провадження №14-316цс18) вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом №1961-IVу страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема,Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 указаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).
Встановивши, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в СК "Кредо", страхова сума обмежена лімітом в 160 000,00 грн, суд правильно дійшов висновку, що на підставі страхового акту СК "Кредо" здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 47117,99 грн, що не перевищує суми страхової суми у 160 000,00 грн, а тому відповідальність в межах цієї суми несе саме страховик - СК "Кредо".
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).
Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, то в такому випадку відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.
Матеріали справи свідчать, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в СК "Кредо", водночас, відповідачем у справі є лише ОСОБА_2 , а матеріали справи не містять письмового підтвердження залучення СК "Кредо", як співвідповідача у справі, незважаючи на наявне у справі клопотання відповідача про його залучення в суді першої інстанції (а. с. 84 зворот).
Отже, у цій справі належним співвідповідачем є СК "Кредо" (у межах суми ліміту страхового відшкодування).
Така правова позиція узгоджується із постановою КЦС ВС від 25.05.2022 - № 503/1597/16-ц.
З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що позивач пред'явив позовні вимоги в частині щодо страхового відшкодування до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині. А суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості залучення до розгляду справи належного співвідповідача.
Однак, як було встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем також були заявлені вимоги про відшкодування суми матеріальної шкоди з відповідача ОСОБА_2 , в частині щодо:
- 5 000 грн - вартість послуг евакуатора;
- 3 000 грн - вартість послуг із зберігання (стоянки) пошкодженого автомобіля з місця (ДТП);
- 5 000 грн - витрати на проведення товарознавчої експертизи оцінки збитків.
На що місцевий суд уваги не звернув.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно товарного чеку від 28 липня 2024 року, вартість послуги евакуації т/з "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 5 000 грн (а.с.50).
Як вбачається із матеріалів справи, згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 10052, висновок експертного дослідження автомобіля "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 5 000 грн (а.с.45).
Зважаючи, що витрати на послуги евакуації та проведення товарознавчої експертизи оцінки збитків документально доведено, і належним відповідачем у зазначених вимогах вірно визначений Носань В.С., колегія суддів приходить висновку щодо необхідності у частковому задоволенні позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 , як винуватої особи у ДТП на користь ОСОБА_1 , як особи що потерпіла внаслідок ДТП, у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди яка сталась 28.07.2024 року у розмірі 10 000 грн, яка складається з: 5 000 грн - вартість послуг евакуатора, 5 000 грн - витрати на проведення товарознавчої експертизи оцінки збитків.
Крім того, згідно фіскального чеку від 10.12.2024, послуги за автостоянку Богомаза 187А легковий автомобіль складає - 3 000 грн (а.с.51).
Проте, у даному чеку не зазначено який саме автомобіль знаходився на вказаній автостоянці, який період часу, крім того, чек датований 10.12.2004 року, а ДТП відбулось 28.07.2024 року, тому витрати за послуги із зберігання (стоянки) пошкодженого автомобіля з місця (ДТП) відшкодуванню не підлягають, як необгрунтовані.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.
Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Згідно вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу завдано моральної шкоди внаслідок ДТП з вини відповідача, а визначаючи розмір її компенсації в 2 000 гривень суд правильно виходив з характеру діяння, негативних наслідків для здоров'я та життя позивача, тривалості його моральних страждань.
З огляду на наведене колегія суддів не знаходить підстав для збільшення розміру моральної шкоди.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Індустріального районного суд міста Дніпра від 25 червня 2025 року в частині відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди скасувати та ухвалити нове судове в цій частині про часткове задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди залишити без змін.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу
Згідно із ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Згідно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, подані наступні документи:
- договір про надання правової допомоги від 22.08.2024 року;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
- посвідчення адвоката та квитанцію оплати гонорару адвоката.
Велика Палата Верховного Суду, у справі № 910/12876/19, звернула увагу на те, що при зверненні з клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу, адвокатом повинно бути надано детальний опис витраченого часу на певний вид робіт (підготовка додаткових пояснень, підготовка до судових засідань, аналіз матеріалів судової справи, тощо).
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, ні суду першої, ні апеляційної інстанції не було надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, які б були обумовлені договором та не надано акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду у справі № 922/2604/20, згідно якої відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 318,06 грн.
Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суд міста Дніпра від 25 червня 2025 року в частині відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - скасувати та ухвалити нове судове в цій частині про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 10 000 грн, яка складається з: 5 000 грн - вартість послуг евакуатора, 5 000 грн - витрати на проведення товарознавчої експертизи оцінки збитків.
В задоволенні іншої частини позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Рішення Індустріального районного суд міста Дніпра від 25 червня 2025 року в частині відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 318,06 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 01 жовтня 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.О. Макаров
І.А. Єлізаренко